«Продуктивний горизонт» № 5 – 6, 2010 р.

А. Безух: «Я дуже вірю в Україну. Через пару десятиліть вона увійде в сімку найперспективніших країн Європи»

Яких інвесторів  у сфері надрокористування потребує держава? Чим готова поступитися заради потоку капітальних вкладень? Чому планують збільшити вартість спеціальних дозволів на користування надрами? Про це та інше – в інтерв`ю з головою Державної геологічної служби Анатолієм Безухом.

Анатоліє Вікторовичу, минуло два місяці з часу Вашого призначення на посаду голови Держгеолслужби. Що вдалося зробити з наміченого, що ще потребує часу на реалізацію?
Аналізувати результати діяльності можна, мабуть, хоча б за підсумком 100 днів на посаді. Цей термін ще не минув, але, ясна річ, що є і враження від роботи, і бачення перспектив розвитку, і плани на майбутнє.
Над чим працюємо? По-перше, над підготовкою нових нормативних документів, які регламентують нашу діяльність. Зокрема, йдеться про затвердження нового складу міжвідомчої робочої групи з питань надрокористування, аукціонного комітету, прийняття нового порядку надання спецдозволів на користування надрами та проведення аукціонів з їх продажу, нової методики визначення початкової вартості спеціального дозволу і вартості геологічної інформації. Бо, скажімо, на мій погляд, і, на думку моїх колег, українську мінерально-сировинну базу недооцінено. Вона коштує значно дорожче, і право на її використання потрібно продавати також значно дорожче. Усі згадані документи нами опрацьовані й подані на розгляд Уряду.
По-друге, є ще два серйозних програмних документи, від успішної розробки, прийняття та виконання яких залежить розквіт геологічної галузі. Говорю про «Загальнодержавну програму розвитку МСБ України на період до 2030 року» та «Стратегію розвитку геологічної галузі». Це два базові документи для нас, над якими зараз іде копітка робота. Проте, якщо Програма вже знаходиться на стадії вивчення у Кабміні, то Стратегія іще в зародку. Вона ще тільки обговорюється.

Виходить, такого документа, як «Стратегія розвитку геологічної галузі», раніше не було?
Ні, не було, він розробляється вперше. І, думаю, це правильне рішення, оскільки потрібно мати чіткі орієнтири для розвитку галузі. Поки що ж мету й завдання геологорозвідувальних робіт в секторі паливної сировини відображає «Енергетична стратегія України на період до 2030 року».

Цього року на розвиток мінерально-сировинної бази країни виділено понад 1 млрд грн. Порівняно з попередніми роками це досить пристойна сума. Наскільки регулярно почали надходити кошти?
1 млрд 55 млн – це, дійсно, кошти, закладені на геологорозвідку в державному бюджеті країни. Проте, з огляду на темпи наповнення спецфонду, з якого ми фінансуємося, відрахуваннями підприємств за раніше виконані геологорозвідувальні роботи й платою за користування надрами, ми розуміємо, що всіх цих асигнувань, звичайно, не буде. Судіть самі: через світову фінансову кризу надходження коштів до нашого спецфонду впродовж чотирьох місяців склало всього лише 238 млн грн.
Таким чином, існує небезпека, що в першому півріччі поточного року галузь буде недофінансовано. Утім, сподіваємося, що друге півріччя виявиться більш ефективним.

