На сьогодні підприємства гірничо-металургійного комплексу забезпечують понад чверть вітчизняного товарного виробництва і близько половини валютних надходжень. Якщо говорити про місце України серед світових виробників чавуну і сталі, то за обсягами випуску цієї продукції ми стабільно посідаємо місце в першій десятці.
Зростання ділової активності великих вітчизняних машинобудівних заводів, підприємств малого і середнього бізнесу, будівельної індустрії привело до значного збільшення попиту на металопродукцію. Його забезпечення вимагає інтенсивного розвитку як гірничо-металургійного комплексу в цілому, так і його сировинної бази зокрема.
Але, незважаючи на те, що в надрах України зосереджені величезні запаси вугілля і руди, ситуація з їх видобутком загострюється. У той час, коли потрібно розширювати розробку цих ресурсів на українських гірничо-видобувних підприємствах, деякі вітчизняні бізнесмени розглядають можливість купівлі нових родовищ за кордоном! Хіба це не нонсенс, з огляду на потенціал п’яти найбільших підприємств галузі і щорічний видобуток лише в одному Криворізькому басейні близько 500 млн тонн гірничої маси?!
Правда, лише понад 100 млн тонн з них спрямовується у виробництво як руда і концентрат, а решта – 400 млн тонн (близько 80 відсотків) складується у відвали і хвостосховища як відходи виробництва(!) з усіма негативними наслідками. Це і використання земель, і зрушення відвалів, і провали земної поверхні, і шкідливі викиди в атмосферу, і підтоплення територій, і навіть такі глобальні явища, як спускання стічних вод у Чорне море транзитом через ріки Інгулець і Дніпро…
Безумовно, варто згадати про вічне недофінансування галузі, зношеність техніки тощо. А з іншого боку, може справа просто в невмінні раціонально використовувати ті природні ресурси, якими так щедро нагородила нашу землю природа?
Про ці та ряд інших питань ми ведемо розмову із Сергієм Сторчаком – головою Держнаглядохоронпраці, доктором технічних наук, заслуженим працівником промисловості України.
– Сергію Олександровичу, на Держнаглядохоронпраці покладено завдання розгляду планів гірничих робіт, що включають питання перспективи розвитку родовищ, ефективності використання надр. Як ви можете охарактеризувати існуючий стан розробки рудних родовищ?
– Видобуток залізних руд нині ведеться відкритим і підземним способами. У Криворізькому залізорудному басейні, наприклад, за весь період промислової розробки руд видобуто понад 2 млрд тонн корисних копалин. Перехід на більш глибокі горизонти, вплив численних геотехногенних формувань (зон обвалення, підземних порожнеч), а також інші фактори привели до помітного погіршення гірничотехнічних умов підземної розробки. При цьому, ряд шахт виявилися умовно, я підкреслюю, умовно нерентабельними і були виведені з експлуатації (наприклад, шахта "Першотравнева"). Функціонуючі підприємства спрямували свої зусилля на підвищення якості товарної продукції, переважно відпрацьовуючи глибоко залягаючі рудні тіла, з найбільш високим вмістом корисного компонента.
Разом з тим, на верхніх горизонтах практично всіх підземних рудників Криворізького басейну залишені значні обсяги менш цінних залізних руд – магнетитових кварцитів, що мають промисловий інтерес і є основним резервом розвитку сировинної бази України. За мінералогічним складом ці руди наближені до тих, що видобуваються на кар’єрах гірничо-збагачувальних комбінатів Кривбасу. Вони навіть є легкозбагачувальною сировиною, з якої можна одержати концентрат з вмістом заліза 67-71 відсоток. Запаси цієї сировини разом з перспективними міжрудничними ділянками становлять близько 20 млрд тонн. На жаль, внаслідок відпрацювання, частина їх уже безповоротно втрачена.
Ряд шахт веде розробку родовищ із застосуванням камерних систем. Тож накопичується величезна кількість порожнеч, які розташовуються під дном і бортами діючих кар’єрів, під міськими забудовами. І цей процес інтенсивно триває. Лише в Криворізькому басейні їх уже понад 10 млн м3. Незначна частина погасилася самовільно, деякі примусово погашені при відпрацюванні кар’єрів. Однак більшість поки що зберігає стійкість і є потенційно небезпечними.
