Український сектор газу, після того як тривалий час сумлінно виконував роль сировинного придатку до промислового комплексу колишнього СРСР і згодом пережив глибоку кризу, дедалі сильніше відчуває власні можливості і вчиться заробляти кошти в раніше небачений галузевиками спосіб. Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що "останнім героєм" НАК "Нафтогаз України" став його наймолодший підрозділ – дочірня компанія "Укргазовидобування". Нагадаємо, що це велике комплексне підприємство здійснює геологорозвідувальні роботи, бурить експлуатаційні свердловини, облаштовує родовища і переробляє вуглеводні. В результаті країна отримує високооктановий бензин, дизельне паливо, уайт-спіріт, зріджений газ та готує природний газ до транспортування. За своїми обсягами виробництва це підприємство займає виняткове становище. Але, як у кожної потужної компанії, в Укргазовидобування є проблеми, насамперед створені її багатством.
Полтавський Хусейн
Компанія виявилася беззахисною на одинці із зголоднілим населенням. Жителі сіл Лохвицького та Гадяцького районів на Полтавщині, на чиїй території прокладено газові магістралі і облаштовано експлуатаційні свердловини, знають одну дуже цікаву річ. Фахівці Укргазовидобування теж у курсі. Йдеться про конденсатопроводи – труби, по яких транспортується рідина із характерним запахом. Ця рідина називається "газовий конденсат". У свердловині, на великій глибині, він існує у вигляді газу, але при виході на поверхню перетворюється в речовину, яку можна набрати у каністру. Населення так і чинить, тим паче що свердловини вже розподілено між дворами, залишається тільки оплатити врізку в трубу. Деякі мастаки роблять врізку навіть під водою і виводять її на поверхню далеко, аж за кількасот метрів. Головне – замаскувати її "під природне оточення", щоб раз по раз навідуватися сюди, коли не стане грошей. За один раз людина може набрати двісті-триста літрів цієї речовини. Потім несе "товар" покупцеві, який тримає у себе на подвір’ї велику ємність для конденсату – скажімо, на двадцять тонн. Це, так би мовити, пункт приймання сировини. За тонну "товару" скупник сплачує тисячу гривень. Навіщо йому конденсат, ніхто особливо не цікавиться. Але всі вже звикли, що до подвір’я скупника регулярно під’їжджає бензовоз.
Назвімо скупника умовно "Хусейн". Навряд чи він у такий спосіб допомагав Укргазовидобуванню виконувати план. Попри очевидність крадіжки, була "залізна" кругова порука: черга до "Хусейна" на зменшувалася, як і не всихав струмочок "понадпланового" конденсату. Недавно струмочок перекрили працівники служби безпеки НАК "Нафтогаз України". Але тільки в одному селі. А довжина конденсатопроводів – 531 кілометр, і до них заглядає сила-силенна цікавих очей. Так от, після випадку з "Хусейном", якого зачинили у Гадяцькому РОВД, ціна на крадений конденсат у навколишніх селах підскочила на тридцять відсотків, і спостережливі люди помітили, що тут зник бензин. Справа в тім, що підприємливі торговці на АЗС здавна розбавляють нормальний бензин конденсатом. Щоправда, навіть новий двигун за такої заправки через п’ять років дає дуба, але ж успішність "бізнесу" шалена. За даними тієї ж служби безпеки, близько 70-80 відсотків АЗС під Києвом продають розбавлений бензин.
А втім, про рентабельність тіньових оборудок із "кондьором", як тутешні жителі називають газовий конденсат, судити важко. Відомі лише приблизні цифри. Кримінальні "батьки" регіону потурбувалися про все до найменших дрібниць. Ті, хто цікавиться, можуть вільно на місцевих ринках придбати карту, на якій позначено конденсатопроводи. Для зручності всіх учасників бізнесу на забутих Богом і людьми молокотоварних фермах облаштовано бази для зберігання конденсату. Кажуть, з одного боку черепиця на такій фермі побита, а з іншого – вона "супер", і непомітно для стороннього ока тут встановлено телекамери для зовнішнього спостереження, працюють також сканери ефіру.
