Молодь завжди була найбільш прогресивно налаштованою частиною суспільства. Саме вона вбирає в себе і досвід минулих поколінь, і надбання сучасності. Але чи охоче йде вона освоювати геологічну професію? Яка сьогодні ситуація з конкурсом при вступі? Які спеціальності найбільш популярні серед абітурієнтів? На ці запитання дають відповіді ті, хто безпосередньо навчає майбутніх фахівців.

У Києві є два навчальних заклади, які готують фахівців для геологічної галузі. Це Київський геологорозвідувальний технікум (КГРТ) та геологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Директор КГРТ Володимир Лузан відзначає, що кількість бажаючих поповнити лави геологів з кожним роком зменшується: “З’явилася значна кількість приватних навчальних закладів, а державні навчальні заклади удвічі збільшили загальний обсяг прийому, тобто конкурс відповідно впав у 2 рази. Що стосується технікуму, то він має досить значне держзамовлення, 235 чоловік на рік. Окрім того, на платну форму навчання приймаються ще 110-120 чоловік.

На сьогодні саме геологічні професії непопулярні. Найбільшим попитом серед абітурієнтів при вступі на бюджетну форму навчання користується спеціальність буровика, оскільки буріння потрібне не лише в геології, але й у будівництві. Пробурюються свердловини на воду на дачах та для бюветів. Всі буровики знаходять роботу, і попит на них майже у 2 рази більший від того, що випускаємо, тому на цю спеціалізацію завжди є конкурс, і оплачується ця важка і брудна робота добре.

Що стосується контрактної форми навчання, то тут найбільший конкурс на спеціальність “обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів”. Це пов’язано зі збільшенням кількості автомобілів у країні, і з цією спеціальністю можна відкрити якусь свою майстерню, найнятися кудись на СТО або просто клепати у себе в гаражі.

На зменшення конкурсу впливає й те, що не всі наші випускники можуть працевлаштуватися. А якщо і влаштовуються, то не мають де жити. Гуртожитки геологічних підприємств в часи фінансової скрути були передані на баланс органів місцевого самоврядування, плата за квартиру, яку прийдеться наймати, досить висока, а зарплата – низька”.

Зниження конкурсу на геологічні спеціальності в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка відзначає і заступник декана з навчальної роботи Андрій Гожик: “Конкурс на геологічний факультет стає нижчим. Якщо три роки тому на одне місце було 2 чоловіка, то у цьому – лише 1,52. Така ж ситуація і на заочному відділенні. Але це не є специфічною ознакою геологічного факультету нашого чи іншого вузу, падає конкурс практично на всі природничі факультети. І хоча це пов’язано зі зменшенням кількості випускників шкіл, бажаючих навчатися все одно більше, ніж кількість бюджетних місць. На денну форму навчання ми набираємо 75 “бюджетників” і 4-5 “контрактників”.

Перші 4 роки навчання дають можливість отримати ступінь бакалавра геології. Для того, щоб стати спеціалістом або магістром, потрібно продовжити навчання далі, тобто це ще додатково 1-2 роки. І саме тут вже є спеціальності і спеціалізації. На мою думку, спеціалізацій повинно бути стільки, скільки треба виробництву. На жаль, з цим є певні проблеми. Це і обмеження, які накладаються Міносвіти на кількість студентів у групі, і погодинне навантаження та оплата праці викладачів, відсутність необхідної кількості підручників”.

Геологічний факультет досить тісно співпрацює з виробничими організаціями. “Якщо вже говорити про контрактників-заочників, то майже всі вони фінансуються підприємствами, тобто є прямий контакт між навчальним закладом та виробництвом. І ми не проти, якби було більше замовлень саме з боку підприємств та організацій”, – продовжує Андрій Петрович.

“Практично всі випускники після закінчення магістратури працевлаштовуються. Вчорашні магістри неохоче йдуть в аспірантуру, на виробництві зарплата значно більша, ніж аспірантська стипендія”.

Попит виробництва на фахівців – один із основних показників високої якості освіти і престижу вузу, а також кафедр, які їх випускають. “На факультеті вчать не лише геології, але й працювати головою, вчитися щось опановувати, тому що навчання вимагає повсякчасного мислення, метикування, тобто розвиває загальну розумову діяльність студента. А це, в свою чергу, дозволяє бути більше мобільним у житті і швидше орієнтуватися у різних ситуаціях”, – підсумував Андрій Гожик.

