Нещодавно в українській столиці перебував з візитом виконавчий секретар Договору про Антарктику (Вашінгтон.1959р.). Йоханнес Хубер. Він зустрівся із першим заступником міністра освіти і науки України Андрієм Гуржієм, директором Національного антарктичного наукового центру Валерієм Литвиновим, а також ознайомився з діяльністю очолюваної ним установи, побував у ряді інститутів НАН України, які спільно з НАНЦ беруть участь в дослідженнях льодового континенту. Справа в тому, що 2008 року в Києві планується проведення засідання ХХХІ-ї Консультативної наради Договору про Антарктику (АТСМ), яка за абетковим принципом щорічно відбувається в одній з країн, що мають статус Консультативної сторони Антарктичного договору. В даному ж разі, особливість зустрічі елітної наукової спільноти, зайнятої вивченням Антарктиди, полягає в тому, що її намічено після завершення ІІІ-го Міжнародного Полярного Року ( IPY). Тобто учасники АТСМ перебуватимуть під безпосереднім враженням спільних акцій, експериментів, попередніх їх підсумків та визначатимуть тенденції розвитку досліджень полярних регіонів планети на найближче майбутнє взагалі. Адже подібна акція «мізкового штурму» важливих для людства глобальних полярних проблем відбувається лише раз на півстоліття.

Для України, що відпрацювала на власній антарктичній станції Академік Вернадский своє перше десятиріччя і стала повноправною антарктичною державою, цей візит науковців з багатьох найрозвинутіших країн усіх континентів буде своєрідним іспитом менеджерського хисту та електронної готовності сприйняти й трансформувати величезний масив інформації. Вона стосується не лише діяльності системи Договору, а й ряду інших назрілих питань міжнародної співпраці науковців у полярних зонах. Звичайно, наші вчені та керівники вітчизняної науки вже неодноразово бували на подібних форумах, але зовсім інша річ влаштовувати такі заходи самим. Секретаріат АТСМ опікується підготовкою та проведенням його нарад у різних країнах світу і має в цьому сенсі багатий досвід.

До речі, наступне ХХХ засідання АТСМ відбудеться 2007 року в Нью-Делі. Тому, побувавши в Індії, пан Хубер знайшов за потрібне обмінятися думками з українською стороною щодо ходу підготовчого процесу, який триває протягом двох років і узгоджується на всіх урядових щаблях країни, що приймає представників антарктичної співдружності, та зовнішньополітичних відомств країн-учасниць наради.

Після зустрічі з українськими полярниками наш кореспондент Володимир Бочкарьов звернувся до Йоханнеса Хубера з проханням відповісти на кілька запитань.

- Шановний пане Хубер! Розкажіть, будь ласка, нашим читачам про те, які завдання реалізує Виконавчий секретаріат Договору про Антарктику в період між засіданнями АТСМ?

- Головним нашим завданням є підтримка роботи АТСМ та Комітету із захисту навколишнього середовища (СЕР) у період між конференціями. Ми сприяємо обміну інформацією між сторонами-учасниками Договору, підписантами Протоколу з Охорони Навколишнього Середовища, координуємо і підтримуємо зв’язок із усіма ланками системи Договору про Антарктику та іншими міжнародними інституціями. Секретаріат також є засновником баз даних, що стосуються діяльності системи Договору і Протоколу, він зберігає, підтримує і розповсюджує робочу інформацію, оприлюднює найважливіші документи АТСМ і СЕР, займається поточними питаннями.
 
- У Вас великий штат?

- Ні. Нині в Секретаріаті постійно працює лише 6 штатних співробітників. Але є допоміжний і творчий персонал, що задіяний неповний робочий час. Справа в тому, що ми готуємо людей з різних країн, які хочуть оперувати нашими даними, і це відчутно полегшує систему зворотнього зв’язку в процесі повсякденної діяльності Договору. Секретаріат регулярно організує міжнародні навчальні курси тривалістю до трьох місяців, а далі той, хто пройшов таке стажування, успішно з нами співпрацює. Отже зацікавлені фахівці, що працюють в установах причетних до системи Договору можуть до нас звертатися. Навчання безкоштовне. Стажер оплачує тільки дорогу до аргентинської столиці - Буенос-Айресу, де розташований наш офіс, і назад.

