Ще в пам’яті ті далекі 1993-1996 роки, коли, зважаючи на економічну скруту, стояло питання про доцільність участі України в дослідженні Антарктики, і рішенням уряду українські вчені все ж розпочали роботу, прийнявши від англійських колег станцію "Фарадей" і перейменувавши її на "Академік Вернадський". Минули роки. Що зроблено за цей час? Чи виправдались сподівання нашої наукової спільноти? Нещодавно Український антарктичний центр Міносвіти і науки розглянув піврічні підсумки роботи VІІІ експедиції. Про здобутки й проблеми полярників редакція попросила розповісти нинішнього директора центру Валерія ЛИТВИНОВА і першого керівника центру, директора Інституту геології, члена-кореспондента НАНУ Петра ГОЖИКА.
– Петре Феодосійовичу, оскільки ви стояли біля витоків освоєння українцями Антарктики, розкажіть спочатку, як це відбувалось?
– Питання розглядалось на розширеному засіданні Президії Академії наук. Тоді Борис Євгенович Патон запитав мене, чи потягнемо ми цю справу, адже дослідження в Антарктиці виконуються на найвищому рівні. Ніде правди діти, було багато скептиків, які, посилаючись на важке економічне становище, вважали це питання недоречним. Однак Академія наук, розуміючи перспективи досліджень для розвитку науки, не лише дала згоду, а й створила Центр антарктичних досліджень, який почав переговори щодо передачі Україні британської станції "Фарадей". Передача станції стала можливою ще й завдяки ініціативі тодішніх посла у Великобританії С. Комісаренка та за сприяння заступника голови Адміністрації Президента України В. Кременя.
З самого початку ми ставили завдання не лише продовжувати моніторингові спостереження за станом озонового шару, земного магнетизму, клімату – тобто продовжувати дослідження, які вели британці, оскільки це було однією з умов передачі станції, а й розробляти власні програми, які отримали високу оцінку антарктичної спільноти і згодом мають стати визначальними. Тож ставилось завдання стратегічної присутності в регіоні з прицілом на використання біологічних ресурсів приантарктичних морів та розвитку взаємовигідного співробітництва з країнами Південої Америки. І перші експедиції підтвердили правильність обраного шляху. Паралельно з облаштуванням станції та розгортанням досліджень за проектами Державної програми досліджень в Антарктиці на 2002-2010 роки та відповідно до вимог Міжнародного наукового антарктичного комітету /SCAR/ велись океанографічні та біоресурсні спостереження, які дозволили отримати надзвичайно важливі результати щодо стану екосистеми пелагіалі і запасів криля. Все це стало підгрунтям того, що нашу станцію включили до 17 базових станцій Глобальної системи спостережень за зміною клімату.
– Валерію Аркадійовичу, що являє собою нині станція "Академік Вернадський"? Чи дозволяє її обладнання вести дослідження на належному рівні?
– Передусім станцію оснащено вітчизняними приладами, які за рядом параметрів є кращими за ті, які нині застосовуються іншими країнами в Антарктиці. Це розробки Харківського радіоастрономічного інституту НАНУ та Львівського Інституту космічних досліджень. Завдяки цьому моніторингові спостереження за кліматом, земним магнетизмом, станом озонового шару вийшли на якісно новий рівень наукового пошуку. Дослідження з фізики верхньої атмосфери вже сьогодні є одними з кращих в Антарктиці, вони зробили вагомий внесок у розв’язання проблеми "космічної погоди", яка є актуальною для усього людства. А вивченння магнітного поля Землі, сонячно-земних зв’язків є унікальними і не мають аналогів в Україні, а за деякими параметрами – і у світі.
– Петре Феодосійовичу, окрім того, що ви очолюєте великий науковий колектив, співробітники якого неодноразово бували в експедиціях у південних широтах, що ви постійний член науково-технічної ради "Антарктика", також ви є керівником цілого наукового напрямку, який, наскільки відомо, має стати пріоритетним у наступній експедиції. Розкажіть докладніше про це.
– Сьогодні наукова діяльність на станції здійснюється за дев’ятьма напрямками. Досліджуються хвилеподібні збурення верхньої іоносфери, власні коливання Альфвенівського іоносферного резонатора, визначаються рівні електромагнітних шумів і техногенних випромінювань, запроваджений спектральний аналіз магнітного поля Землі і баричного тиску на поверхні Землі. Українські вчені, продовжуючи роботу, розпочату британцями, систематично досліджують озоновий шар над Антарктикою. Протягом останніх десятиріч відбуваються значні зміни в розмірах "озонової дірки". До 2002 року вона постійно зростала, а дані вимірювань останніх двох років свідчать про зменшення її розмірів. Ймовірно, почали діяти обмеження Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар. На сьогодні до нього приєднались 173 країни, серед яких з 1988 року й Україна.