До негативних наслідків приводять, окрім того, процеси зрушення бортів глибоких кар’єрів. Аналіз їх стану засвідчив, що за фактичної глибини кар’єру 300-500 м (за проектом – 500-700 м), зсувні явища набувають масового характеру. Особливо в зоні підземних робіт, а також при наявності на бортах кар’єрів відвалів розкривних порід. Гірничорудна галузь при виробництві основної продукції видає колосальну кількість відходів, маса яких перевищує обсяги видобутої руди. У Кривбасі для їх складування відведені території площею понад 36 тис га, у тому числі 19,3 тис га під відвали, і 16,9 тис га під шламосховища. Розкривні породи кар’єрів складуються у 18 відвалів, що займають третину земельного відводу.
Особлива проблема – стан шламосховищ, які є складними гідротехнічними спорудами. Сьогодні у них заскладовано понад 1,2 млрд м3 шламів і акумульовано 0,5 млрд м3 води. Для утримання матеріалу, що складується, будуються дамби з міцних скельних порід, покритих водонепроникним екраном. Згодом відбувається просочування через екран води і шламів. Як наслідок можливий прорив дамби з викидом шламових лавин і високомінералізованих вод.
Як бачимо, існуючий стан розробки рудних родовищ характеризується цілим комплексом проблем. Держнаглядохоронпраці (відповідно до положення про комітет) концептуально визначив напрямки, які дадуть змогу підвищити рівень промислової безпеки в гірничорудній промисловості. Деякі з них уже знайшли своє відображення в Національній програмі з поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища.
– У Криворізькому басейні роками складуються у відвали гематитові руди, що містять велику кількість заліза, але є маломагнітними. Чи існують нині нові ефективні технології з їх переробки?
– Цю проблему намагалися розв’язати ще у 80-х роках. Було прийняте так зване політичне рішення про пайове міжнародне будівництво гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (ГЗКОР) у Долинському районі Кіровоградської області на гумусових землях, що за якістю найдорожчі у світі. Свою частку в це будівництво внесли Румунія, Німеччина, Чехословаччина.
І вже на початок 90-х років будівництво було практично завершено. Проект передбачав використання передових на той час технологій і техніки, зокрема електричних сепараторів з найвищим магнітним полем, які давали б змогу вилучати залізо з слабомагнітних руд. Вважалося, що одночасно буде розв’язана проблема накопичених відвалів, а також скорочення зайнятих площ. Ідея, за своєю суттю, феноменальна, її втілення дозволило б розв’язати ряд гострих проблем регіону.
Однак дослідження відвалів окислених руд Кривбасу показало, що складування проводилося неселективно, а тому їх використання на ГЗКОРі неможливо. Тоді було прийнято проектне рішення про будівництво в’їзної траншеї в кар’єр Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату, багатої окисленими рудами. Тобто цю руду все-таки потрібно було видобувати, а не звільняти зайняті площі під відвали. Що, погодьтеся, не одне й те ж саме.
Але остаточно поставив крапку в цьому питанні розвал Союзу. Практично було припинено фінансування підприємства тоді, коли роботи були виконані вже на 95 відсотків, а закордонні країни, що брали участь у пайовому будівництві, відмовилися від подальшого співробітництва.
– Яка сьогодні доля комбінату? Чи існують нові проекти його будівництва?
– Сьогодні це величезне за проектною потужністю підприємство простоює. Щорічно з державного бюджету на його утримання виділяються грошові дотації. А продукції немає. На мій погляд, це недозволена розкіш так витрачати державні кошти, коли в умовах нестачі руди інші гірничо-збагачувальні комбінати не мають можливості нарощувати свої потужності.
Думаю, що багатьом моя позиція не сподобається, однак час вимагає, можливо, не популярного, але мужнього рішення. Комбінат потрібно перепрофілювати в іншу галузь промисловості. А поки, якщо висловлюватися образно, кішці рубають хвоста частинами. Але це окрема тема для розмови.
