Прокурор Рівненської області Микола Голомша просто-таки приголомшив журналістів: нещодавно у групи з шести осіб вилучено небагато-немало 52 кілограми бурштину-сирцю, незаконно видобутого з надр у Дубровицькому районі. Вартість "трофею" оцінюється в 20 тисяч гривень.
Скільки років "сонячному каменю"?
Покладам рівненського бурштину, за оцінками фахівців, близько п’яти мільйонів років. Ні для кого не секрет, що споконвіку поліщуки нещадно спалювали його у своїх печах: мовляв, ось ця багатолітня смола – чи не найліпше паливо на зиму. Пішов, накопав відерце, кинув у вогонь – і вже напевно не замерзнеш. Минулося…
З перших днів державної незалежності України Рівненщина взяла курс на внутрішні резерви поліпшення економічної ситуації. Чи не найголовнішим із них вважали промислове видобування і обробку бурштину: ходимо ж, мовляв, по золоту, а самі -бідні. Місцева влада й справді доклала неабияких зусиль для створення першого і єдиного в Україні підприємства "Укрбурштин", яке на той час займалося і промисловим видобутком бурштину, і його обробітком. А в 1997-му в Рівному стала до ладу сучасна фабрика з обробітку бурштину.
Набиваючи синці та гулі (справа ж бо нова!), рівненські ювеліри прорвали "блокаду" і впевнено вийшли на зовнішній ринок зі своїми чудовими виробами з бурштину найрізноманітніших відтінків – від прозорого і біло-жовтого до медово-жовтого і унікального салатового. Такої гами кольорів, як рівненський, не має жоден із його головних конкурентів – ні калінінградський, ні польський, ні прибалтійський – авторитетно заявляють фахівці.
Кому гріє серце, а кому – руки…
Тому-то й розвелося чимало охочих до наших, рівненських покладів бурштину, які залягають переважно на території трьох поліських районів: Володимирецького, Дубровицького і Сарненського, в якому виразно виділяється Клесівська зона. Поклади ці, до речі, охороняються законами України "Про державне регулювання видобутку, виробництва, використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" і "Про охорону навколишнього природного середовища", Кодексом України "Про надра" та Лісовим Кодексом.
– На превеликий жаль, у багатьох випадках тільки законами та кодексами (як декларативними документами), а не їхніми безпосередніми виконавцями охороняється наш бурштин, – каже прокурор області Микола Голомша. І на підтвердження своїх слів наводить доволі вражаючі факти: лише у трьох згаданих районах Рівненщини виявлено кілька розритих і розкопаних "бурштиноносних зон" площею гектар-півтора. Всього ж перерито і перелопачено вже понад 50 гектарів земель. Риють і заступами, й спеціальною технікою, котра, як ви розумієте, "мовчки" працювати не може. А середня глибина виробок сягає шести метрів! Як же можуть не бачити й не чути цього посадові особи, що зобов’язані стежити за дотриманням законодавства? Наприклад, спеціалісти місцевих відділів земельних ресурсів, екобезпеки, лісової охорони, спеціальних підрозділів міліції? Це наводить на думку, що їм просто вигідно нічого "не бачити" і "не чути".
Зате у працівників прокуратури все гаразд і з зором, і зі слухом: приписи і подання, які прокурор області надіслав до управлінь земельних ресурсів та екобезпеки, районних державних адміністрацій, головам облдержадміністрації та обласної ради, – лише перший, але вкрай тривожний сигнал для всіх, хто "гріє руки" на бурштині.
– Ми вже чітко вийшли на слід "диригентів" незаконного видобування бурштину і знаємо: управляють цією кримінальною справою люди, які свого часу мали доступ до державних таємниць, даних геологорозвідки та іншої цінної інформації. Це вони наводять копачів на бурштиноносні ділянки, озброюють їх спеціальними картами. Отож, спіймавшись на гарячому, на лаву підсудних, як правило, потрапляють виконавці злочину. А диригенти, серед яких чимало впливових посадовців, досі залишалися, як кажуть, за кадром. Утім, доволі стріляти по горобцях – якщо вже братися за проблему, то справді професійно.