Яким є кадрове забезпечення підприємств? Чи задовольняє рівень підготовки фахівців потреби підприємств? Яким чином підприємства залучають молодь до роботи? Як ці та інші питання вирішуються на київських виробничих та наукових підприємствах – про це розповість їх керівництво.

Олег Маківчук, головний геолог КП “Кіровгеологія”: “У нас на даний час працює 900 чоловік, з них 234 – пенсіонери, 365 – спеціалісти. Це геологи, геофізики, гідрогеологи, буровики, технологи-буровики. Безумовно, проблема омолодження кадрів на даний час існує як для нас, так і для багатьох підприємств Держгеолслужби. Це питання виноситься і на колегії, але як вирішити дану проблему – невідомо, ясності у цьому немає.

Ключова проблема – відсутність житла. Один із наших підрозділів – центральну партію – ми укомплектували в основному за рахунок випускників університету. Тут проблем менше, тому що приймають на роботу киян.

В експедиціях з житлом ситуація гірша. Раніше, за часів Радянського Союзу, у нас була стаття – облаштування базових селищ. Спеціалісти приходили, через деякий час отримували гуртожиток, а згодом і квартиру. Зараз коштів немає, будівництво житла не ведеться з початку 90-х років.

Можна було би купувати житло для вузького кола фахівців, але це на даний час дуже дорого. Поки що ми проблему вирішуємо... але з часом робити це все важче і важче. Хоча, до речі, це є проблемою не лише України.

Минулого року у Відні на сесії МАГАТЕ вперше обговорювалося питання фахівців. Воно зачепило всі урановидобувні країни, оскільки у 80-х роках почали падати ціни на сировину, і, відповідно, потреба у фахівцях зменшилася. Років зо 2-3 тому ціни почали зростати. Але за ці 20 років частина фахівців пішла, частина – переорієнтувалася. Це стало проблемою і в Канаді, і в Австралії, і особливо в Росії. Таким чином, зростання світових цін на уран спричинило брак кадрів. За кордоном, можливо, зможуть скоріше вирішити проблему з омолодженням кадрів...
 
Підготовку фахівців наше підприємство вирішує наступним чином: ми маємо договори з КГРТ, і там для нас готують техніків-геологів, техніків-геофізиків, певну кількість буровиків. Деякі наші експедиції заключають договори з Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка і направляють дітей місцевих працівників після закінчення КГРТ (в основному геологи та геофізики) на навчання, оплачують його. У керівництва експедиції є певна гарантія, що після навчання молодь повернеться і працюватиме на підприємстві, як і їх батьки. Тим більше, що на місці є певна соціальна база, тому проблем з житлом не буде.

Ті молоді люди, які приходять до нас, нібито непогані фахівці. Хоча, безумовно, аби увійти в курс справи, стати повноцінним спеціалістом, потрібно, як і раніше, не менше п’яти років пропрацювати на підприємстві, переймаючи досвід старшого покоління.

За останні 5 років до нас у центральну партію прийшло 10-12 молодих спеціалістів після київського університету, а в експедиціях, що базуються поза межами Києва, ситуація значно гірша. Хоча у 37-й експедиції (м. Кіровоград) працює два хлопці, випускники Дніпропетровського та Криворізького вузів. Хлопці виявилися просто ентузіастами, приїхали до Кіровограду і поки “перебиваються” тимчасовим житлом. Але це майже і все поповнення.

Коли молоді фахівці або випускники вузів починають розпитувати про умови праці і дізнаються про польові експедиції, низький рівень зарплати, відсутність можливості у майбутньому отримати від підприємства квартиру – це їх не влаштовує”.

Віктор Металіді, генеральний директор ПДРГП Північгеологія”: “Співробітники віком до 30 років складають 25% від загальної кількості працюючих. 20-30% – працівники віком від 55-60 років, працюючих пенсіонерів – 10-15%. Проблема омолодження кадрів – це наша проблема, “спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих”.

Але в цьому питанні є один специфічний нюанс – професія геолога вимагає виховання кадрів впродовж тривалого часу, це не тільки навчання в університеті або технікумі, але й досвід роботи.

Тому молодь може стати спеціалістами, які мають певну ціну, лише через кілька років. Я, наприклад, прийшов на роботу після закінчення університету, працював техніком-геологом (раніше це називалось “колектор”): займався документацією керна, опробуванням, тобто це не було інженерною роботою. Але ти не станеш повноцінним спеціалістом, поки не пройдеш все від початку до кінця.