– В останнє десятиріччя собівартість видобутку руди підземним способом щорічно зростала на 2-4 відсотки. Як ви вважаєте, в чому полягає причина зниження продуктивності в гірничорудній промисловості і підвищення собівартості продукції?
– Причини дві. По-перше поглиблення робіт і погіршення гірничо-геологічних умов розробки родовищ. Але при цьому не можна забувати, що сировина в гірничорудній промисловості не є кінцевим продуктом. Кінцевий продукт – це метал і в подальшому продукція машинобудування. Тому, якоюсь мірою, збитки в гірничорудній промисловості можна назвати умовними. Друга причина – технологічна: у світі вже давно застосовуються нові технології, що дають змогу видобувати руду з глибоких горизонтів, одержуючи позитивні економічні характеристики. Думаю, ні для кого не є секретом, що підвищення продуктивності можна досягти лише за рахунок застосування у виробництві нових наукомістких технологій.
Технологічний прорив можливий внаслідок впровадження комбінованої відкрито-підземної технології розробки рудних родовищ. Ця система забезпечує високий рівень виробництва і промислової безпеки при відкритих гірничих роботах. Підземний спосіб має бути використаний як засіб підвищення ефективності роботи кар’єрів.
Коригування існуючих проектів відпрацювання родовищ шляхом розподілу їх балансових запасів на видобуванні відкритим і підземним способами дасть змогу забезпечити відповідну повноту виїмки руди й одночасно знизити експлуатаційні витрати. Позитивну роль також відіграє комплексне використання підземних виробок для відбивання і транспортування гірничої маси, спільне використання великогабаритної техніки.
Ефективність застосування такого методу можна розглянути на прикладі Північного гірничо-збагачувального комбінату. Сьогодні відкриті роботи на Першотравневому кар’єрі ВАТ "ПівнГЗК" досягли великих глибин. Водночас кілька років тому були закриті сучасні стволи Першотравневого рудоуправління, які у даному випадку можна використовувати для роботи в кар’єрі. Таким чином, підприємство на десятиріччя поліпшує перспективу видобутку руди.
До речі, нещодавно на засіданні Комітету з державних премій України в галузі науки і техніки групі авторів за цю наукову роботу було присуджено Державну премію за 2004 рік.
– Напевне, в Україні є гірничо-збагачувальні підприємства, на яких прогресивним менеджментом упроваджуються нові, більш сучасні способи розробки родовищ?
– Безумовно. Наприклад, гірничо-збагачувальний комплекс ВАТ "Криворіжсталь" у поточному році впровадив метод контурного вибуху при постановці бортів кар’єру на граничні проектні позначки. Завдяки цьому методу підприємству вдалося не лише зменшити проектні обсяги розкривних робіт, поліпшити технічний стан кар’єру, а й одержати значний економічний ефект. На Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті налагоджено техногенну переробку шламосховищ: у такий спосіб вже перероблено 800 тис. тонн шламів. Продовжує стабільно розвиватися Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат.
– У перекладі з польської, комітет, що ви його очолюєте, іменується як Вищий гірничий уряд. Погоджуючи плани розвитку гірничих робіт, відомство тим самим вказує напрямок розвитку підприємства?
– Ми добре усвідомлюємо відповідальність за ті вимоги, що ставимо перед власником і завжди готові відповісти за свої рішення, оскільки вони грунтуються не лише на високому професіоналізмі фахівців, що працюють у комітеті, а й на сучасних висновках науки.
Якщо говорити про сучасне виробництво в цілому, то промислова безпека – це ті вимоги, без неухильного виконання яких неможливий подальший технологічний розвиток.
– Сергію Олександровичу, розглянувши проблеми, які існують з видобутком залізної руди, шляхи їх розв’ язання, скажіть, чи має все-таки Україна перспективи в цій галузі?
– Україна – одна з найбагатших країн світу за запасами залізної руди. І у нас є все для того, щоб забезпечити в повному обсязі потреби металургів вітчизняною сировиною, а не купувати родовища за кордоном.