Тут скрізь шелестять мільйони. Недарма ж обхідники конденсатопроводів їздять на мерседесах. Під уважним оком "батьків" бізнесу конденсат отримує друге життя: крім АЗС, його шлях може пролягати на малі переробні підприємства ( а їх тут багато, тим паче, що придбати ліцензією на цей вид діяльності неважко). Крім того, конденсат зберігають у схованках, замаскованих "під об’єкти особливого призначення". До слова, нерідко серед діючих осіб у цих оборудках з’являються люди у формі, а не тільки у цивільному. За даними згаданої охоронної служби, останнім часом військові частини продали приватним структурам чималу кількість бензовозів… У тіньовій структурі, яка координує перевезення і переробку газового конденсату, поєднано зусилля кількох десятків фірм, які мають купу всього необхідного, аж до справжніх промислових резервуарів ємністю у сімсот тонн, для того щоб запустити "кондьор" у обіг і злупити з нього відчутну на дотик додаткову вартість. "Криша" для "паралельного" Укргазодобуванню світу знаходиться… як ви думаєте, де? У столиці, у великих теремах.
Рента дорожча за життя
Мешканці села Великі Будищі живуть у середньому шістдесят років. Вони б жили довше, якби довкілля було вільніше від випарів конденсату. Яке то може бути довголіття, коли у колодязях спливає жирною плівкою той самий "кондьор". Раз по раз шукачі "кондьору" влаштовують феєрверки біля свердловин – конденсат є вибухонебезпечним, а вночі він стає "неслухняним", витікає і може зайнятися прямо під бензовозом. Минулого року й не таке було – в одному із сіл Полтавщини спалахнула ціла скважина. Пожежу гасили фахівці з Міністерства надзвичайних ситуацій. НП коштувало держбюджету 4, 5 мільйона гривень. Якби ж знати. Про страхування скважин ніхто і гадки не має. Це сприймають тут як екзотику. Тут тобі не Кувейт. Хоча про сучасний менеджмент видобувники вже говорять. А головне: буде робота – не крастимуть.
Тут є на чому показати клас. Скажімо, гордість геологорозвідників – Яблунівське родовище. "Полтавагазвидобування", що є структурою дочірньої компанії, має тут 75 експлуатаційних свердловин. Два роки тому вперше після кризи зріс видобуток газового конденсату і нафти. А буде ще більше. Адже родовище це неміряне, як ціла галактика. Свого часу його запаси оцінили у 100 мільярдів кубометрів газового конденсату, майже половину вже видобули. Тепер його належить дістати з дуже незручних місць, а саме – з-під річки Сули. Вона таїть під собою 24 мільярди кубометрів газового конденсату, під що розроблено проект, оцінений у 461 мільйон гривень. Ці кошти надасть НАК "Нафтогаз України" зі свого прибутку. Кілька мільйонів у рамках проекту використано для облаштування свердловини, яку пробурили на глибину 3,8 тисячі метра при запланованих 5 тисячах. Використовують технологію буріння на намивному грунті, посеред річки. Це – вперше в Україні. Подібне було тільки у Сургуті. Нарешті українські буровики відчули смак прибутку. Їхня зарплата становить 1000-1200 гривень на місяць. Проект розраховано на п`ять років. Обіцяють зберегти довкілля. Цьому можна повірити, тому що чистять річку. Можливо, завдяки цьому і в Великих Будищах колись зітхнуть із полегшенням.