Ми готуємо собі спеціалістів за власні кошти на денному і на заочному відділеннях. У 1999 році прийняли рішення, що за кошти підприємства ми зможемо навчати або дітей наших співробітників, які хочуть мати таку ж професію, або наших співробітників, які не мають відповідної освіти, але прагнуть отримати її в технікумі або інституті. Таким чином зараз у нас навчається 36 чоловік на заочному відділенні і 16 – на денному. В основному вчаться у Дніпропетровському гірничому інституті та КНУ ім. Т. Шевченка. В КГРТ навчаємо робочих, як правило, буровиків.

На жаль, сьогодні ми не можемо виїжджати на практику в різні куточки колишнього Радянського Союзу. Відповідно, замикаючись всередині країни, ми не зможемо отримати спеціалістів класного рівня, за винятком окремих напрямків (зокрема, геофізика), за якими у нас є певні історичні традиції. Геофізична школа у нас достатньо сильна, але все одно: між професіоналами високого рівня і молодими людьми, котрі приходять зараз – досить значний розрив щодо загального рівня!

Наведу ще такий приклад. Під час розмови з деканом геологічного факультету КНУ ім. Т.Шевченка на предмет рекомендації майбутніх фахівців чуємо у відповідь: “я нікого не можу порадити”. Наступного року ситуація складається так само – з усього курсу (100 чол.!) декан теж нікого не може порадити. А ще наступного року може рекомендувати лише 2-3 чоловіка! Це можливо уявити?! Виходить, що студенти навчаються лише заради диплому, а не заради набуття навичок геолога-професіонала.

Такі реалії сьогодення. І нинішня ситуація типова для країни в цілому – інженерна професія протягом останніх 10-15 років незатребувана, на слуху гроші, банкіри, юристи. Це проблема не лише нашої галузі.

В останні роки на наше підприємство приходить чоловік 9-10 на рік. Так мало через ситуацію з житлом: ми квартири не будуємо, а за власні кошти купувати житло дуже дорого. Можна купити у деяких наших підрозділах, що знаходяться, наприклад, у Житомирській області, але ніхто не хоче їхати у провінцію, всі хочуть бути у столиці.

Раніше існувала стаття на облаштування баз, виділялося 5% від загального фінансування, в тому числі і на будівництво житла. З 1998 року, відколи я працюю директором, нам на будівництво житла не виділяли ні копійки”.

Олександр Бобров, заступник директора УкрДГРІ з наукової роботи: “Як зробити так, щоб молодого спеціаліста забезпечити хоча б гуртожитком? Це наразі просто неможливо, і це проблема проблем. Неправильно орієнтуватися тільки на ринок київських вузів або тих студентів, які проживають навколо Києва! Дуже потужні структури у Харкові і Львові готують прекрасних спеціалістів, і ми готові з ними працювати, але не можемо забезпечити їх житлом. Вони самотужки вирішують цю проблему, а це неправильно!

Проблему омолодження кадрів по своєму напрямку (це відділи картографування, геологія твердих родовищ корисних копалин, екологія і гідрогеологія, економічні дослідження) ми вирішуємо наступним чином: ми контролюємо підготовку молодих спеціалістів у КНУ ім. Т. Шевченка, Львівському національному університеті, де теж нормальна, апробована школа. Ми беремо спеціалістів, як правило, з 3-го курсу, коли починається виробнича практика, і залучаємо їх до виконання наших планових тематичних досліджень, а також договірних робіт, вивозимо їх працювати у польових умовах. Студенти набувають професійних навичок, беруть участь у виробничому процесі, працюють з реальним геологічним матеріалом. І курсові, й дипломні роботи вони пишуть саме за цими матеріалами.

Далі вони стають бакалаврами, спеціалістами, магістрами, і потім найкращі зі студентів приходять до нас. Тобто, вчорашні студенти вже є спеціалістами, які знають, що на перших порах їх очікуватиме в нашій роботі.

Рівень базової освіти, на жаль, впав в силу об’єктивних причин: це і кадровий потенціал тих педагогів, які працюють, і загальноосвітній рівень школярів, і т.д. Базовий рівень студентів, яких ми вибираємо, стараємося тримати на контролі. А беремо тільки тих, хто хоче навчатися. Навіть якщо цей рівень невисокий на початку навчання, то після роботи з нами в реальних польових, камеральних умовах їх багаж поповнюється. Це річ абсолютно об’єктивна, і вона емпірично підтверджується”.

