12 листопада Всесвітній фонд природи Україна (WWF-Україна) провів навчальний семінар для працівників водного господарства України, екологів та всіх, хто небайдужий до збереження природних ресурсів. Лекторкою семінару виступила Мія Сведанг (Mia Svedäng) — експертка з водних ресурсів та представниця Шведського товариства охорони природи (Naturskyddsföreningen – Swedish Society for Nature Conservation). Тема лекції була присвячена важливості прибережних (буферних) зон та їхній ролі у збереженні екосистем, підтримці біорізноманіття та зменшенні негативного впливу людської діяльності на водойми.
Прибережні (буферні)зони є невід’ємною частиною сталого управління водними ресурсами. Вони виконують функції, які значно покращують якість води, зменшують забруднення, захищають біорізноманіття та стабілізують берегову лінію. За належного управління та дотримання рекомендацій, ці зони можуть значно сприяти покращенню стану довкілля та сталому розвитку аграрних і лісових територій.
Які важливі функції виконують прибережні зони
1. Фільтрація та очищення води
Прибережні зони ефективно видаляють надлишок поживних речовин та осадів з поверхневого стоку, знижуючи забруднення, яке надходить до водойм. Це особливо важливо для зменшення евтрофікації — процесу надмірного збагачення води поживними речовинами, який призводить до “цвітіння” води та браку кисню для водних організмів.
2. Запобігання ерозії
Дерева і кущі з глибокою кореневою системою зміцнюють берегову лінію, стабілізуючи ґрунт і зменшуючи ерозію. Листяна рослинність також знижує “ударну” силу дощової води, захищаючи ґрунт від розмивання.
3. Регулювання температури води.
Затінення, створене деревами та кущами, допомагає підтримувати стабільну температуру, що є критично важливим для водних екосистем, особливо для риб та інших організмів, чутливих до змін температури.
4. Захист біорізноманіття та забезпечення середовища існування
Прибережні зони слугують важливими середовищем існування для багатьох видів. Вони забезпечують їжу (органічний матеріал, як-от листя), укриття (мертва деревина) та місця для розмноження різних водних та наземних організмів. Зони з деревами і кущами зазвичай мають більше різноманіття видів у порівнянні з територіями, вкритими лише травою.
5. Зниження забруднення від сільського господарства
Сільське господарство є головним джерелом антропогенних поживних речовин, таких як азот (N) і фосфор (P), які спричиняють забруднення водойм. Прибережні буферні зони можуть зменшити витік цих речовин:
- Вони можуть утримувати понад 75% осадів і 50% поживних речовин та пестицидів, які потрапляють у водойми з полів.
- Зони з деревами та кущами часто є ефективнішими у зниженні забруднення, ніж ділянки з травою, завдяки кращому поглинанню поживних речовин та фільтрації.
6. Поглинання вуглецю та адаптація до зміни клімату
Прибережні зони сприяють поглинанню вуглецю, зберігаючи його у вигляді органічної речовини у ґрунті та рослинності. Це допомагає зменшити рівень вуглекислого газу в атмосфері, що є важливим для боротьби з кліматичними змінами.
Рекомендації щодо розвитку прибережних (буферних) зон
- Чим ширша буферна зона — тим краще. Дослідження показують, що для зниження кількості осадів та поживних речовин достатньо вузької прибережної зони (3-10 м). Однак для підтримки біорізноманіття та екосистемних процесів потрібні ширші зони — понад 30 м.
- Адаптація до місцевих умов. Ширину буферної зони слід коригувати в залежності від типу ґрунту, топографії та типів рослинності. Ділянки з крутими схилами потребують ширших буферних зон.
- Різновікові дерева та багатошаровість рослинності підвищують ефективність прибережних зон.
Переглянути лекцію “Шведський досвід створення лісових насаджень в прибережних зонах задля покращення хімічного стану поверхневих вод” можна за посиланням.