Із затвердженням нових Порядку надання спецдозволів на користування надрами та Порядку проведення аукціонів з їх продажу буде відновлено процес ліцензування об`єктів надрокористування. Чи відрізнятимуться нові Порядки від Порядків попереднього року?
Насамперед у новому Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами ми плануємо поновити норму, за якої надрокористувач, котрий вклав кошти у розвідку родовища з метою його подальшої розробки, матиме право придбати спецдозвіл на експлуатацію розвіданого ним родовища за початковою ціною продажу без проведення аукціону. Адже ми виступаємо за залучення інвестицій в геологію, а потенційних інвесторів потрібно заохочувати і надавати їм певні гарантії, тоді інвестори підуть у будь-яку галузь, у тому числі і в геологорозвідувальну.
Минулого року діяли зовсім інші правила. Тож той, хто купував спецдозвіл на геологічне вивчення родовища чи ділянки надр, проводив роботи за власні кошти, затверджував запаси у Державній комісії по запасах корисних копалин України і планував далі розробляти родовище, він мусив іти на аукціон і на відкритих торгах виборювати собі це право. Проте підсумок аукціонних змагань – непередбачуваний. У випадку програшу надрокористувач втрачав не лише розвідане ним родовище, а й час і кошти, що пішли на його геологічне вивчення. Бо хоча переможець аукціону і відшкодує надрокористувачеві його витрати на геологорозвідку родовища, ці гроші матимуть значно меншу вартість, ніж кілька років тому, коли їх вкладали у справу.
Через це ми внесли такі зміни. Я думаю, що це допоможе залучити більше недержавних інвестицій у геологорозвідувальні роботи. А держава якраз і зацікавлена у розширенні позабюджетних джерел фінансування геологорозвідувальних робіт.
Це по-перше.
По-друге, ми внесли на розгляд Кабміну пропозиції щодо збільшення вартості спецдозволів та інших платежів. Позаяк прагнемо бачити у сфері користування надрами серйозних, розважливих і далекоглядних потенційних надрокористувачів, які розуміють, що поріг старту, поріг входження у мінерально-сировинний бізнес повинен бути досить високим – він повинен бути вищим, ніж, скажімо, при заснуванні торгового підприємства з продажу якихось напоїв.
Нині державі потрібно, аби відбувалося комплексне, раціональне використання мінеральних ресурсів, аби сировина не вивозилася за кордон, а перероблялася в Україні. Це гарантує появу нових робочих місць, стабільні надходження в бюджет тощо, бо, звісно, що перероблена і неперероблена сировина мають зовсім різну ціну і, відповідно, різний податок на дохід від її продажу.
Отже, аби розпочати справу у мінерально-сировинному бізнесі, потрібно на старті мати достатньо капіталу. Бо, окрім купівлі спецдозволу, оформлення земельних питань, підготовки проекту розробки родовища, наступним кроком має стати будівництво фабрики чи заводу з переробки видобутої сировини. У цьому зв`язку  кожний, хто планує придбати спецдозвіл, повинен розуміти, що сума стартового капіталу для входження у мінерально-сировинний бізнес становить не десять, не сто тисяч, і навіть не мільйон гривень. А люди, у яких мало коштів – не цікаві такому бізнесу. Адже якщо хтось знайде гроші на купівлю спецдозволу, однак не зможе профінансувати організацію і розвиток виробництва, він даремно змарнує роки, що за іншого інвестора вже б збагачували країну. Натомість для того, хто реально готовий працювати, для нього не є питанням вартість спецдозволу, бо йому відомо, що від загальних витрат на геологічне вивчення, а відтак розробку родовища й побудову фабрики чи заводу з переробки сировини, вона складає не більше 1 чи 2 %.
Звичайно, ми розуміємо, що в один день нічого змінити не зможемо, але крок за кроком залучати дійсно реальних інвесторів і надрокористувачів – це завдання, над яким потрібно працювати, зокрема розробляти певні нормативні акти, що сприятимуть приходу справжніх інвесторів. До речі, в даному випадку для нас ролі не грає: будуть це росіяни, європейці, американці чи українці. Краще, аби були українські інвестори – це я кажу як людина з відчуттям патріотизму і гордощів за своїх співвітчизників – і щоб надані їм спецдозволи працювали.

Якими є ще шляхи залучення недержавних інвестицій – як вітчизняних, так і зарубіжних – в геологію?
Окрім проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, основними шляхами залучення інвестиційних коштів у геологорозвідку є:
- проведення конкурсів на право користування ділянками надр з метою пошуків вуглеводнів відповідно до Закону України «Про нафту і газ»;
- надання надр у користування згідно із Законом України «Про угоди про розподіл продукції», що нині стримується необхідністю внесення змін до закону, які знаходяться на розгляді у парламенті;
- надання надр у користування суб`єктам господарської діяльності без конкурсних процедур відповідно до порядку надання надр у користування.
Порівняно з багатьма країнами Європи Україна володіє значно більшим потенціалом інвестиційної привабливості у сфері геологорозвідки і надрокористування, тому що маємо дуже потужну мінерально-сировинну базу, яку необхідно освоювати.
Ми повинні виробляти правила взаємовідносин між державою і надрокористувачем, відміняти речі, які їх стримують, натомість втілювати в життя ідеї, що сприятимуть їхній активізації.
Якщо ми зробимо все, що плануємо, то, думаю, кількість бажаючих інвестувати у розвиток української мінерально-сировинної бази суттєво збільшиться. А далі за прикладом бджоли: чим більше залучатиметься капіталовкладень, тим швидше зростатиме економіка країни, покращуватиметься загальний рівень благополуччя населення тощо.

Скільки аукціонів заплановано організувати цього року?
Щойно постановами КМУ буде затверджено відповідні порядки надання спецдозволів та проведення аукціонів з їх продажу, ми готові виставити на перший аукціон у поточному році одразу до 100 спецдозволів. А загалом до кінця року плануємо продати близько 1000 спецдозволів. Можна було б продати і більше, але організатор торгів повинен мати погодження місцевих органів влади, які вкрай важко отримати.