Під час морських експедицій проводяться дослідження стану та змін берегової екосистеми району Антарктичного півострова, морів Західної Антарктики, стану популяції антарктичного криля та інших компонентів пелагіалі у морі Скоша та протоці Брансфілда. Так, в сезоні 2001-2002 років встановлено, що запаси криля в районі традиційного промислу – поблизу о. Коронейшен – становлять 960 тисяч тонн, тобто виявлено скорочення його запасів у 6 разів. За екологічним напрямом проводяться дослідження динаміки глобального забруднення атмосфери Землі, вивчаються зв’язки між рівнем накопичення забруднювачів у пір’ї пінгвінів та частоти появи мікроядер у еритроцитах крові як показником стабільності геному. До речі, показники вмісту важких металів (свинець, цинк) в пробах моху, лишайників, пір’ї пінгвінів на о. Голіндез в декілька разів перевищують дані аналізів проб з інших місць на Аргентинських островах архіпелагу.
Втілюється у життя новий проект визначення "чистого" повітря в Україні, вивчення радонової активності на території станції "Академік Вернадський" і прилеглих островів. Досліджується перенос складових елементів літосфери та повітря у рослинність Антарктиди та вплив елементного складу опадів дотехногенного періоду на формування клімату Землі. Радіоекологічні заміри рівня вмісту природних і антропогенних радіонуклідів у приповерхневому шарі льодовиків і в прибережній зоні Антарктиди, у водяній товщі Атлантичного океану, Середземного і Чорного морів дозволяють одержати нові результати зміни радіоактивного забруднення Атлантичного океану і північно-східної акваторії Антарктиди, що відбулися за останнє десятиріччя.
– Як відомо, дослідження вчених Українського антарктичного центру, якому, до речі, давно вже слід надати статус національного, дедалі більше цікавлять міжнародні наукові кола, деякі проекти здійснюються спільними зусиллями. Валерію Аркадійовичу, назвіть, будь ласка, найважливіші аспекти міжнародного співробітництва.
– Останнім часом ми здійснюємо багато робіт спільно із спеціалістами інших країн. Скажімо, нейтронно-активаційний аналіз опадів дотехногенного періоду виконується на базі ядерних реакторів Люблянського інституту Йожефа Стефана і Київського Інституту ядерних досліджень НАНУ, високоточні вимірювання – разом з Геодезичним інститутом німецького університету в Карлсруе. Наукова програма з фізики атмосфери та ближнього космосу опрацьовується з Британською антарктичною службою (станція Порт-Локрой) та вченими Бостонського університету (США). Протягом двох років спільно з університетами Масарика та Південної Богемії (Чеська Республіка) ведуться кліматологічні спостереження ефективності ультрафіолетового випромінювання, з Інститутом паразитології Польської академії наук запроваджено дослідження антарктичних риб, морських та наземних безхребетних в екосистемі о. Короля Георга – на польській станції "Арктовський", із вченими Болгарського антарктичного інституту провадиться оцінка мінливості геному пінгвінів… І цей перелік можна продовжити.
– На тлі таких здобутків якось тьмяніють дрібні проблеми і говорити про них навіть незручно, та все ж, що вам найбільше дошкуляє?
– Назву єдину проблему. Проведення українських антарктичних експедицій здійснювалось з використанням науково-дослідних суден: другої і третьої – "Ернст Кренкель", п’ятої та сьомої – "Горизонт". Це значно розширило наші можливості, оскільки наукова програма була доповнена морськими дослідженнями, реалізованими в Атлантичній частині Антарктики. В перспективі можна було б виконувати значно більше робіт, які мають як науково-теоретичне, так і практичне значення для України. Однак знов постають питання утримання та ремонту "Горизонту", що дуже зв’язує нам руки, обмежує інтеграційні можливості. Якщо цього разу ми проведемо експедицію повітряно-морським шляхом, то наступного року без судна вже не обійтись. На станцію необхідно буде завезти нові паливні баки, наукове обладнання, яке літаком не доставити.
– І наостанок коротенько про висновки підсумкового засідання науково-технічної ради Українського антарктичного центру.
– За сім років наукової діяльності в Антарктиці наші вчені зробили помітний внесок у розвиток вітчизняної та світової науки. Таким чином, Україна продовжує утверджуватись як антарктична держава і її наукові, економічні, національні інтереси в цій галузі цілком відповідають вимогам часу, інтеграційним устремлінням суспільства, прагненню стати невіддільною ланкою цивілізованого світу. Сьогодні ми спрямовуємо зусилля на успішне завершення нинішньої полярної зимівлі та підготовку дев’ятої української антарктичної експедиції.