Чому селяни із Більська не можуть отримати давно виготовлені державні акти на землю
Про село Більськ Котелевського району треба б писати історичну розвідку. І почати її з того, що на території сучасного села розташоване Більське городище – пам’ятка раннього залізного віку. До цього часу збереглися насипані скіфами оборонні вали, на яких кілька археологічних експедицій (серед них і зарубіжні) щороку ведуть розкопки, встановлюючи наше походження та досліджуючи, як і чим жили наші предки. Окремо можна було б згадати історію Більського озера, місцевий ботанічний пам’ятник природи державного значення "Барвінкова гора", річки Ворсклицю та Суху Грунь.
Та, мабуть, написати про це вдасться колись пізніше, бо нині Котелевщина живе іншими проблемами. З 1997 року в районі розпочався другий етап освоєння потужного Більського газоконденсатного родовища. За право розробки надр поміж собою б’ються кілька потужних нафтогазових структур, а заручниками у тих боях стали селяни.
Суди судять
Підстави для конфлікту було започатковано у 1995 році, коли більське КСП імені Шевченка отримало державний акт на право колективної власності на землю. Селянам передавалося 2700 гектарів земель, які вони розділили між 633 пайовиками. Ділили разом із ділянками під нафтовими і газовими вишками, які вже стояли на землях сільськогосподарського призначення. Адже державні закони відстоюють позицію: орна земля – одне із найбільших багатств, і зміна її цільового призначення можлива виключно за рішенням Верховної Ради. Однак на час отримання держакта на право колективної власності на землю перспективи родовища були досить туманними. Тож нафтовики, розпочавши розвідку горизонтів, не поспішали узаконювати землекористування. Та через кілька років з’ясувалося, що на глибині 1800 метрів є нафта, придатна для промислового видобутку. Великим плюсом родовища стало й те, що нафту не треба викачувати – її виганяв на поверхню власний тиск.
На рівні села і району питання передачі земель філії державного підприємства "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" пройшло гладко. А от далі – з незрозумілих причин застопорилося. Про нього на кілька років забули, аж поки не дійшла черга виділяти землю в натурі.
Чи то за збігом обставин, чи вже хтось узяв неузаконені родовища на замітку, чи то справді восторжествував закон, але у січні 2001 року Полтавська міжрайонна природоохоронна прокуратура звернулася до обласного господарського суду з позовом до газовиків про повернення незаконно захоплених земельних ділянок. У жовтні того ж року обласний господарський суд позов прокуратури задовольнив і видав наказ про повернення земель правонаступнику КСП імені Тараса Шевченка – СТОВ "Скіф". Харківський апеляційний господарський суд підтвердив це рішення, а виконавча служба відкрила провадження по примусовому виконанню рішення. Однак судове рішення тоді не виконали.
Ще під час судового розгляду "Укргазвидобування" пробувало домовитись із селянами. Спірну ситуацію могли б розрядити загальні збори пайовиків господарства, якби дали згоду на передачу земель нафтовикам. Збори проводилися кілька разів, але очікуваного рішення не ухвалили. Не допомогли й обіцянки "спонсорства" селу. Люди самі захотіли розпоряджатися своєю землею. Спочатку, ще до того, як тягли жеребки з номерами земельних ділянок, багато хто сподівався зірвати "джек-пот": кожному окремо уявлялося, що одна із восьми "незаконних" свердловин опиниться саме на його ділянці, і тоді він особисто отримуватиме частку дивідендів за те, що свердловина розміщена на його землі.
Розв’язувати цю задачку бралося більше восьми десятків комісій різного рівня, але так крапку й не поставили. Був, правда, прорив, коли всі з полегшенням зітхнули. За часів губернаторства Євгена Томіна сторони, хоч і зі скрипом, начебто погодилися на такий варіант: кожен більський селянин отримає на руки не один, а дев’ять державних актів. Один – безпосередньо на ділянку в межах розміру середньої частки. А ще вісім – на частки у розділеній на всіх пайовиків землі під вісьмома свердловинами. Тобто кожну ділянку із свердловиною поділили між усіма 633 пайовиками, визначивши для них статус "спільної суміжної власності".
У фінансовому плані це давало змогу пайовикам розраховувати на додаткові 40-45 тисяч гривень орендної плати на рік.
Полтавський філіал інституту землеустрою виготовив проектну документацію і державні акти, але в області раптом вчергове змінилася влада. Разом з Томіним зникли й вже досягнуті джентльменські угоди, гарантом яких він виступав. У такій ситуації голова райдержадміністрації Володимир Верблюд та начальник районного управління земельних ресурсів Василь Філоненко відмовилися ставити свої підписи на виготовлених державних актах.
Прокуратура пропонує судитися ще
Від імені більських селян "на бездіяльність органів районної виконавчої влади" скаржиться в усі інстанції голова СТОВ "Скіф" Олексій Бовдир. Передусім з приводу невиконання судового рішення про повернення захоплених газовиками земель, оскільки від цього страждають селянські інтереси. До того ж змінювати статус сільськогосподарських угідь, переводити їх у "землі промисловості", як уже зазначалося, – виключна компетенція Верховної Ради. З приводу Більська законодавці лише попередньо погоджували питання про розташування однієї свердловини, та газовики й ту "погоджену" свердловину не легалізували. За таких обставин вся рілля належить селянам, і лише вони мають право укладати договори оренди з будь-ким. За це своє право вони й борються. Згадані вже 40-45 тисяч гривень належної орендної плати розділяти на всіх вони не збираються. Планують поповнювати за цей рахунок свої майнові паї – за два роки назбирається коштів на новий трактор.