На якому етапі розв’язання перебуває ситуація з Прикерченською ділянкою надр?
У середині травня Міністерство юстиції запропонувало «Венко Прикерченська Лтд» укласти мирову угоду в рамках суперечностей з Україною по угоді про розподіл вуглеводнів, що видобуватимуться у межах Прикерченської нафтогазоносної ділянки. Відтак український уряд заявив про наміри відновити контракт з компанією «Венко Прикерченська Лтд» на розробку родовищ на чорноморському шельфі. Це планується здійснити в рамках реалізації десятирічного проекту зі збільшення видобутку в Україні газу на 100 відсотків – до 40 мільярдів кубометрів на рік.
Наразі справа про правомірність розірвання Урядом України Угоди про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах Прикерченської ділянки надр, розглядається в Арбітражному Інституті Торгової Палати м. Стокгольм за позовом компанії «Венко Прикерченська Лтд». Відповідальним органом від імені  України у справі за позовом Компанії є Міністерство юстиції України.

Анатолію Вікторовичу, Ви тривалий час працювали в бізнесових колах… Накопичений досвід допомагає Вам у роботі держслужбовця?
Звичайно, робота на держслужбі і в бізнесі відрізняються між собою. Але мені в цьому відношенні простіше, оскільки я знаю, як працювати в бізнесі, і в принципі знаю, що таке державна робота, бо п`ять років очолював держкорпорацію «Укрбудматеріали».
У бізнесі все починається з ідеї. Потім з`являється план розвитку цієї ідеї, відтак вишукуються кошти, розпочинається організація роботи тощо. Ну, а далі, коли дивишся на вже готове підприємство, яке працює, отримуєш неабияке задоволення від того, що зміг реалізувати свою ідею.
На державній службі суть роботи подібна, тільки шлях реалізації ідей дещо інший. Замість розбудови підприємства займаєшся насамперед розробкою певних правил, нормативів роботи державних і недержавних підприємств галузі. А механізм створення цих правил досить складний, і тут можуть бути і непорозуміння, і зневіра, і сумніви, які потрібно долати. Але я до цього спокійно ставлюся, тому що коли ти впевнений у тому, що пропонуєш, то відстоюєш свою думку і досягаєш мети. 
Отже, потрібно перш за все вірити в те, що робиш. По-друге, бути наполегливим, аби довести свою думку чи ідеї. І, нарешті, необхідно мати велике бажання і час їх доводити. А потім, коли знаходиш підтримку і зацікавлення, то приємно, що твої ідеї сприймаються, що ти правильно зробив, маючи певні можливості, повноваження і зобов`язання перед державою. До того ж є бажання  набагато більше зробити, набагато більше працювати через те, що у Держгеолслужби досить широке поле діяльності – починаючи від краплі води і закінчуючи нафтою і газом, рідкісними металами і ураном. Тобто дуже великий спектр роботи, де кожен напрямок має свою специфіку. При цьому сам для себе черпаєш багато цікавого і розумієш, що набуті знання і досвід допоможуть краще реалізувати власний потенціал.

Як Ви дивитеся в майбутнє?
Дуже оптимістично. Я часто буваю за кордоном, свого часу навчався там і мав намір залишитися на чужині, щоб там працювати. Але в підсумку дійшов висновку, що працювати краще в Україні, а відпочивати, можливо, за кордоном.
В Україні цікаво працювати, адже маєш достатньо широке поле діяльності для втілення безлічі цінних задумів. В Європі ж наштовхнутися на певну творчу ідею важче: там багато зроблено.
Я дуже вірю в Україну. Через пару десятиліть вона увійде в сімку найперспективніших країн Європи, тому що досить велика за територією, має потужний потенціал для розвитку мінерально-сировинної бази, вигідне географічне положення, добросусідські відносини з країнами, що межують з нею, людей, які хочуть і вміють працювати.
Отже, перспективи є райдужними, головне, щоб була стабільна політична основа, за якої могла б розвиватися економіка. А буде розвиватися економіка – збільшиться оплата праці, купівельна спроможність, запрацює будівельна житлова індустрія, налагодиться випуск конкурентоспроможної вітчизняної продукції тощо. Тільки потрібно розуміти, що все це буде не завтра, а поступово.
У цілому за період незалежності зроблено дуже багато, але завжди можна зробити ще більше і краще: коли ти всім задоволений – немає стимулу для подальшого розвитку.

Київ, 28 травня 2010 р.