Стабільна робота гірничо-металургійного комплексу багато в чому залежить від темпів розкривних робіт на кар’єрах. Забезпечення доступу до покладів корисних копалин здійснюється за допомогою буропідривних робіт, які ведуться із застосуванням вибухівки промислового призначення.
"Україніт-ПМ" – безаналоговий продукт на ринку вибухівки, ноу-хау вітчизняних вчених і виробничників, які працюють у галузі гірництва. Однак пріоритетна для розвитку ГМК наукова розробка важко долає підступи до свого промислового використання.
Про багато пріоритетних наукових розробок, народжених в Україні, з часом нам доводилось згадувати не інакше, як з жалем. Реалізовані в інших країнах, вони повертались у вітчизняне виробництво з чужими ліцензіями і за чималі кошти. Останнім часом намітилася й інша тенденція: на наш внутрішній ринок під різними приводами намагаються безоглядно проштовхнути закордонні технології "не першої свіжості" з претензією на наступне завоювання певного сегмента цього ринку.
Світовий ринок вибухових речовин промислового призначення дефіциту в подібній продукції не має. Технологія їх виготовлення, як правило, нескладна, хоча ті чи інші гірничо-геологічні умови вносять у цей процес свої корективи. Так, якщо у цілому у світі до 80 відсотків застосовуваних сьогодні ВР промислового призначення виготовляються на основі пористої аміачної селітри в поєднанні з нафтопродуктами, то переважна більшість наших гірничо-видобувних підприємств продовжує послуговуватись тротиломісткими. Зокрема, через міцність гірничих порід та їх обводненість, що з переходом на великі глибини зростають. Кар’єри, наприклад, Кривбасу вже перейшли позначку в 300 і більше метрів углиб. У цих умовах рівень води і швидкість її фільтрації в свердловинах зростає і, щоб гранульована вибухівка не йшла невідомими руслами вглиб надр, доводиться застосовувати спеціальні поліетиленові рукави. Виходить складно, обтяжливо і малоефективно.
Порівняно зі "старомодним" динамітом, тротиломісткі ВР -теж прогрес, але вчорашнього дня. Окрім того, їх застосування підлягає особливому контролю з боку міжнародних конвенцій у сфері екології і не виключає можливості бути використаним не за призначенням. Ось чому українська гірнича наука давно і грунтовно працює також у напрямку створення екологічно безпечних і ефективних з точки зору їх призначення вибухових речовин, які б оптимально враховували як особливості місцевих гірських порід, так і вітчизняний ринок сировини.
Створений спільними зусиллями українських учених і виробничників "Україніт-ПМ" виявився стовідсотковим "влученням" у проблему. На цій підставі безаналогову ВР промислового призначення було підтримано в 1995 році "Державною програмою створення в Україні емульсійних вибухових речовин на основі існуючої сировинної та виробничої бази" і "Цільовою регіональною комплексною програмою переходу гірничо-збагачувальних комбінатів на безтротилові, екологічно чисті вибухові речовини", прийнятою Дніпропетровською облдержадміністрацією в 1999 році.
– По суті, – каже один із розробників "Україніту", професор Національного гірничого університету Родерік Крисін, – мова не йде про вибухівку в тому значенні, в якому ми сприймаємо цей термін спочатку. Виготовлена на основі аміачної та кальцієвої селітри суміш – так звана емульсійна композиція або емульком, не є вибуховою речовиною і має високу водостійкість. Це підтверджено інститутами-експертами з питань безпеки. Встановлено також, що зберігання емулькому порівняно з гранульованою аміачною селітрою є на порядок безпечнішим. Вибуховою речовиною емульком стає в кар’єрі, при додаванні до нього сенсибілізатора.
Не потрібні, отже, й "рукави", не утворюються шкідливі викиди. А невелика, біла, не наповнена отруйними газами хмарка осідає вже за десять хвилин. Такий ефект досягається, зокрема, за рахунок зв’язуючої дії води. А виконуючі роль сенсибілізаторів порошки металів – феросиліцію чи кремнію – суттєво підвищують теплоту і, відповідно, ефект вибуху, не призводять до швидкої дестабілізації заряду в свердловині. "Україніт" може знаходитись на місці призначення до десяти днів, не створюючи проблем, доки йдуть підготовчі роботи.
Ці й інші переваги "Україніту", його екологічні задатки, за висновками фахівців, перевищили відповідні характеристики інших ВР – грамоніту, гранулотолу, акватолу, пауергелю. "Не менш важливо, – зауважує професор Українського державного хіміко-технологічного університету Віталій Купрін, який теж входить до групи вчених-розробників, – що, на відміну від тротиломістких ВР, матриця-емульком може безпечно транспортуватися до місця призначення. А для приготування і безпосереднього заряджання свердловин емульсійним "Українітом" може використовуватись існуючий парк зарядних машин".