Втілювати задумане у життя уповноважили свого голову Олексія Бовдира. До нього й бігають за роз’ясненнями сьогоднішньої ситуації. А він говорить, що людська позиція наштовхнулася у районі, м’яко кажучи, на нерозуміння. Район із газовиками дружить, навіть уклав з ними угоду на фінансове утримання об’єктів соціальної сфери. Є й інші спонсорські проекти. А Більськ своєю непоступливістю ту "дружбу" перекреслює. Тому з’явилися такі, котрі на Бовдира вже не просто косо поглядають. У лютому згоріли його службові "Жигулі". Пильніше до господарства почали придивлятися й правоохоронні та податкові органи. Перед нашою зустріччю голова саме провів гостей із району, які попередили про можливе порушення проти нього кримінальної справи за невиплачені 25 тисяч гривень зарплати. До інших керівників, які мають по 100 і 200 тисяч гривень зарплатних боргів, такі санкції не застосовуються. Словом, чоловік нині у роздумах: як бути далі? Може, продавати насіння ярини із страхового фонду, чи вирізати частину худоби, чи змиритися з порушенням проти нього справи і поступово латати зарплатну "дірку" за рахунок надходжень за продане молоко та від продажу худоби?
А от про те, щоб отримати індульгенцію, відмовившись від прав на землю під свердловинами, Бовдир навіть думати не хоче.
Тим часом у районі його характеризують як людину "випадкову" і дуже молоду (йому 30 років), котра, до того ж, свої інтереси ставить вище інтересів держави. А інтересами селян – тільки прикривається. Навіть до погроз вдається: каже, що в разі невидачі селянам державних актів село саботуватиме президентські вибори!
Може, саме це й спрацювало, і тому виконавча служба згадала про невиконане судове рішення про повернення земель "Скіфові". Але радість у Більську була передчасною.
Начальник районного управління земельних ресурсів Василь Філоненко сьогоднішню ситуацію з паями пояснює так:
– Замовлено було експертизу виготовлених для Більська технічної документації та державних актів. Її висновок негативний, бо, так вважають експерти, паювати землю під свердловинами не можна. Експертною установою виступив Держкомзем. От я й не підписую документи, які мені підсовують, бо не хочу сідати в тюрму. Чув, що поновлено виконавче провадження про повернення земель. Та знаю й те, що газовики звернулися до обласного господарського суду за роз’ясненнями, як їм те рішення виконати.
Бачив я те звернення директора ГПУ "Полтавагазвидобування" І. Атаманчука. Йдеться у ньому начебто про недоречності судового рішення. По-перше, землю зобов’язано передати у колективну власність, а її, такої форми власності, за новим Земельним кодексом вже не існує. До того ж під "передачею земель" директор розуміє повний демонтаж обладнання на спірних ділянках, а це "не лише значні економічні збитки, а й загроза екологічної катастрофи".
Але ж питання про демонтаж обладнання ніхто не ставить! Уся заковика у тому, хто отримуватиме плату за землю: люди чи районний бюджет?
По-своєму вплинути на ситуацію пробує обласна прокуратура. Вона відповідає селянам, що рішення двох господарських судів є начебто некомпетентними, бо на час їх ухвалення не було проведено кваліфікованої експертизи. Тепер вона є, отож селяни, не згодні з її висновком, можуть… звертатися до суду. Дуже цікава відповідь. Прокуратура продовжує ганяти селян по судах, замість того, щоб порушити питання про скасування неправомірних, на її думку, рішень господарських судів.
Словом, ситуація є такою, якою є.
І не викинеш з цієї пісні того факту, що Держкомзем, здійснюючи експертизу, перебрав на себе функції Верховної Ради, змінивши статус спірних більських земель із "орних" на "землі промисловості". На неіснуюче "попереднє погодження передачі земель" Верховною Радою посилаються у своїй відповіді селянам держкомземівські чиновники. Може, кусають лікті собі тепер тамтешні експерти, бо проблемою більських земель вже займається не лише Кабмін, а й СБУ.
Далі ситуація може розвиватися за кількома сценаріями. Візьмуть гору справді державні інтереси – тоді або ж селяни отримають землі із свердловинами, або ж нафтовики узаконять землекористування в спосіб, передбачений законодавством. А ні – візьме гору "незасвічений" інтерес, тоді нинішній стан буде законсервовано і колотнеча розтягнеться на невизначений час.
*
Хоча і в тому разі, коли більські селяни отримають у "спільне суміжне користування" землю під свердловинами, це навряд чи вирішить проблему остаточно. Принаймні в цьому переконує приклад жителя Гадяцького району цієї ж області М. Сватковського. Він отримав державний акт на землю ще до того, як на його ділянці знайшли газоконденсатне родовище. А те ж саме ДП "Укргазвидобування" самочинно, без укладення договору оренди із власником земельної ділянки, почало бурити на ній свердловину. А Сватковського без зайвих розмов тягнуть до суду.