Незважаючи на перераховані вище проблеми, керівники наукових і виробничих підприємств намагаються зробити все можливе, щоб заохотити молодих спеціалістів до праці на виробництві, створюють умови для перспективи подальшого розвитку кар’єри. Питання соціальної сфери кожен із них вирішує по-своєму, виходячи з тих умов, що склалися на підприємстві.

Олег Маківчук: “Перспективи – незначні. Житлова проблема, низький рівень зарплати. Приходить молодь, дізнається про умови і, як правило, відмовляється влаштовуватися на роботу. Хоча ті фахівці, які залишаються у нас працювати, мають всі можливості для розбудови власної кар’єри.
Ми маємо дві бази відпочинку, одну – на Десні (більше підходить для людей літнього віку), другу – на морі (база відпочинку “Таврія” у Херсонській області).

Вже роки три, як ми відновили участь у галузевих спартакіадах. На базі відпочинку “Таврія” у червні 2006 р. проходила чергова спартакіада підприємства. Сформована збірна команда, у вересні 2006 р. у Криму запланована спартакіада підприємств ДГС”.
 
Віктор Металіді: “Не затримуються у нас, в основному, випадкові люди, яким потрібно працевлаштуватися або залишитися у Києві під певним приводом. Окрім того, багато суб’єктивних причин: молодь зараз без ентузіазму сприймає польові роботи. Свого часу ми з задоволенням їздили в поле: це романтика, а сьогодні важливішим є комфорт.

Щодо перспектив, то можна сказати, що зараз ситуація дещо стабілізувалася: можемо планувати державне замовлення, пожвавився ринок послуг, значний обсяг робіт ми виконуємо за рахунок недержавних замовлень.

Є люди, які прагнуть вчитися далі. А це бажання стимулює нас якомога повніше їм допомагати – організовувати курси підвищення кваліфікації тощо.

З цього року у нас є пансіонат “Геолог”, ми надаємо співробітникам путівки, за які вони платять лише 10%, а 90% компенсує наша організація. Щорічно, починаючи з 1999 року, у Криму ми проводимо свою спартакіаду. Бажаючих брати участь у спартакіаді більше, ніж достатньо. Для мене дуже важливо, щоб люди знали один одного. І ще такий момент: часто люди проявляють свої найкращі якості – як ділові, так і людські – саме у такій боротьбі, у такій неформальній обстановці. Це дає можливість краще зрозуміти особистість людини і зробити для себе висновок щодо її потенціалу, подальшого розвитку його кар’єри”.

Олександр Бобров: “Український державний геологорозвідувальний інститут дає можливість своїм працівникам отримати вищу освіту, оплачує їх навчання. На заочній формі навчаються наші спеціалісти, закінчують успішно, стають прекрасними фахівцями. Оскільки вони з самого початку працюють у наших структурах, то процес навчання, навіть у заочній формі підготовки, є нормальним.

Маємо непогані можливості для кар’єрного росту, беремо участь у спільних проектах з міжнародною спільнотою. Наприклад, Музей природничої історії у Лондоні має з нами договірні стосунки щодо обміну спеціалістами. Наші аспіранти і студенти там працюють. На сьогодні є колосальні можливості отримання грантів, чого не було 5 років тому. Це теж сприяє співпраці з кращими лабораторіями світу.

В УкрДГРІ з 2004 року започатковано навчання в аспірантурі. У нас повністю заповнений штат, є конкурс.

А щодо відпочинку влітку, то на балансі нашого Інституту знаходиться база відпочинку ”Геолог” у смт Затока, Одеської області”.

Отже, попри певні позитивні зрушення у галузі, молодь неохоче йде працювати на підприємства через низький рівень заробітної плати і відсутність перспектив отримання житла.

До речі, Центральний комітет галузевої профспілки України добивається в уряду вирішення проблеми житлового питання у геологічній галузі. Голова ЦК профспілки працівників геології, геодезії та картографії Віктор Супрун відмітив: “Вже підготовлено і направлено до Кабміну відповідний проект Постанови КМУ про те, що у вартість ГРР не менше 5% коштів буде закладено на вирішення соціальних проблем трудових колективів, у тому числі на придбання житла або пайову участь у його будівництві. До нас же не йде молодь, тому що підприємства не можуть забезпечити їх житлом. Раніше приходили молоді фахівці, і через два роки їм давали квартиру, і зарплати були високі... За попередніми обчисленнями, за вказані 5% відрахувань середнє геологічне підприємство з тисячним колективом зможе придбати для своїх працівників від 3 до 5 квартир щороку”.