- Ви самі вчений чи менеджер ?

- За професією я – дипломат, але вже чимало років тісно співпрацюю з науковцями. В МЗС Нідерландів, займався питаннями міжнародного співробітництва вчених з науково-технічних проблем у галузі ядерної безпеки, освоєння космічного простору, і звичайно ж, Антарктики…

- А, Вам доводилося бувати в тих краях? Яке враження справила на Вас Антарктика?

- Так. Я бував на американській станції Мак-Мердо – однієї з найближчих до Південного полюсу, а також на ряді станцій Антарктичного півострова. Враження, треба сказати, неперевершене! Айсберги, полярні сяйва, багатобарвні заходи сонця, мабуть, нікого не лишать байдужим. Мене особливо вразив ефект антарктичного «надбачення», коли перед очима ясно видно те, що знаходиться від тебе на відстані в кілька десятків кілометрів …І, звичайно ж, унікальний тваринний світ. Пінгвіни, кити, морські леопарди…Там стає особливо очевидним, як важливі зусилля міжнародної спільноти для збереження цієї первісної краси.

- Скажіть, будь ласка, а як Ви особисто ставитеся до розвитку міжнародного туризму в Антарктиці, який в останні роки набуває помітного пожвавлення? Цілком вірогідно, що ця тенденція зберігатиметься й надалі, оскільки любителі подорожей решту континентів значною мірою освоїли. Тепер вони прагнуть чогось незвичайного, екстремального. Чи не шкодить це навколишньому середовищу Антарктиди, чи не заважає роботі дослідників?

- З цього приводу існує кілька поглядів. Лідирують в сфері антарктичного туризму приватні структури США і Росії та деякі фірми з найближчих до Антарктики країн. Ці ж держави найактивніше займаються полярними дослідженнями. Що тут можна сказати? Насамперед, треба визнати, що будь-який антропогенний вплив на цей унікальний регіон світу – небажаний. Однак повністю позбавитися його - нереально. Наука там присутня вже давно і з цим необхідно миритися. Інша справа, як мінімізувати негативний вплив людини на навколишнє середовище Антарктики. Для цього зроблено вже багато. Цьому слугує вся Система Договору про Антарктику, Комітет з Охорони Навколишнього Середовища. Антарктиду проголошено зоною співпраці усіх країн світу в ім’я миру і науки. Розроблено цілу низку заходів для запобігання шкоди навколишньому середовищу, тваринному світові Антарктики. Там систематично здійснюються перевірки дотримання вимог міжнародних домовленостей з цих питань, робиться все для недопущення будь-яких порушень, здатних зашкодити природі льодового континенту і його оточенню. Але туризм індустріалізується і нам слід об’єднаними зусиллями спрямовувати його в екологічно чисте русло…

- Чи не здається Вам, що таким інструментом може бути саме цільовий науковий туризм, застосування максимально суворих екологічних обмежень для тих, хто потрапляє в Антарктику? Мрієш стати вченим, хочеш побачити найбільший на Землі природний заповідник, помилуватися дивними тваринами, пізнати щось неординарне, отримати естетичну насолоду – будь ласка? Але - не нашкодь! Приміром, на українській антарктичній станціі Академік Вернадський протягом літнього сезону буває до 2000 туристів. Для них спеціально розроблені правила перебування на території станції, відвідання будиночка-музею англійского полярника Ворді. І не виключено, що цей потік бажаючих побачити Антарктиду буде зростати, а це стає додатковим навантаженням для дослідників, які там працюють. Як тут бути?

- Більшість країн, які працюють в тому регіоні, розділяють ці тривоги і ставляться до розвитку туристичного бізнесу негативно. Проте на практиці цей процес дійсно зупинити важко. Отже проблема вимагає толерантного розв’язання. Деякі країни, скажімо Уругвай, так само як і ви, вважають, що створення нових напрямів спеціалізованого туристичного освоєння Антарктики може обмежити негативний тиск на її природу. Водночас не виключено, що суворі вимоги і обмеження щодо перебування на льодовому континенті можуть лише підігріти бажання затятих шукачів пригод побувати в царині айсбергів і пінгвінів.

