На початку вересня новообрані народні депутати розпочали свою роботу у другій парламентській сесії п’ятого скликання. Голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Валерій Кальченко розповів “ПГ” про нову структуру профільного Комітету, першочергові завдання парламентарів, своє бачення аукціонного продажу ліцензій на надрокористування.

Валеріє Михайловичу, за Вашою пропозицією в Комітеті було створено 5 підкомітетів. Який в цьому сенс?

Ми уважно вивчили функції, які повинен виконувати Комітет, і одноголосно на засіданні Комітету народні депутати прийшли до рішення про необхідність створення 5 підкомітетів.

Перший підкомітет – з питань екологічної політики та екологічної безпеки (очолює н.д. П.Бурлаков) – вирішуватиме питання щодо повітря, води, відходів і т.д.

Другий підкомітет з питань природокористування (І.Лисов) – це ліцензії, контроль, надра тощо.

Третій підкомітет – з питань техногенної і радіаційної безпеки та надзвичайних ситуацій (В.Скубенко). Практично цей підкомітет опікується питаннями тієї частини Міністерства з питань надзвичайних ситуацій, яка відноситься до блоку реагування на надзвичайні ситуації.

Ще є дві специфічні чорнобильські програми. Перша стосується робіт у зоні відчуження, будівництва різних об’єктів для сховищ відпрацьованого ядерного палива, рідких та твердих відходів, об’єкту “Укриття”, функціонування самої зони відчуження. Для цього ми створили підкомітет з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (очолив М.Данилін).

І п’ятий підкомітет, пов’язаний з людським фактором, вирішуватиме питання соціального захисту населення, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи (О.Абдуллін).

Організаційно ми вирішили так: у кожному підкомітеті є голова та заступник, який відповідає за свій напрямок. Коли виникає необхідність прийняття якогось рішення – чи це закон, чи це скарга, чи це підготовка комітетського рішення – то я, як голова комітету, направляю відповідні доручення заступнику голови підкомітету з цього профілю, і, безумовно, голові підкомітету. Ми вважаємо, що така співпраця приведе до більш ефективних наслідків роботи.

Чи був раніше такий досвід роботи в парламентському комітеті?

Мабуть в усіх комітетах така позиція, як і в нашому (це і моя особиста позиція): після того, як до Конституції України прийняті зміни, і коли Уряд призначається не Президентом, а Верховною Радою – всі функції контролю за урядом, за виконанням законів, постанов Верховної Ради, за виконанням власних рішень фактично лягають на Верховну Раду через профільні комітети. У цьому сенсі я вважаю, що наша позиція абсолютно нова.

Раніше до міністерств надходило дуже багато доручень із Секретаріату Президента у вигляді указів, розпоряджень... Сьогодні така практика відсутня. Ми вважаємо, що маємо займати більш активну позицію.

Ми бачимо на сьогодні два стратегічно важливих напрямки роботи Комітету. Перший – всіляко сприяти розвитку міністерств, допомагати їм виконувати всі державні програми, які є, та функціональні обов’язки, покладені на них державою, захищати їхні інтереси через державний бюджет, лобіювати – не боюся цього слова – їхні інтереси у Верховній Раді і тому подібне.

І другий напрямок роботи – це контроль за тим, щоб міністерства виконували закони України у повному обсязі, постанови Верховної Ради, укази Президента, які діють на сьогодні, рішення, які приймає Кабінет Міністрів. Ця контрольна функція в нас буде досить прискіпливою.

Чи вплине досвід роботи на посаді міністра з питань надзвичайних ситуацій на Вашу роботу в парламентському Комітеті?

У 1996 р., коли було створено міністерство з питань надзвичайних ситуацій, я обіймав посаду міністра і, як професіонал, розумію багато питань, пов’язаних в першу чергу з роботою міністерства з питань надзвичайних ситуацій. Бо це міністерство – моя дитина і я завжди був у курсі тих проблем, які воно вирішувало. Звичайно, МНС паралельно працювало з Мінприроди – у них дуже багато спільних питань. Але відверто скажу, що тут є проблеми, які я знаю менше.

