Як відомо, Донбас славиться шахтами. Щоправда, шахта від шахти різниться. Та, на якій побували журналісти "Голосу України", особлива. Тут кажуть, навіть генерали іноді працюють різноробами. Шахта розташована в місті з красивою назвою – Соледар. І як уже здогадався наш читач, ітиметься саме про соляну шахту.
Не знаємо, як щодо генералів, котрі забажали стати різноробами і юрбляться біля воріт шахти з табличкою "Прийому на роботу немає", але один такий випадок усе-таки був. Просто сольова шахта дає не тільки сіль, а ще й лікує хворих.
До підземного соляного царства нас спустили в шахтарській кліті – єдиному пристрої, що дає змогу потрапити в шахту. У такий само спосіб на-гора подають і видобуту сіль. Спустившись майже на 160 метрів під землю, зрозуміли, що сіль не просто так називають "кам’яною". Стіни шахти за міцністю не поступаються каменю, овальні склепіння соляних галерей сягають 35 метрів, а ширина – 20 метрів. Тому пересуватися в шахті можна за допомогою спеціального транспорту. До речі, в галереях шахти встановлено звичайні дорожні знаки, що вказують обмеження швидкості (до 10 км на годину) та повороти. По суті, сольовий рудник – це дно стародавнього моря. Як стверджує гірничий майстер рудника Михайло Єфимович, за сольовими відкладенням (кільцями) можна визначити, який клімат був на землі мільйони років тому.
Видобуток солі на руднику розпочали ще в 1881 році. Тепер розробку сольових шарів у Соледарі проводить державне виробниче об’єднання "Артемсіль" (директор рудника Василь Булінг). Максимальна глибина, на якій сьогодні виконуються роботи, становить 288 метрів. За одну зміну видобувають 640 тонн солі. А загалом поки що видобуто тільки 1,5 відсотка тутешніх запасів солі. Тож сіль у нас є, і її дуже багато.
Видобувати сіль сьогодні можуть тільки чоловіки, хоча до 60-х років минулого століття на руднику використовувалася і жіноча праця. Процес видобутку максимально механізовано. І сьогодні про тяжку працю добувачів солі нагадує створений під землею, у шахті, невеликий музей, в якому є фігура коня, котрий тягне вагонетки із сіллю, та восковий символ жінки-шахтаря – Маша-коногон. Незважаючи на, здавалося б, санаторні умови роботи, праця місцевих шахтарів вважається шкідливою – сіль не тільки лікує, а й калічить. Серед найпоширеніших недуг, на які хворіють соледобувачі, серцеві (підвищений тиск), артрити та зневоднювання організму. Незважаючи на це, солоний світ шахти корисний у певних дозах для здоров’я людини. Уже давно відомо, що сіль є цілителькою багатьох хвороб. Повітря у соляних виробках насичене частками солі, невисока вологість повітря (60 відсотків) і температура (14-16 градусів) благотворно впливають на самопочуття пацієнтів. Тому рудник славиться своїм спелеосанаторієм, де з успіхом лікують бронхіальну астму, астматичний, обструктивний бронхіт, хронічну пневмонію, алергійний риніт, атопічний дерматит, середньої тяжкості форму псоріазу, зниження імунітету, захворювання щитовидної залози.
Особливість соляної шахти дала змогу здійснити і перше підземне повітроплавання на повітряній кулі – цю подію було занесено до Книги рекордів Гіннесса.
Є на шахті і своя церква. Так, саме церква і не де-небудь, а під землею. Створили її ще на початку двадцятого століття, а теперішнього вигляду вона набула тільки в 2000 році – усе було відновлено руками шахтарів рудника, навіть ікони в церкві писав шахтар – Андрій Кравцов. Цікава деталь: тут свічки ставлять тільки за здоров’я. Особливим шиком вважається вінчання в цій церкві. Кажуть, видовище вражаюче. Можете собі уявити всю весільну процесію… у шахтарських касках. Додайте до цього унікальну акустику шахти. Саме акустика шахти дозволила провести в 2004 році концерт симфонічного оркестру "Соляна симфонія" під керуванням австрійського диригента Курта Шміда за участі солістки Віденської опери Вікторії Лук’янець. Тоді ж Курт Шмід сказав: "Я просто вражений! Ноти злітали до склепінь печери, а потім повільно, як хмара, опускалися. Це надзвичайно!" Справді, почуття, що виникають у шахті, передати просто неможливо. Це потрібно відчути самому.