Аркадій ШАПАР, директор Інституту проблем природокористування та екології НАН України
Дослідженнями нашого інституту доведено, що, в принципі, проблеми вичерпності природних ресурсів не існує. Так, багаті і доступні родовища уже відпрацьовані і використані людьми, але ж жоден хімічний елемент не зник, вони просто розсіяні в оточуючому середовищі. Дійсно, з часом доводиться залучати в експлуатацію важкодоступні і бідніші ресурси. При цьому стратегічно важливо знати, в яких умовах будуть залягати ці корисні копалини, який уміст корисних компонентів буде, наприклад, у рудах?
Відповісти на ці запитання може допомогти тільки наукове прогнозування із залученням широкого спектра фахівців.
На жаль, сьогодні ми в Україні маємо практику, коли наукове прогнозування або не здійснюється, або до нього залучаються вузькоспеціалізовані невеликі групи фахівців. Наприклад, створена кілька років тому Національна комісія зі сталого розвитку складається виключно з київських фахівців, які прагнуть монополізувати своє бачення проблеми. Внаслідок цього Україна, яка понад 10 років тому підписала документи саміту в Ріо, до цього часу не має закону "Концепція переходу України до сталого розвитку".
Проблеми екології і сталого розвитку – це проблеми місцевих територій. У зв’язку з цим, на наш погляд, центр ваги з розв’язання таких проблем має бути перенесений на регіональний рівень. Слід, перш за все, створити нормативні документи і приступити до розробки регіональних стратегій сталого розвитку. До речі, ще два роки тому наш інститут пропонував Міністерству екології і природних ресурсів свою методичну допомогу в цьому питанні. Зазначу, що йдеться не про чергові програми соціально-економічного розвитку регіону, а про стратегії збалансованого довготривалого еколого-економічного розвитку з урахуванням можливостей використання всіх природних ресурсів та шкоди навколишньому середовищу території. Як розробка, так і реалізація таких стратегій повинні здійснюватись за участю населення. Внаслідок цього кожна територія, з урахуванням її природно-ресурсного потенціалу, отримає свій план дій, який забезпечить планомірний перехід на режим сталого розвитку із залученням у цей процес всього населення регіону. Особливе значення це буде мати для гірничо-видобувних регіонів, котрі, у більшості випадків, стали зонами екологічного лиха, і де екологічна складова принесена в жертву економічній. Для цих регіонів особливу роль може відіграти реалізація закону про екологічну мережу. На регіональному рівні принципи створення такої мережі в достатній мірі не обгрунтовані. Перспективною тут є зміна вимог до рекультивації порушених гірничими роботами земель із метою збільшення різноманітності створюваних ландшафтів та включення цих територій у екологічні коридори.
В таких регіонах, до речі, гостро стоїть питання і про частковий розподіл платежів підприємств за скиди і викиди забруднюючих речовин, а також за розміщення відходів. Найбільш справедливим тут було б, щоб 70 відсотків цих коштів залишалось на місцевому рівні, 20 надходило на регіональний рівень і 10 направлялось у центр. Окрім того, діючі нормативні документи вимагають корекції в частині встановлення отримувача на місцевому рівні. Зараз платежі надходять за місцем реєстрації підприємства-забруднювача, а повинні б надходити тим, чиїй території і населенню наноситься шкода.
Гірничо-видобувні підприємства це такий вид діяльності, коли кошти, які вкладаються в розвиток гірничих робіт чи розкриття корисних копалин, окупляться лише через кілька років. У цьому зв’язку для стимулювання впровадження маловідходних технологій варто було б застосувати пільгове оподаткування. Так, прискорена підробка залізорудних кар’єрів до граничної глибини і перехід на внутрішнє відвалоутворення (коли для розміщення розкритих порід не потрібне виділення земель) займе 5-10 років і викличе тимчасове збільшення затрат. Не зважаючи на наступну велику економічну і екологічну вигоду для території, підприємство часто не може розв’язати цю проблему самостійно. Тому експеримент, який тимчасово відмінив екологічні платежі для ГЗК Кривбасу, необхідно продовжити за умови реалізації проектів впровадження екологоорієнтованих технологій.
Повертаючись до мінеральних ресурсів, видобуток яких не тільки стимулює економічний розвиток, а й створює великі екологічні проблеми, необхідно звернути увагу на техногенні родовища, які утворилися при складуванні відходів збагачення. Вони є надзвичайно важливою сировинною базою. Залучення їх до експлуатації стримується відсутністю їх геологічної оцінки, недостатньою обгрунтованістю правової бази. Всі ці проблеми вирішувані, необхідний лише державний підхід. Важливо не допустити тут ситуації, яка склалась із шлаками металургії. Більшість із них було відпрацьовано всілякими фірмами, метал вилучено, а звалища залишились…