Київський окружний адміністративний суд у справі № 320/16269/24 задовольнив позов ТОВ «Смарт видобуток» до Державної служби геології та надр України. Товариство оскаржувало наказ Держгеонадр від 04.05.2023 № 232 у частині зупинення дії спеціального дозволу № 6652 від 02.12.2022 на користування надрами Ахтовського родовища у Миколаївській області. Дозвіл видали на 20 років із метою видобування граніту, придатного для виробництва будівельного щебеню та бутового каменю.
Підставою зупинення стали санкції щодо кінцевого бенефіціарного власника товариства. Компанія заперечувала, що такі обмеження могли поширюватися на неї, оскільки безпосередньо до надрокористувача санкцій не застосовували. Вона також посилалася на незворотність дії законодавства та передачу корпоративних прав у трасти, після якої підсанкційна особа, за твердженням позивача, втратила статус бенефіціара.
Держгеонадра наполягали на законності наказу. Служба посилалася на зміни до Кодексу України про надра, внесені Законом України від 01.12.2022 № 2805-IX. Вони передбачали можливість зупинення дозволу юридичної особи, якщо її кінцевий бенефіціар залишався під відповідними санкціями після спливу 30-денного строку.
Суд не погодився з тезою про неможливість застосування санкційного механізму до компанії через її власника. З урахуванням практики Верховного Суду він пояснив, що статті 13 і 57 Кодексу України про надра слід застосовувати разом. Санкції щодо бенефіціара могли бути підставою для зупинення дозволу товариства, навіть якщо самому товариству санкцій не призначали. Нове регулювання також могло поширюватися на відносини, які тривали після набрання ним чинності.
Вирішальною стала послідовність реєстраційних дій. Майже чотири місяці державний реєстр не містив відомостей про підсанкційну особу як бенефіціара позивача. Міністерство юстиції скасувало реєстраційну дію щодо зміни власника, після чого попередні відомості поновили. Уже через два дні Держгеонадра зупинили дозвіл.
Суд установив, що товариству не надали реальної можливості відреагувати на зміну реєстраційних відомостей. Він не оцінював законність рішення Міністерства юстиції, проте наголосив, що наслідки дій одного державного органу мав урахувати інший.
Посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, суд розцінив дозвіл як майно. Втручання в право користування ним мало бути пропорційним. За висновком суду, компанії належало забезпечити 30 днів для врегулювання питання щодо бенефіціара після скасування державної реєстрації. Після спливу цього строку Держгеонадра могли застосувати такі обмеження, якщо підстави для зупинення дозволу і надалі залишалися чинними.
Рішенням суд визнав наказ протиправним і скасував його в оскарженій частині. На користь товариства присудили 2684 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Держгеонадр.