Що, власне, й роблять працівники прокуратури за підтримки голови облдержадміністрації Миколи Сороки та голови обласної ради Романа Василишина. До речі, незабаром за ініціативою прокуратури у "бурштиновій зоні" пройде виїзне засідання колегії обласної державної адміністрації, присвячене саме цій непростій проблемі, від якої неабияк потерпає бюджет і без того небагатої Рівненщини. Обіцяють кардинально змінити підходи до роботи і в УМВС України в області. Перший результат зусиль міліції вже є: тільки в другому півріччі минулого року порушено п’ять кримінальних справ за незаконний видобуток бурштину.
Можна лише здогадуватися, скільки ж того лісового і болотяного "поліського золота", яке мало б зігрівати наші серця гарними ювелірними виробами, вже "виїхало" за межі області та України контрабандою. Частенько, буваючи на міжнародних виставках і семінарах у різних країнах світу, рівненські ювеліри впізнають наш бурштин, який, переконані вони, не сплутаєш із жодним іншим.
Тому Генеральний прокурор України Святослав Піскун доручив органам прокуратури Рівненської (де видобувають бурштин) і Волинської (через яку його транспортують) областей постійно тримати в полі зору цю тему. Адже за нею, переконаний Генпрокурор, не лише економіка Полісся, а й, якщо хочете, економічна безпека держави. До речі, за незаконний видобуток бурштину Кримінальний кодекс України ( ст.203. ч.2) передбачає до п’яти років позбавлення волі. На думку прокурора Рівненської області, це доволі жорстка міра покарання, яка, якщо її сповна застосувати до винуватців, могла б зупинити інших потенційних шукачів бурштинового скарбу.
Між тим, рівненські ювеліри чи не вперше за десять років роботи зіткнулися з проблемою сировини: підприємство "Бурштинові копальні" ДАК "Українські поліметали", яке сьогодні є єдиним розробником бурштинових родовищ, вимушене піднімати ціни на сирець, до того ж, зменшується його фракційність, що, в свою чергу, створює певні труднощі в обробітку. І все це, звичайно ж, не з доброго дива – адже поклади "сонячного каменя" далеко не безмежні.
Що скажуть нам нащадки?
Доки ж будемо вивозити з-під власних ніг справді золоті запаси, щедро подаровані нашому поколінню матінкою-природою? Запитання це поки що залишається риторичним. Бо заборонений плід, відомо ж, солодший від звичайного. Прокурорські та міліцейські "десанти", напевно, змусять згорнути масштаби розкопок, та чи знімуть проблему з порядку денного?
Навряд. Тут, схоже, потрібен цілий комплекс заходів, які вимагають справді державного підходу до справи. Наприклад, видобутком бурштину могли б займатися підприємства різних форм власності, котрі вели б між собою здорову конкуренцію, а держава контролювала б цей процес. До речі, у Польщі чи Прибалтиці цим успішно займаються приватні фірми, котрі мають відповідні ліцензії. У цих країнах кожне бурштинове родовище має свій, чітко окреслений, законодавчий статус. А це означає, що там дорожать кожним шматком дорогоцінного каменя. Внести зміни до відповідних українських законів, погодьтесь, значно легше, ніж, по суті, вести боротьбу з вітряками. У такий спосіб, до речі, бодай частково розв’язалась би ще одна одвічна для рівненського Полісся проблема – зайнятості місцевого населення. Нехай би досвідчені шукачі знаходили ті скарби цілком легально і так само легально отримували зароблене. А виграли б від цього бюджети різних рівнів, а не кишені місцевих та заїжджих спритників. До речі, родовища іншого цінного каменя -рівненського базальту – розробляють підприємства різних форм власності, які конкурують між собою, і камінь цей, що називається, отримав "друге дихання".
Словом, є над чим подумати, як то кажуть, і владі, й громаді. Владі (окрім чітко виписаних законів) – над пошуком інвестицій у рівненське Полісся для створення нових робочих місць, громаді – над своєю моральною місією на цій землі, якій, очевидно, не можуть слугувати виправданням навіть сьогоднішня скрута і безгрошів’я. Бо, можливо, вже завтра наші діти й онуки спитають: що ж ви скарби землі поліської для нас не зберегли?
Невже й справді сонячний камінь, що таїть у собі тиху сповідь віків, вони побачать лише в музеях?