Це знають одеські науковці, однак впровадження у практику їхніх розробок невиправдано зволікається.
Торік, перебуваючи на шахті імені Засядька, Президент України Леонід Кучма поставив риторичне запитання: "А чи потрібне нам вугілля отакою ціною?". І пообіцяв звернутися до світової спільноти по допомогу в дегазації українських шахт. Коментуючи липневі трагедії, глава держави бідкався: "Захід має технології, здатні зарадити біді, та з нами ділитися не поспішає". Тим часом фахівці з Одеської державної академії холоду вважають, що чекати милості з-за кордону необов’язково. Вчені вже давно розробили й запропонували практикам власні, не менш ефективні, як вони вважають, технології й устаткування, здатні приборкати небезпечний метан.
Сигналізатор біди поміститься у касці
Це, певно, лише одна з ланок складної системи убезпечення шахтарів у лавах, але вкрай важлива й необхідна – вважають завідувач кафедри Академії холоду Володимир Мещеряков та головний фахівець Юрій Махорін. Йдеться про створений і випробуваний ними напівпровідниковий сигналізатор максимально допустимої концентрації метану. Прилад, стверджують вони, принаймні втричі дешевший від зарубіжних аналогів, простий за конструкцією, не потребує громіздких акумуляторів для живлення і може бути вмонтований навіть у каску шахтаря.
Назріває актуальне питання: чому пристрій не запустять у серійне виробництво? У відповідь винахідники можуть поділитися гірким досвідом відвідин міністерств і відомств, наукових установ та управлінських структур вугільної галузі. Пороги кабінетів вони оббивали не з голими кресленнями – з діючою моделлю. Однак усе зводилося до одного: прилад, казали чиновники й керівники шахт, дуже потрібний, та коштів немає.
Як тут не згадати про мільйони гривень, що їх виділяє держава на поховання загиблих шахтарів, на допомогу їхнім осиротілим сім’ям?
Проблему вирішують комплексно
Вилучити газ, відкачати воду, знизити температуру в забої – усе це можна зробити одночасно завдяки установці, розробленій науковцями Академії холоду спільно з працівниками науково-дослідної та впроваджувальної фірми "Лід-газогідрат" (Одеса). Поки що всі перелічені процеси здійснюються окремо і потребують чималих коштів. Для прикладу: метан за допомогою компресорних станцій намагаються вилучити із забоїв і в стисненому стані застосовувати його в побуті. Та чи завжди вчасно й повною мірою? Часті вибухи свідчать самі за себе. Іноді газ, розчинений у шахтному повітрі, використовують для опалення місцевих котелень, однак мільярди кубометрів цінного палива викидається в атмосферу, забруднюючи довкілля. До того ж температура повітря у шахтах нерідко перевищує 50 градусів тепла. З охолодженням забоїв поки що теж не все гаразд.
Одесити пропонують технології та установки, за впровадження яких усі проблеми розв’язуються в комплексі: вилучення метану й переведення його у зручний для транспортування стан, розподіл грунтових рідин на чисту воду та сухі солі, використання охолодженого сольового розсолу для зниження й підтримування температури в забоях. Учені впевнені: впровадження їхньої технології на шахтах Донецької та Луганської областей не тільки убезпечить шахти, заощадить величезні кошти, а й поповнить потреби регіонів у власному паливі.
На фінансування проекту доктор технічних наук, професор, академік Міжнародної академії холоду, заслужений діяч науки і техніки України Ігор Чумак з Одеської державної академії холоду та доктор технічних наук, професор, керівник фірми "Лід-газогідрат" Леонід Смирнов для початку просили близько 100 тисяч гривень. Куди тільки не зверталися, дійшли й до тодішнього міністра палива й енергетики Сергія Тулуба. Відповідь одержали стандартну.
Не закривати, а переобладнувати
Закриття надто небезпечних, безперспективних, з огляду на обсяги видобутку вугілля та його собівартість, шахт неминуче. Є дані, що ліквідації підлягають щонайменше 120 збиткових копалень. Науковці із впровадженням запропонованих ними технологій радять зробити їх газодобувними. Л. Смирнов вбачає у цьому чимало плюсів. По-перше, бюджетні витрати на закриття неперспективних ліквідаційних шахт зменшаться чи не наполовину. По-друге, для обслуговування кожного витяжного стовбура буде працевлаштовано 40-50 учорашніх шахтарів. По-третє, менше страждатиме довкілля. Нарешті, шахта, що підлягає закриттю, внаслідок перепрофілювання стане рентабельною.
Щодо останнього очікується: використання пропонованих технологій дасть змогу тільки з однієї великої шахти вилучати за рік близько півтора мільярда кубічних метрів газу. Завдяки цьому газоподібним паливом можна буде забезпечити, приміром, Донецьк або Одесу. Прибуток від реалізації метану становитиме майже 2,8 мільйона доларів на рік. А ще – реалізація попутно одержуваних питної води і сухих солей. Вилучені від усього цього кошти цілком перекриватимуть витрати на переобладнання шахти, електроенергію, зарплату персоналу, ремонти, амортизаційні відрахування тощо.
Чи "впишеться" ота арифметика у спішно затверджену Кабміном під час трагічних літніх подій Програму підвищення безпеки праці на вугільних шахтах, мета якої – зниження рівня аварійності з тяжкими наслідками, виробничого травматизму й професійної захворюваності шахтарів? Програма передбачає, зокрема, й дегазацію вугільних шарів, розробку технології попередження спалахів метану в тупикових виробках, тобто вирішення проблем, над якими вже багато років працюють і одеські вчені, запропонувавши низку унікальних і цінних новинок. Поки що, на жаль, ніким не затребуваних. То, може, з отого мільярда 360 мільйонів гривень, передбачених на реалізацію в 2002-2005 роках урядової програми, щось таки буде виділено й на випробування у виробничих умовах технологій, установок і приладів, запропонованих одеськими науковцями?
Одеса.