1. А якби без відвалів?
За десять останніх років я побував майже на всіх шахтах Донбасу і Львівсько-Волинського вугільного басейну, виконуючи науково-дослідні роботи еколого-гідрогеологічного напряму. І скрізь бачив, по суті, одне і те же: для поліпшення стану навколишнього природного середовища на шахтах, за винятком хіба що окремих об’єктів, абсолютно нічого не робиться.
А стан цей тут (я не відкриваю Америки, особливо для фахівців) – катастрофічний. Суттєво ускладнює ситуацію те, що переважна більшість шахт розташована під великими і малими містами. Тобто над гірничими виробками – будинки з людьми, водопроводи та каналізації, річки, водосховища, хімічні та металургійні заводи, інші промислові об’єкти. Однак щоби було все зрозуміло і не фахівцям, почну з загальних речей.
Для деяких вугледобувних регіонів вже давно розроблені природоохоронні заходи, проте все поки що залишається лише на паперах. А ситуація – у цих самих регіонах – стає дедалі гіршою…
Негативний вплив вугільних шахт на довкілля зумовлений насамперед забрудненням підземних і поверхневих вод, підтопленням і затопленням територій, просадками с провалами…
Значно сприяє погіршенню стану гідросфери і той факт, що ставки-відстійники на більшості шахт – недостатньої ємності; з цієї причини мінералізована і забруднена шахтна вода без потрібного відстою у 5 діб скидається безпосередньо у гідрографічну мережу…
Усе це в кінцевому підсумку позначилося на річках Сіверський Донець, Кальміус, Лугань та інших, де вода містить набагато вище встановлених норм нафтопродукти, сульфати, хлориди, феноли, ртуть,та інші небезпечні для здоров’я людини хімічні елементи.
З причини окислювальних процесів на породних відвалах виділяється багато газів, насамперед – аміак, окис та двуокис азоту, які взаємодіють з атмосферними опадами і утворюють нітрати та нітрини, які інфільтруються у поверхневі і підземні води. Сильне забруднення цих вод у смузі 100-200 м різними шкідливими мікроелементами призводять або до утворення навколо цих відвалів своєрідного безжиттєвого "місячного" ландшафту (породні відвали шахт ім. ОДПУ, ім. Крупської і "Чорноморка" ДХК "Лисичанськвугілля", ім. Лотікова ДХК "Луганськвугілля" та ін.), або до утворення ділянок із пригніченою, збитковою рослинністю (породні відвали шахт "Центральна" та ДХК ім.Стаханова ("Червоноармійськвугілля"), "Західна" і ім. Молодої гвардії ("Краснодонвугілля"), "Південно-Донбаська" N1 ("Донвугілля"), "Черкаська" ("Луганськвугілля") та ін. Ошатних, яскраво зелених городів та садків тут давно вже немає, хоча люди й живуть.
Породні відвали на шахтах України продовжують поширюватися, продовжують рости, збільшуватися у просторі. Це відбувається внаслідок видобутку вугілля без закладки виробленого гірничого простору. Україну, яка має сприятливі умови для ведення сільгоспробіт і родючі грунти, втрата 7 тис. га площі під породними відвалами має щонайменше насторожити.
А у нас бозна-відколи чомусь вважають, що видобуток вугілля із закладкою виробленого простору – річ вельми громіздка та й коштує дорого. Проте не дуже складні розрахунки показують: збитки екосистемі при видобутку вугілля без закладки виробленого простору значно перевищують витрати на видобуток із закладкою.
У Донбасі зафіксовано понад 550 випадків, коли гірничі виробки шахт пройдені під річками. Тобто відбулося, як кажуть шахтарі, підпрацювання поверхневих водних об’єктів. Внаслідок цього у багатьох випадках поверхневі водні об’єкти повністю чи частково здреновані. Назавжди зникли деякі річки, струмки, водозабори питних вод. А криниці у шахтарських селищах багато років уже сухі.
Цікаво, що гірничі роботи при цьому доводилося зупиняти, бо виробки затоплювало.
