Системою організацій національної гідрометслужби проводиться моніторинг за багатьма елементами природного середовища, зокрема за водними об'єктами суші. Наука, яка вивчає водні об'єкти суші, їхній режим та використання має назву, - гідрологія.

Початок досліджень річок України належить до глибокої давнини. Перший опис річок України наводиться в " Історії" Геродота. У стародавні часи вони відігравали роль шляхів сполучення. Добре відомий шлях "із варяг у греки" проходив по Дніпру і його притоках далі у Західну Двіну із виходом до Балтійського моря. У літописах, ще з ХІ сторіччя, поряд із політичними подіями наводяться відомості і про гідрометеорологічні явища, у тому числі й гідрологічні. Починаючи з ХІV сторіччя, з'являються карти території України і докладний опис Дніпра, Дністра, Південного Бугу тощо.

 У 1697 - 1699 рр. запорізькими козаками за вказівкою гетьмана Івана Мазепи було проведено перший докладний гідрографічний опис Нижнього Дніпра, Південного Бугу та їхніх приток. Надалі дослідження річок України проводяться із залученням засобів, які дозволяють одержати якісні й кількісні характеристики  хнього гідрологічного режиму. У ряді випадків спостереження проводилися людьми високоосвіченими, які розуміли важливість подібних робіт.

Початок систематичних водомірних спостережень пов'язаний з діяльністю Навігаційно-описної комісії, яка була організована при Міністерстві шляхів сполучення Росії 1875 року. На цей період припадає відкриття водомірного поста у Києві, який нині розташований у столичному гідропарку. На кінець 1926 р. опорна гідрометрична сітка складалась із 93 постів. На 34 постах були споруджені переправи.

Науковими колами того року була визнана необхідність організації єдиної для України служби з вивчення поверхневого стоку і режиму річок. Тому, з 1929 р. гідрометричні спостереження були передані до складу гідрометеорологічного комітету при Наркомземі України. В період з 30-х по 90-ті роки ХХ століття мережа спостережень зазнавала багатьох змін та процесів реорганізації.

Станом на 1 січня 2005 року на річках України діють 374 гідрологічних річкових та 60 озерних постів, підпорядкованих Державній гідрометеорологічній службі, яка незважаючи на таку солідну назву не є самостійним відомством, а з 2001 року входить до Мінприроди України.

Усі гідрологічні пости на території України в організаційно-методичному стосунку підпорядковані обласним центрам з гідрометеорології (ЦГМ), гідрологічним станціям Стрий, Чортків, Київ, Первомайськ, Карпатській та Кримській сельостоковим станціям, Закарпатській та Придеснянській водно-балансовим станціям, Дунайській, Ново-Каховській, Світловодській гідрометобсерваторіям, озерним станціям Новодністровськ і Печеніги.

 Центральна геофізична обсерваторія (ЦГО) здійснює методичне керівництво мережею гідрологічних спостережень на водних об'єктах України. Головним завданням обсерваторії у галузі гідрології, а їй цього року виповнюється 150 років, є організація й проведення гідрологічних спостережень на мережі станцій і постів гідрометслужби; планування й контроль за роботою станцій і відділів гідрології обласних ЦГМ з питань вивчення водного режиму річок; проведення випробувань і впровадження нових приладів і методів спостережень; опрацювання й підготовка до видання матеріалів Державного водного кадастру: довідників "Багаторічні дані про режим та ресурси поверхневих вод суші", "Матеріали спостережень за випаровуванням з водної поверхні".

Ці видання містять дані про рівні, витрати, температуру води, товщину льоду та льодові явища на річках, а також основні гідрологічні характеристики весняної повені, дощових паводків та інших гідрологічних сезонних явищ. Проводиться підготовка й узагальнення матеріалів гідрологічних спостережень для міжнародного співробітництва у сфері гідрології суші.

Важливість робіт, які виконуються відділом гідрології та державного водного кадастру й іншими підрозділами гідрометслужби, неможливо переоцінити. Майже кожна галузь національної економіки використовує інформацію про водні ресурси річок для планування, розвитку і в оперативних цілях. Основним колом споживачів гідрологічної інформації залишаються органи влади й управління на всіх рівнях, організації системи МНС та інших галузей економіки, діяльність яких безпосередньо залежить від ситуації й показників гідрологічного режиму річок: водне господарство, гідроенергетика, водний транспорт, комунальне, сільське, рибне господарства. При проектуванні і будівництві гідротехнічних споруд, гідроелектростанцій, мостів, автошляхів, водосховищ, каналів, меліоративних систем також необхідно мати повну інформацію про особливості гідрологічного режиму водних об'єктів. На жаль, при проектуванні автобану Київ - Одеса, виконавці проекту не звертались до Центральної геофізичної обсерваторії за останніми даними гідрометеорологічних спостережень, які зберігаються тільки в Галузевому державному архіві гідрометслужби, який з 1996 року діє при ЦГО.

Зважаючи на катастрофічні паводки останніх років у Закарпатті, актуальність вчасного надходження та достовірності гідрологічної інформації перейшла з рівня суто галузевого на рівень національної безпеки держави. Нині на території Закарпатської області в басейні річки Тиса діють три міжнародні проекти: DANCІ "Протипаводковий менеджмент в Україні і Словаччині", проект Україна - НАТО, проект TACІS "Оцінка ризику та управління повенями в Закарпатській області". Результатом їх впровадження є встановлення 12 автоматизованих гідрологічних станцій, які вимірюють рівень води, температуру, опади.

Попри важливість безперебійного функціонування та розвитку гідрометеорологічної служби, нині фінансування цієї, без перебільшення, стратегічної галузі виконується за залишковим принципом. Обладнання морально та фізично застаріло, нові зарубіжні прилади не закуповуються, а вітчизняні розробки не завжди якісні. Фахівці гідрометслужби працюють на ентузіазмі та відданості своїй роботі: існуючий рівень заробітної плати не сприяє притоку молодих спеціалістів і зумовлює велику плинність кадрів.

А щоб служба працювала ефективніше, необхідно підвищити її статус до органу, підпорядкованого безпосередньо Кабінету Міністрів України.

Олександр КОСОВЕЦЬ, директор Центральної геофізичної обсерваторії, член ученої ради Українського географічного товариства