На геологорозвідку в Україні взагалі витрачаються шалені кошти. Це практично весь прибуток дочірньої компанії "Укргазовидобуток". Крім того, повертаються до старих свердловин, облаштовують їх і звідти отримують газ, конденсат, нафту. Отака впертість і віра в успіх. Згадали минувшину. Свого часу Шебелінка забезпечувала газовим конденсатом весь Союз. Романтики шістдесятих позахищали на ній дисертації. Тепер у НАК прийшли нові романтики. За рахунок власних коштів компанії тільки за вісім місяців цього року пробурили свердловин на суму 245 мільйонів гривень, а з держбюджету, за відповідною статтею, що передбачає фінансування цих робіт, видобувникам повернуто аж 1, 6 мільйона. Водночас з видобувників справно вираховують рентну плату за експлуатацію природних родовищ – 29 гривень за кубометр газу. У компанії це вважають надмірною платою і прагнуть її зменшити. А ще постійно нагадують, що їх і так тиснуть платежами до бюджету: у вартості газу 63 відсотки складають податки.
Бурити тут, на Яблунівському родовищі, важко. У породі багато води, її весь час потрібно спрямовувати в якесь інше місце. Через відведення вологи тиск шарів грунту знижується і конденсат переходить із газу в рідину. Свердловина ніби закорковується, а конденсат розтікається мільйонами "неорганізованих" крапель, прориваючись крізь грунт на поверхню. Як приборкати цю стихію, думали-думали і знайшли вихід: встановити маленькі компресори на виході зі свердловини, щоб створити додатковий тиск. Непросто видобувати тут і нафту – вона перенасичена парафіновими сполуками, в’язка і при наближенні до поверхні грунту просто застигає. І знову ж таки, скважина стає неприступною. У цих випадках різні компанії виходять із становища по-своєму. Наша знайшла свій "ключик" до нафти – додає до неї конденсат, і та "розчиняється". Гурії від видобування в таких випадках кажуть: потрібні інтенсивні технології. Тобто такі, які дозволяють легко розв`язувати подібні проблеми з допомогою вже відомих ноу-хау і перевіреного в роботі обладнання. Поки що ж наші буровики працюють "втемну", на рівні винаходу і в пошуках партнерів в особі вітчизняних машинобудівних заводів, які майже ніколи самостійно не виробляли бурового обладнання. А тепер виробляють, на засадах власних "ноу-хау". Але хіба це оптимальний варіант у нинішніх умовах?
"Цвях" галузі – розвідка і видобування. Ось у чому наші галузевики готові негайно перейняти досвід світових компаній. На всяк випадок недавно навіть створили управління інтенсифікації видобування. Тим більше, що віднедавна стало очевидним, що континентальну частину українських родовищ вивчено на 95 відсотків і слід переходити до розвідки шельфів Чорного та Азовського морів. Українські видобувники вже бурять з морської платформи в районі Східно-Казантипського родовища. Інвестори на шельф не поспішають. Цікавість є тільки з боку Бразилії, чиї спеціалісти володіють технологією буріння під водою, на глибині два кілометри. Тим часом у центрі Чорного моря вимальовується неймовірно сенсаційне родовище – газова структура розміром 150 на 50 кілометрів. Є до чого прикласти вміння. А от дрібні об’єкти інвесторів не приваблюють.
Вуглеводень з прибутком
Парадокс, але Україна, при своїх широкомовних заявах про вимушений імпорт російських енергоносіїв, аж до 1997 року відправляла газовий конденсат із Шебелінки до Краснодарського краю – на переробку. Таким чином прибуток від продажу кінцевої товарної продукції у вигляді висооктанових бензинів тощо йшов у російську казну. При цьому керівництво української держави не стомлювалося закликати всіх і вся робити все можливе для зменшення сировинної складової в експорті продукції, аби не уподібнюватися до колоніальних країн, чиї природні багатства примножують економіку розвитнутих, старших "цивілізацій". Газопереробна частка вітчизняного бізнесу була досить скромною. Про глибину переробки вуглеводневої сировини намагалися не поширюватися. "Глибина" була малопомітною. Лише в 1994 році почали реконструкцію Шебелинського відділення з переробки газового конденсату та нафти.