Питань багато. Складні еколого-гідрогеологічні завдання доведеться вирішувати при закритті шахти "Юнком" ДХК "Орджонікідзевугілля", де за радянських часів було проведено випробування атомної бомби; на багатьох шахтах відкачувана вода має не тільки високу мінералізацію, а й містить чимало токсичних елементів. Відтак її треба домінералізувати, пропустивши через спеціальну установку. А вона коштує дуже дорого. Не для Гриця паляниця…
Погана якість питної води, забруднення грунтів, на яких вирощують сільськогосподарські культури, забруднення повітря та деякі соціальні фактори обумовили вельми низьку тривалість людського життя у Донбасі, яка не перевищує, за даними медиків, 54 роки.
Дехто каже: ось до чого призвела незалежність України! За радянських часів такого становища з довкіллям на шахтах не було! Брехня! Шлейф еколого-гідрогеологічних проблем на них тягнеться саме, з радянських часів. Саме тоді побудували ставки-накопичувачі і водовідвідні канави без екранів, ставки-відстійники недостатньої ємності, започаткували видобуток вугілля без закладки виробленого простору. Гасло було одне: давай вугілля! А еколого-гідрогеологічні проблеми… Вони роками ігнорувалися.
Не набагато ліпше стан довкілля у Львівсько-Волинському вугільному басейні. Затоплення сільгосподугідь і лісових масивів, просадки денної поверхні на 2-5,5 м, негативний вплив шахт і породних відвалів на грунти… Все це характерне саме для шахтних полів Червоноградського і Волинського гірничо-промислових районів. Тільки на поля однієї шахти "Великомостівська" N5 внаслідок просадок денної поверхні, пов’язаних із видобутком вугілля без закладки виробленого простору, затоплено 500 га; у місті Червонограді (поле ліквідованої 1997 року шахти "Червоноградська" N1) – 170 га. Питна вода із свердловин багатьох водозаборів та криниць тут – дуже низької якості, часто-густо вона взагалі непридатна для вживання. Наприклад, вода криниці школи у с. Межиріччя має допустиму мінералізацію, проте містить такий букет токсичних речовин, що тільки тримайсь! І таких прикладів можна навести безліч.
Хворіють діти – на гіпоплазію і флюороз (особливо у Соснівці, Гірник), хворіють дорослі. Смертність удвічі перевищує народжуваність. Головна причина хвороб дітей та дорослих – неякісний стан води, яка подається для пиття. Адже недарма вчені-медики вважають, що 80 відсотків здоров’я людини визначає саме якість питної води.
Безумовно, геологічні і гідрогеологічні умови Львівсько-Волинського басейну дуже специфічні. Незадовільний стан довкілля тут обумовлений не лише шахтами, а й природними факторами . Тут велика кількість атмосферних опадів та тектонічних порушень, низький вміст вельми важливого для хімічної рівноваги кальцію. Але і люди додають свого.
Прочитавши ці рядки, читач здивовано подумає: невже нічого не робиться для реабілітації довкілля? Та робиться вряди-годи. Але дуже і дуже мало та тільки тоді, коли припече так, що далі нікуди.
Існує дві причини, що гальмують розв’язання проблеми охорони довкілля на шахтах України. Перша: вкрай погане фінансування природоохоронних заходів, а відтак – відсутність єдиної програми екологічної реабілітації вугледобувних регіонів. Друга: зневажливе, а часом і зверхнє ставлення до питань охорони навколишнього середовища з боку деяких директорів шахт, генеральних директорів державних холдингових компаній.
Сліпому не світять! І ця, друга причина – не менш вагома, аніж перша. Бо коли свідомість не підказує тобі, що ти пиляєш сук, на якому сидиш, нічого хорошого з цього не буде. Не кажу вже про шляхетність, звичайну людську порядність.
Більше того, відомі випадки, коли науково-дослідні роботи з вирішення еколого-гідрогеологічних проблем подекуди в Донбасі взагалі були припинені. Бо так вирішили керівники деяких шахт.
– Ваші роботи з екології за раху нок гірників – це відмивання брудних коштів. Нам такі дослідження не потрібні, – сказав якось один директор у Макіївці.
Отак! Змішав праведне з грішним. Знає, що йде боротьба з відмиванням брудних грошей, знає, що шахта отримала економічну самостійність – отож, що хочу те й роблю, мотивуючи свої вчинки популярними гаслами. Сам собі цар і бог!