Багато років будуються різні об’єкти, пов’язані з закриттям ЧАЕС – сховище відпрацьованого ядерного палива, сховища з переробки твердих і рідких радіоактивних відходів, це і сам саркофаг, який має величезні фінансові витрати, унікальну конструкцію і є, мабуть, єдиною такою в світі спорудою... На жаль, сьогодні всі визначені терміни, всі затверджені на міжнародних тендерах кошториси не виконуються.

Після переговорів з Європейським банком реконструкції і розвитку, з представниками Американського посольства і міністерства енергетики США ми побачили дві проблеми: перша – не вирішені технічні питання, що абсолютно дивно (вже 20 років, як ця трагедія відбулася!); друга – постійно збільшується кошторисна вартість об’єктів.

Наприклад, щодо сховища відпрацьованого ядерного палива: перша ціна, затверджена на тендері, склала 32 млн євро, потім виросла до 95 (після того, як одна з фірм, що виграла тендер, не змогла вирішити технічні питання). Зараз ціна питання виростає ще плюс на 100 млн євро!.. Звичайно з цим потрібно розбиратися і приймати рішення.

Вчора після обговорення на Комітеті ми надали пропозиції Урядові щодо дій, які б зробили нашу позицію більш зрозумілою для країн-донорів, щоб вона була більш керованою. Склалася дивна ситуація – відповідальність сьогодні лежить на керівництві ЧАЕС, а група управління проектами, яка має всі важелі – фінансові, організаційні, матеріальні і т.д. – фактично ні за що не відповідає. Ми вважаємо, що таку ситуацію потрібно переломити, бо це глобальна проблема не окремого міністерства і не окремого Кабінету Міністрів. Думаю, і керівництву держави є що робити, а ми готові надати відповідні рекомендації та активізувати всі ці процеси...

Які законодавчі кроки Ви плануєте найближчим часом зробити у сфері надрокористування?

Звичайно, треба переглядати Кодекс України про надра і викладати його в новій редакції. Тут дуже велике поле діяльності, і ми обов’язково цим займемося.

Що стосується самого принципу користування надрами, то тут є два підходи, вони, мабуть, вам відомі: аукціони і конкурси або тендери. Щодо аукціонів, то мені здається, що тут є певний примітивізм: хто більше заплатив, той і забрав собі, причому забрав з юридичної точки зору назавжди, і вже нічого ти йому не зробиш, бо він є власником. Але наскільки це ефективно буде використовуватися – ніхто не може сказати.

З іншого боку, процедура конкурсів і тендерів більш уповільнена, і тут, на жаль, як правило, спрацьовують корупційні схеми. Але плюс у тому, що можна подивитися й ознайомитися з інвестиційними зобов’язаннями конкурсантів тощо.

Так чи інакше, сьогодні існує дві точки зору на це питання. Міністр охорони навколишнього природного середовища України Василь Джарти запропонував відмовитися від аукціонів і перейти на конкурси, на тендери.

Звичайно, ця проблема не повинна вирішуватися однією людиною – чи Джарти, чи Кальченком, чи кимось третім. Це як раз таке питання, яке повинно бути розглянуто професійно, і рішення має бути запропоновано абсолютно в інтересах України.

Тобто, Ви не є прибічником аукціонів, і тому робота над Законом України про аукціони не є актуальною?

На мою думку, є сенс і в методиці аукціонів, і в методиці проведення конкурсів і тендерів. Можливо, якесь родовище треба продавати, якщо зрозумілі його потенціал і привабливість, а також, хто його буде використовувати – там питань немає, лише за якою ціною його продати, щоб було більше фінансування для держави.

Наприклад, в Кіровоградській області є горючі сланці – за попередньою розвідкою до 5 млрд кубометрів (так зване Бовтишське родовище). Якщо вижати з них 10-15 % синтетичної смоли, то це буде 520 млн тон нафти! Це величезний запас для України і, звичайно, взяти сьогодні його і комусь продати, і потім він буде з держави через 100 років соки витягувати? – не годиться так! Треба дивитися всебічно – як віддати, які інвестиційні зобов’язання,  які технології запропонує той, хто хоче придбати частину цих надр і т.д.

Отже, однозначно не можна казати, що це плюс, а це мінус... Звісно, тут має бути певний диференційований підхід, і ми на цим працюватимемо.

Підготувала Тетяна ЗУР’ЯН, GEOnews.com.ua
16 вересня 2006 р.