На сталеливарну промисловість припадає близько 8% світових викидів CO₂, пов’язаних із споживанням енергії. Уловлювання вуглецю є одним із ключових інструментів для їх зменшення, однак воно є лише першим кроком у декарбонізації галузі. На цьому наголосив Александр Флейшандерль, головний технічний директор і керівник напряму «Зелена сталь» компанії Primetals Technologies.
За словами експерта, хоча пряме відновлення на основі водню відіграватиме центральну роль у майбутньому, доменні печі залишатимуться у виробництві ще десятиліттями через тривалий термін експлуатації та великий обсяг інвестованого капіталу. Уловлювання CO₂ не конкурує з воднем, а доповнює його, поки триває масштабний енергетичний перехід.
Головним викликом наразі є побудова інфраструктури навколо уловленого вуглецю — його очищення, стиснення, транспортування, зберігання або переробка. Це вимагає залучення нових партнерів:
- Хімічна промисловість може перетворювати CO₂ на метанол, сечовину для добрив та іншу сировину.
- Виробники палива досліджують створення синтетичного авіаційного та морського пального.
- Сфера енергетики та будівництва шукає шляхи використання відхідного тепла та технологічних газів.
Прикладом успішної міжгалузевої співпраці є проєкт Steelanol на заводі ArcelorMittal у Генті (Бельгія), реалізований за участі Primetals Technologies, LanzaTech та E4tech/ERM. Об’єкт перетворює доменні гази на етанол, щороку виробляючи до 80 млн літрів етанолу та скорочуючи викиди CO₂ на 125 тис. тонн.
Флейшандерль підкреслив, що металургія більше не може вирішувати екологічні завдання самостійно, а успіх технологічного переходу залежатиме від глибини інтеграції сталеливарних заводів із сусідніми галузями.