Коментар до чуток
Значна частина населення Волинської, Хмельницької, Тернопільської та інших сусідніх областей постійно перебувають у зоні "напруги", яка виникла внаслідок чуток навколо двох тутешніх АЕС. Чутки про аварії то на одній, то на іншій "атомці" ні для кого не проходять без наслідків. Місцеві жителі нервують, фахівці дають пояснення. Острах у людей породжує насамперед брак оперативної та достовірної інформації, вважає доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри землеустрою, геодезії та геоінформатики Українського державного університету водного господарства та природокористування, академік Академії будівництва України Петро Черняга.
Він має підстави говорити на цю тему як професіонал. Наукова діяльність професора пов’язана з дослідженням та прогнозуванням стійкості будівель та споруд атомних електричних станцій. Ці висновки науковець робить на основі геодезичних спостережень, з урахуванням інженерно-геологічних та гідрогеологічних умов промислових майданчиків АЕС. Наприклад, на Рівненській АЕС кафедра, яку очолює Петро Черняга, проводить такі дослідження понад двадцять років. З ім’ям цього вченого пов’язано облаштування геодинамічних полігонів на території атомних електростанцій України.
Петро Черняга прокоментував ситуацію, яка нині складається навколо Хмельницької та Рівненської АЕС.
– Отож, чи надійно стоять "атомки", що працюють буквально у нас під боком?
– Хмельницьку АЕС розміщено на території, для якої є характерними породи високої міцності й невеликого стиснення. Під невеликими товщами четвертинних відкладів залягає потужна товща. Промисловий майданчик знаходиться поблизу перетину двох мегаблоків фундаменту: Волинського і Подільського. Детальні дослідження вказали на вибір будівельного майданчика на одному з цих монолітних блоків. Тому, з точки зору геологічного середовища, Хмельницька АЕС є надійною спорудою. Що ж до Рівненської АЕС, то її побудовано на пісках. Активні карстові форми є незначними, вони зосереджені, головним чином, у зоні тектонічних порушень. Коли готувалися до спорудження першої черги АЕС, ці інженерно-геологічні та гідрогеологічні умови вивчили недостатньо і небезпеку карстових явищ недооцінили. Саме це і призвело до ускладнень при експлуатації споруд, будівель та технологічного обладнання станції. Попереднє обстеження промислового майданчика АЕС здійснював інститут "Атомтеплоелектропроект" із залученням спеціалістів провідних організацій СРСР. У їхніх роботах не було зроблено оцінки інженерно-геологічних умов майданчика з точки зору можливості прояву так званих суфозійно-карстових явищ.
З 1981 року на майданчику Рівненської АЕС вишукувальні роботи виконувало Київське відділення "Атомтеплоелектропроекту" (тепер це Київський державний інститут "Енергопроект"). Тоді ж було розпочато підготовку до будівництва другої черги АЕС, тобто четвертого блоку. Саме тоді й виявили, що в геологічному розрізі майданчика є карстуючі крайдяні породи. Стало очевидним: тут можливі прояви суфозійно-карстових процесів. Ось тоді й з’явилася певна занепокоєність. Різні науково-дослідні організації проводили тут свої експеритизи.
Аби забезпечити експлуатаційну надійність споруд, фахівці рекомендували застосувати метод цементації крейдяної товщі та контактної зони базальтів. Крім того, радили використати арматуру в вигляді буроін’єкційних труб, що перекривають крейду. Будівельники так і зробили. Я вважаю, що всі роботи було виконано на високій практичній та теоретичній основах. Споруди головного корпусу та дизельгенераторної четвертого блоку запроектовано на палях, які повністю проходять через карстову крайдяну товщу і спираються на глибині 40 метрів на базальти – скельні грунти, які не стискуються. Отже, для основ фундаментів було використано достатньо надійну частину геологічного середовища.
На мою думку, негативний вплив геологічного середовища на функціонування Рівненської АЕС виключено. Значно ризикованішим є вплив на станцію з боку персоналу, якщо він припускатиметься похибок при експлуатації цього об’єкта.
Рівне.