Інвестор в особі американської фірми Basic Sistems Inc., яка вважається одним із світових лідерів риформінгу, допомогла реалізувати проект з виробництва неетильованих високооктанових бензинів марок А-95 та А-98. Сучасну установку каталітичного риформінгу було побудовано з врахуванням саме українського, шебелінського, газового конденсату. Чомусь у спеціалістів ця деталь викликає шалений захват. Вони стверджують, що спеціально возили американцям український "кондьор", в результаті чого отримали те, чого бажали – установку було виготовлено "під нашу" сировину. Це означало, що було підібрано відповідний – платиново-ірідієвий каталізатор, що коштує дуже дорого і становить серцевину установки. Такі старання не були даремними: риформінг, принаймні з 1997-го року і до останнього часу, не дав жодного збою. Мрія переробників стала реальністю завдяки кредиту Укрексімбанку, причому позичені тридцять мільйонів доларів вдалося дуже швидко повернути завдяки тому, що вироблений на цій установці бензин йшов відразу на експорт.
Таким чином шебелинці отримали підставу відновити свою першість з-поміж галузевиків і заявити, що за глибиною переробки сировини та якістю високооктанових бензинів з-поміж українських виробників їм немає рівних, адже вона сягає 97, 5 відсотка. Але це ще не все. Протягом 2001-2002 років на заводі збудували і здали в експлуатацію колони вторинної переробки N6 та N7. Це дало відповідні прибутки. Завдання з виробництва нафтопродуктів було перевиконано на 152 відсотки. Апетит, як відомо, приходить під час їди. Подумали переробники – і вирішили виготовляти бітумні мастики, які дотепер доводиться підприємствам НАКу закуповувати за імпортом для виконання ізоляційних робіт на газо- і нафтопроводах. Першим кроком до цієї мети стало налагодження виробництва бітумів на Шебелінському газоперобному заводі. У перспективі – виготовлення олив, утилізація вихлопних газів, які у вигляді пару надходитимуть до турбіни для вироблення електроенергії.
Утім, тепер уже Яблунівський газопереробний завод претендує на звання наймолодшого і найпросунутішого підрозділу в галузі переробки. Тут було розпочато в 1996 році і сьогодні практично завершено капітальне будівництво з впровадження надсучасної технологічної лінії з переробки природного газу шляхом вилучення з нього рідких фракцій на основі низькотемпературної конденсації. Основною продукцією заводу є пропан-бутан та осушений природний газ, який повертають до магістральної системи. У найближчому майбутньому на цьому виробництві вилучатимуться газ ітан та вуглеводний пропілен для аерозольних упаковок.
Два газопереробних управління – "Шебелинкагазвидобування" та "Полтавагазвидобування" – утворили окреме відгалуження дочірньої компанії. Економічна служба цього відгалуження, схоже, відчула себе таким собі робінзоном на цьому острівці українського бізнесу і заходилася його розбудовувати. Атож, їм вдалося утвердити свій статус каталізатора геологорозвідки. Адже ясно як Божий день: буде переробка – житимуть бурові. Це з одного боку. З іншого боку, стало зрозумілим, що бажано підтримувати стабільну роботу переробних підприємств не тільки завдяки "трубі", а й з допомогою додаткових поставок газового конденсату залізницею. Для цього спорудили наливні естакади. Економісти почали думати над тим, яку продукцію додатково можна виготовляти з вуглеводнів, чи можливо ще ефективніше використовувати виробничі потужності й удосконалити управлінську структуру. Зрештою, в управлінні з переробки газу та газового конденсату ДК "Укргазовиробування" встановився дух колегіальної творчості, що так не сполучається із сучасним уявленням про західний менеджмент. Не виключено, що це данина національним особливостям економічного ренесансу, в можливості якого галузевики свято повірили.