Рукотворні моря каскаду дніпровських гідроелектростанцій, як і раніше, поглинають родючі чорноземи Центральної України

 Про цю пекучу екологічну (гідрологічну, економічну, агротехнічну, ба навіть політичну і т. д.) проблему, яка постала ще з сумнопам'ятних часів сталінського "перетворення природи", сказано стільки, що не хотілося б зайвий раз ятрити душу та повторювати загальновідомі факти. Йдеться про водосховища, збудовані у 50-60 роки минулого століття для забезпечення роботи гідроелектростанцій на Дніпрі. Мова про об'єкти, по-нехлюйському споруджені відповідно до класичного "постулату" тодішнього режиму: нам годі чекати милостей від природи - забрати їх найперше завдання. Робилося це бездумно, поспіхом, не рахуючись з найгіршими наслідками.

А вони не забарилися. Хоча завдяки каскаду гідростанцій, що стоять на головній водній артерії України, від пристоличного Вишгорода до степової Каховки, стало можливим регулювання стоку Дніпра, безпроблемне, від гирла до витоків, судноплавство (хоч, не таємниця, обсяги перевезень нині скоротилися до мінімуму), забезпечення водою понад 30 млн громадян півдня країни та низки великих промислових підприємств, зрошення 1,5 млн гектарів земель - щоправда, якою нині є їхня площа? Безперечно, плюси є. Та чи переважають вони над гіркими мінусами?

Згідно з офіційною довідкою Держкомводгоспу України "водоймища Дніпровського каскаду створили ряд екологічних проблем, викликали зміну гідрологічних, інженерно-геологічних умов, спричинили інші негативні наслідки, що визначають техніко-екологічний стан водосховищ та прибережних
територій. Внаслідок цього різко зменшилась швидкість течії води, зменшився водообмін і проточність, що обумовило утворення застійних зон та призводить до цвітіння води у теплу пору року. Погіршення екологічного стану територій, які знаходяться в зоні впливу водосховищ, відбувається і за рахунок підйому рівнів грунтових вод, внаслідок чого на окремих територіях спостерігається затоплення та підтоплення земель.

У зоні впливу водоймищ постійно підтоплено, з високим стоянням грунтових вод, тисячі гектарів мілководних зон. У мілководних зонах поряд з позитивним впливом (нерест риби, очистка вищої водної рослинності) відбуваються процеси замулення і заболочування, розвиток синьо-зелених водоростей. Іншим чинником негативного впливу водосховищ є переформування берегової лінії, за рахунок абразійних процесів відбувається руйнування берегів. За період існування Дніпровського каскаду площа втрачених земель від руйнування берегів становить майже 6 тис. га, 72 відсотки яких припадає на Каховське та Кременчуцьке водосховища".

Така-от невесела інформація до роздумів. Звичайно, не можна стверджувати, що на державному рівні проблемі не приділяється належної уваги. При Держводгоспі не перший рік працює повноважна Міжвідомча комісія зі  встановлення режимів роботи дніпровських водосховищ, учасники якої разом з зацікавленими міністерствами та відомствами роблять усе можливе для мінімізації шкідливого впливу "рукотворних морів" на наше сплюндроване довкілля. Та, по-правді, радикально поліпшити справу найближчим часом учасники поважного зібрання навряд чи здатні.

Причини загальновідомі. Надто багато дров, образно кажучи, наламали свого часу доблесні радянські гідробудівники, бездумно облаштовуючи серед родючих
чорноземів штучні, великої площі водоймища (уявіть щось подібне у цивілізованих європейських країнах, де кожен клапоть землі на вагу золота!), і надто мізерна кількість бюджетних коштів часів нинішнього безгрошів'я спрямовується на виправлення дурниць недалекого минулого, зміцнення берегів "рукотворних морів", кожен кілометр яких потребує 1,5 млн грн.

Нещодавно на засіданні Міжвідомчої комісії запрошений голова комісії екології та раціонального природокористування Полтавської облради Анатолій Шкарбан навів кричущі факти про те, що лише торік область втратила внаслідок розмивання берегів Кременчуцького водосховища 9,8 га першокласної ріллі. Він з тривогою говорив про загрозливий стан від підтоплення вже не перший рік Градизька, Пронозівки та інших сіл області, просив вжити невідкладних заходів для унеможливлення цієї біди. Анатолія Миколайовича уважно вислухали, поспівчували і дали зрозуміти, що навряд чи можна розраховувати на реальну допомогу. Хоч, ще раз підкреслюю, гріх звинувачувати Міжвідомчу комісію у бездіяльності, позаяк фінансів у неї катма.

Даруйте за повторення банальностей, та сьогодні Україна платить дорогу ціну за щонайменше недалекоглядність та безпринципність тодішніх державних керманичів, котрі вчинили наругу над рідною землею. Маємо сотні тисяч гектарів втрачених чорноземів та заплавних лук, поховані під водою села, тощо, а останнім часом зіткнулися ще з однією бідою -агресивним наступом штучних морів.

Питання доцільності спуску водосховищ до рівнів нижче проектних позначок для зменшення впливу на стан прилеглих територій час від часу збурюються в суспільстві. Неодноразово вони розглядалися Держводгоспом України. На жаль, нині відсутня навіть еколого-економічна обгрунтованість здійснення цього заходу.

 Не хотілося б нагнітати зайвих пристрастей та поширювати панічні настрої. Та все ж доводиться констатувати: маємо екологічну міну уповільненої дії, яку слід знешкоджувати не гаючи часу. Бо, коли спрацює її годинниковий механізм, наслідки стануть фатальними.