- Я вибачаюсь, пане Хубер. Але ж, справді: де ще треба ходити «слід у слід», складати недопалки цигарок та інше сміття в спеціальний контейнер, яким може служити металева банка з-під пива, і забирати його з собою на судно та везти на інший континент. Де ще треба неодмінно мати з собою біотуалети, а всі харчові та побутові відходи оперативно утилізувати, забираючи з собою…Такі вимоги – своєрідна платня за можливість відвідати Антарктиду. Чи не так?

- Гадаю, що найближчим часом ці питання стануть предметом обговорення наукової спільноти. Країни – учасниці Договору про Антарктику цей аспект діяльності на льодовому континенті без уваги не залишать. Щось позитивне в цьому плані може дати і досвід наступного Міжнародного полярного року. А нині кожна країна діє в межах своєї компетенції. Можливо, й НАНЦ варто подумати чи не доцільно зимівникам мати спеціальну людину на станції, яка б відповідала за прийом відвідувачів у літній сезон, проводила екскурсії по території острова, розповідала про роботу вчених, стежила за виконанням екологічних вимог тощо.

- Дякую Вам, пане Хубер, за цікаву розмову. Та на завершення хотілося б дізнатися ще таке. Чи не не виникають в інших країнах запитання з приводу доцільності антарктичних експедицій, досліджень на шостому континенті? Адже він далеко, а поруч чимало більш актуальних соціальних, економічних проблем. Наприклад, в Україні аналогічні зауваження з боку платників податків раніше лунали неодноразово.

- Цікаве запитання. Та мушу вас розчарувати. Ви в цьому не оригінальні. Моя батьківщина Голландія – країна маленька. Її науковцям також доводилося обгрунтовувати свій інтерес до Антарктики на державному рівні. Мені доводилося бути свідком подібних запитань у Данії. Та переважно таке явище спостерігається у бідних країнах. Усе залежить від того, що дослідники пропонують своїм державам навзаєм. Наука в розвинутих країнах значною мірою рухає економіку. Ви свій потенціал, певною мірою, вже продемонстрували. Треба інформувати громадськість про результати своїх наукових робіт, їх теоретичну і практичну спрямованість. Чим ширшою буде така популяризація в пресі, тим менше виникатиме дошкульних запитань. І зовсім необов’язково мріяти про видобуток в Антарктиді корисних копалин чи транспортування океанами крижаних масивів з прісною водою, як це трапляється в окремих країнах. Антарктида здатна дати людству набагато більше, ніж матеріальні ресурси – нові технології. Це – унікальна природна лабораторія, кухня погоди, чутливий індикатор руху планети під променями сонячного тепла. Вона є своєрідним гарантом життя сучасної земної цивілізації. Тож питання про доцільність вивчення Антарктиди, на мою думку, дедалі більше стає недоречнішим.

- І останнє, на продовження Вашої думки. Є країни, які наполягають на необхідності скористатися багатствами антарктичних надр вже сьогодні... А не може так статися, що коли поклади корисних копалин на інших континентах вичерпаються, під тиском бізнесових інтересів концепція ставлення до Антарктиди в цьому плані може змінитися? Як Ви розумієте, для України це практичного значення не матиме, бо будь-що, доставлене звідти, буде для нас золотим... Ми зацікавлені в пошуку альтернативних рішень...

- Відповідний «геологічний» тиск з боку окремих країн, які розташовані поблизу льодового континенту, дійсно трапляється. Проте розвивати цю тему мені б не хотілося. Скажу одне. На півстоліття на багатства Антарктиди накладене табу. Його продовження – в руках антарктичної співдружності. Саме науковці мають переконувати уряди, бізнесові структури в недоцільності та хибності таких споживацьких поглядів. Крім знань і технологічних проривів, від Антарктиди вимагати нічого не варто, навіть небезпечно. Вчені прогнозують, що порушення природнього енергетичного балансу на цьому континенті може викликати нечувані катаклізми в усіх куточках планети. Тож повторюся, що зберігаючи цноту Антарктиди, ми дбаємо про власне виживання. Завжди є вибір…

- Ще раз дякую за інтерв’ю. До побачення у Києві!