Сказане дає змогу Україні перейти на новий, екологічно чистий тип ВР без суттєвих капіталовкладень. Не менш важливо й те, що мова – про стратегічний ринковий продукт, абсолютно надійний для роботи галузі. Адже, як наголошують фахівці у сфері національної безпеки, в геостратегічному плані ринок промислових вибухових речовин можна розглядати як частину інфраструктури рудної сировини. І значення цієї частини в зв’язку з погіршенням геологічних умов його видобутку буде зростати. По суті, той, хто контролює ринок промислових ВР, попереджають вчені, буде багато в чому визначати ситуацію на ринку поставок мінеральних ресурсів.
Інакше кажучи, якщо під свій поріг підкласти підкинуту кимось "торбинку" з невідомим умістом, – то як би потім не посипати голову попелом через власну необачність. Не випадково пріоритетом сусіднього, російського ринку, є захист його від західних технологій у сфері ВР, як таких, що можуть зруйнувати цей ринок. Україні в цьому відношенні особливих підстав напружуватись ніби й немає: є власне ноу-хау, є сировинна база, техніка і можливість створити цю новинку в перспективі на своїх машинобудівних заводах. І є, зрештою, відповідні програми із захисту національного товаровиробництва.
Чому ж тоді українська безаналогова розробка промислової ВР почуває себе незатишно у власній державі? Більше того, робляться спроби фактично не допустити її на свій, внутрішній ринок.
Причина цього не у тих-таки якісних характеристиках вітчизняної ВР, і, навіть, не у відсутності промислової бази для виготовлення емульсії чи феросиліцію. Як уже було сказано, все у нас для цього є своє, а реконструйовані потужності Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату, що раніше використовувались для виготовлення окислювача для акватолу, дали змогу підняти на їх основі і відповідний завод з випуску матриці. Потужність підприємства становить 25 тисяч тонн емульсії на рік. Наявні і відповідно переобладнані зарядні машини, що раніше використовувались для створення та заряджання тротиломістких сумішей, і всіх відповідних дозволів та експертиз не бракує. На основі них в кар’єрі ІнГЗК сьогодні повним ходом ідуть дослідні випробування, на виконання програми яких уже підірвано близько 2300 тонн "Україніту-ПМ". Доречно зазначити, що на всі ці роботи, що вже обійшлися ІнГЗК у більш як три мільйони гривень, фірмою "Турстрой-Україна" та ВАТ "Кривбасвибухпром", не було витрачено жодної копійки бюджетних коштів.
А далі, як мовиться, дві новини: одна добра і одна не дуже. Попередні висновки приймальних досліджень повністю підтвердили прогнозні розрахунки: "Україніт" здатен руйнувати породи будь-якої міцності і обводненості, є економічним та екологічно чистим. Одначе саме в цей час на інтернетівських сторінках з’являється інформація, що засвідчила: українська вибухівка не інакше, як потрапила в жорсткі жорна боротьби за ринок ВР у власній країні. В інформації недвозначно повідомлялось, що "Інтервибухпром" (партнер американської фірми "AP Energy Corporatіon" та австралійської хімічної компанії "Orіka", організація, офіційно зареєстрована у Кривому Розі – авт.) має намір "забезпечити потреби у вибухівці 5 гірничо-збагачувальних комбінатів та інших гірничо-видобувних підприємств Кривого Рогу". А у Кривбасі і всього лишень п’ять ГЗК…
Мова про "Пауергель" – маловідому на пострадянських теренах емульсійну ВР, що належної експертизи в Україні не проходила і придатність якої до місцевих гірничо-геологічних умов не підтверджена. З цього приводу ще в липні минулого року ряд міністерств та відомств, і першу чергу, Мінпромполітики України, Дніпропетровська облдержадміністрація звертали увагу Кабінету Міністрів України на таке. "Майбутня продукція ЗАТ "Інтервибухпром" (емульсійна ВР "Пауергель", розробник – фірма "Orіka" не пройшла в Україні належних багатоетапних випробувань згідно з вимогами нормативно-технічної документації й не має допуску до промислового виробництва та застосування, виготовляється з імпортних складових та потребує закупівлі імпортної зарядної техніки за кордоном. Крім того, будівництво комплексу "Південний" з виробництва емульсійної матриці на території Скелевацького відвалу Ново-Криворізького ГЗК розпочато ЗАТ "Інтервибухпром" без оформлення юридичного права на користування земельною ділянкою… Будівництво заводу з виготовлення емульсійних вибухових речовин ЗАТ "Інтервибухпром" є недоцільним".
Відтак, машини уже ввезені, завод будується, демпінгові ціни оголошені, а накладений Криворізьким міськвиконкомом штраф на забудовників за самочинство проігноровано. Натомість і йдуть попереду елементарної поваги до українського законодавства з боку лобістів західної технології "страшилки" на "Україніт", і це він, а не імпортний "Пауергель" змушений проходити щодалі нові експертизи, якими має доводити своє право на виробництво і застосування. Затягується не просто час, а робота численних вітчизняних підприємств на нову програму з реальними робочими місцями і реальним внутрішнім ринком збуту продукції.
До речі, у Кривбасі використовується до 70 відсотків вибухових речовин, споживаних в Україні. І це тут, на місці, мабуть, логічно і вирішувати, хочуть вони посипати голови оксидним чи іншим "попелом" від ризикових проектів, чи мають право на захист екологічно чистою вітчизняною технологією.