Юрій Сеньковський — постать непересічна з багатьох поглядів. Він — єдиний на заході України науковець-геолог, що є членом-кореспондентом Національної академії наук України, автором понад 300 наукових праць, 20-ти геологічних карт Європи. Крім того, Юрій Сеньковський — представник відомої родини, адже його батько Микола Сеньковський є патріархом української класичної етнографо-географічної фотографіки. Отож "Поступ" вирішив познайомити своїх читачів із цією людиною та думками науковця про сучасний стан геологічної науки в Україні й перспективи її розвитку.
— Пане Юрію, розкажіть, як Ви починали свій шлях до вершин геологічної науки?
— Закінчивши середню школу № 1 у Коломиї, я вступив у Львівський політехнічний інститут на геологорозвідувальний факультет. Серед 75-ти випускників того факультету, які закінчили інститут 1955 року, мене одного залишили працювати на кафедрі мінералогії і петрографії. Кафедрою керував академік Лук’ян Ткачук, учень славетного київського професора геології Лучицького. На цій кафедрі я підготував і захистив кандидатську дисертацію в галузі мінералогії та літології крейдових відкладів заходу України. Потім під керівництвом академіка Ткачука, який завідував відділом в Інституті геології і геохімії горючих копалин Академії наук України, захистив докторську дисертацію на тему "Літологія кременистих відкладів заходу СРСР". З 1959 року і донині працюю в цьому інституті, очолюючи один із відділів. 1994 року я став лауреатом Премії ім. Вернадського, 1997-го мене обрали членом-кореспондентом НАНУ.
— Якими є основні напрями Вашої наукової діяльності?
— Із 1960-1970-х років світова наука почала досить глибоко вивчати не тільки сушу, але й дно Світового океану, його геологічну будову. На це світова наука виділяла величезні гроші. Американська геологічна служба, зокрема, для цього виду досліджень побудувала спеціальний корабель "Ґломар Челлєнджер" із буровою вишкою. Буріння дна океану з цього корабля здійснювали з допомогою космічних служб. Океанологів передусім цікавили геологія та корисні копалини території шельфів Світового океану, бо шельфи вважають найперспективнішими об’єктами для пошуку нафтових і газових родовищ. З того корабля вперше було пробурено свердловини там, де глибина океану сягає 5-7 і більше кілометрів. Це було дуже складно зробити. Але американським геологам це вдалося.
Вивчаючи дно Світового океану, океанологи мали на меті відшукати поклади нафти, а також вивчити будову дна океану та морів. На це було витрачено мільярди доларів. Але завдяки цьому науковці тепер знають можливий потенціал нафтогазоносності осадових товщ, покритих водами Світового океану.
Матеріали цих досліджень були опубліковані в низці монографій Initial Reports of the Deep Sea Drilling Project та інших наукових виданнях. Ці піонерські масштабні дослідження Світового океану дуже зацікавили мене, бо в Україні цими проблемами ніхто спеціально не займався. На основі результатів цих досліджень я поставив перед собою завдання — вивчити геологічну палеоокеанографію давніх континентальних окраїн та пов’язаних з ними корисних копалин на прикладі Карпатсько-Чорноморської континентальної окраїни океану Тетіс, водами якого протягом майже 200 млн років була вкрита територія сучасної України та суміжні землі. Це й стало головним напрямом моєї наукової діяльності.
— Пане Сеньковський, розкажіть, будь ласка, про головні результати вивчення цієї проблеми.
— Маючи доступні результати, які отримали міжнародні програми, я вирішив збагнути, які процеси відбувалися в давні часи, від 130 млн до 30 млн років тому. У результаті я зміг прогнозувати розповсюдження таких корисних копалин, як нафта, фосфорити, глобулярні силіцити. До речі, останні були дуже потрібні після Чорнобильської катастрофи, оскільки максимально поглинають радіонукліди. Власне, разом з нашим колишнім директором академіком Володимиром Кучером ми запропонували використати силіцити, що є в межах Наддністрянщини, як поглиначі радіонуклідів.
Роботи з палеоокеанології також дали змогу прогнозувати й рекомендувати місця видобування дефіцитних корисних копалин, зокрема фосфоритів, що використовуються в сільському господарстві та поширені на Західній Україні.
— А яким, на Вашу думку, є стан сучасної геологічної науки в Україні?
— Сьогодні геологічну науку досить погано фінансують. А що буде через 10-20 років, ми не знаємо. На сьогодні, щоб отримати якийсь позитивний теоретичний результат, потрібне дуже дороге обладнання, якого в Україні не виготовляють. Його можна придбати за кордоном. Однак держава на це не має грошей. А світова наука тим часом іде вперед дуже швидкими темпами. Зараз майже немає змоги друкувати наукові дослідження у формі монографій. Це негативно впливає на престиж української науки.
— Невже державні мужі не розуміють, що ми вже перетворилися на відсталу країну, невже не думають, що буде далі?
— Уже в 1990-1991 роках ми в геологічній науці відставали від передових країн на 30 років. А тепер світова наука пішла ще далі. Тобто розрив збільшився.
— Які перспективи геологічної науки в Україні?
— Тепер молодь хоче швидко всього досягнути й фінансово себе реалізувати. А геологічна наука вимагає довгої, кропіткої роботи. Треба мати фундаментальні знання з інших наук — фізики, хімії, математики тощо. Тільки все це разом може дозволити людині зрозуміти, що вона хоче й може вивчати. На жаль, тепер таких молодих людей є дуже мало. Після закінчення ВНЗ мало хто стає геологом-науковцем. А ті, що є, це фактично фанати. Отож у цьому плані перспектива не дуже весела.
Якщо ж розглядати Україну загалом, то це надзвичайно забезпечена мінеральними ресурсами країна, одна з найбагатших у Європі. Тут є дуже важливі й дорогі корисні копалини, без яких держава не може розвиватися: нафта, газ, залізні, марганцеві руди, вугілля, сірка, фосфорити, мінеральні води світового значення, а також гідросітка, яку треба в майбутньому використовувати для отримання електроенергії. Крім того, в нас багато дуже цінної деревини, родюча земля, вихід до Світового океану через Чорне море.
А щодо Західної України, то це просто унікальний край. Тут стільки корисних копалин, що в інших європейських країнах важко знайти такі невеликі й багаті на корисні копалини території. Але поки що на цій землі ми бідуємо. І це — наша трагедія.
— Пане Сеньковський, Ви не єдиний відомий представник Вашої родини. Не менш відомим був і Ваш батько…
— Мій батько за фахом був геодезистом. Після програних визвольних змагань на Великій Україні він еміґрував у Галичину. Тут батько оселився в селі Жаб’ї (тепер Верховина Івано-Франківської обл.) і почав займатися фотографуванням, щоб якось заробляти на хліб. Там одружився з учителькою, випускницею Коломийської учительської семінарії Євгенією Поліщук. Вона створила там, у Жаб’ї, першу школу.
З допомогою фотографії батько вивчав антропологічні особливості гуцулів, тобто робив фотопортрети горян, а також фотографії ландшафтів, панорам Карпат. Одна з його фотографій ("Стара гуцулка") отримала першу премію на фотоконкурсі в Парижі. Також дуже відомою стала його панорама "Українські Карпати. Чорногора", яку було опубліковано 1931 року і яку я перевидав 2000-го.