Таких директорів – немало! На зарплату не вистачає коштів, яка вже тут екологія, – говорять вони. Виняток складають хіба що холдинги "Павлоградвугілля" та "Ровенькиантрацит", які очолюють люди, що дійсно піклуються про охорону довкілля і знаходять-таки кошти для виконання науково-дослідних робіт з цієї проблематики.
Усі ми добре розуміємо, що без наших шахт, без нашого вугілля Україні буде кепсько. У нас не так уже й багато валюти, щоб закуповувати вугілля за кордоном, хоча воно там і справді набагато дешевше. Видобуток вітчизняного вугілля – це і енергоносії, яких у нас завше мало, і робота для сотень тисяч людей. Але якщо нічого не робити для реабілітації навколишнього середовища, для поліпшення складу підземних і поверхневих вод у гірничодобувних районах, запобігання підтоплення і затоплення територій на шахтних полях – невдовзі взагалі вугілля вже буде не потрібне. Вимруть люди. Чорт не плаче, коли чернець скаче.
Працюючи над цією статею, я зустрічався з багатьма шахтарями, науковцями, простими людьми з Донбасу та Львівсько-Волинського вугільного басейну. Читав їм ці матеріали, просив висловити свою думку з приводу написаного. "Усе правильно" – говорили вони. Екологічні проблеми на шахтах треба вирішувати якнайшвидше. Але де взяти на це кошти? Шахт, що мають прибуток, в Україні дуже мало. Більшість – збиткові. Тобто потрібна дотація з боку держави на покриття собівартості вугілля (за кордоном це, до речі, практикується у багатьох країнах). У держбюджеті на 2003-й рік дотація у вугільну галузь складає 3 млрд. гривень (згодом з цієї суми дещо забрали, залишилось 2,8 млрд.). А потрібно – 6 мільярдів! Тільки тоді, можливо, шахти спроможні будуть виділяти деякі кошти на природоохоронні заходи.
Для поліпшення стану довкілля треба терміново створити спеціальний фонд – за рахунок відрахувань при продажу вугілля хоча б в 1 відсоток – для кожної шахти, навіть збиткової.
Цілком можливим виглядає залучення в цьому плані і позабюджетних коштів. Наприклад, за рахунок організації державних лотерей "Екологія" тощо. Адже Донбас і Львівсько-Волинський вугільний басейн – це наш дім, наша Україна. І окрім нас – ніхто його не врятує. Одне слово, треба щось робити. Так далі жити не можна.
А тепер підіб’ємо підсумки аналізу. Сьогодні практично не сформульовані основні напрямки екологічної реабілітації вугледобувних регіонів України. Не працюють економічні та фінансові механізми забезпечення заходів поліпшення екологічного стану довкілля у Донбасі і Львівсько-Волинському вугільних басейнах. Значно ускладнює ситуацію той факт, що немає взаємодії між існуючими відомчими та регіональними програмами поліпшення екологічного стану у вугледобувних регіонах. Існуючі програми розроблені здебільш або для окремих шахт, або групи шахт, і не охоплюють, звісно, всього кола питань, пов’язаних із захистом довкілля, не зведені в одне ціле.
Вирішення цих проблем може забезпечити тільки розробка Національної програми екологічної реабілітації вугледобувних регіонів України. Ця програма має визначити не тільки першочергові заходи поліпшення стану довкілля, систему контролю природокористування та державні структури, які відповідатимуть за це, але й економічні механізми та джерела фінансового забезпечення заходів покращення екологічного стану навколишнього середовища на шахтах.
Реорганізація вугільної промисловості, яка зараз почалася, зокрема, об’єднання кількох шахт в одну потужну промислову одиницю, приватизація їх та очікування інвестицій, у цьому зв’язку – не поліпшать стану довкілля. Доки не змінимо свого ставлення до пекучих проблем. Доки не зрозуміємо, що зволікати з розв’язанням їх сьогодні вже не можна. Бо далі – безвихідь.
Євген РУДНЄВ, доктор геологічних наук, член Національної спілки письменників України