Час від часу в українській пресі з’являються публікації з уранової тематики, де йдеться про нинішню загрозливу енергетичну залежність українських АЕС від російських постачальників ядерного пального. Справедливо констатуючи цю десятиріччями в такий спосіб "унормовану" ситуацію, однак не наважуються комплексно порушити проблему про те, що з таким потужним енергетичним балансом компонентів для виробництва ядерного пального Україна неодмінно повинна мати свій ядерно-паливний цикл. Тільки, мабуть, потрібно державницьку волю, фінансову мудрість та науковий потенціал організаційно сконцентрувати в єдиному енергетичному органі.
Про це думалося в селі Олексіївці, де на Новокостянтинівському родовищі уранових руд, що на Кіровоградщині, за сприятливих погодних умов торік упродовж року, навіть у грудні, бурхливими темпами тривало широкомасштабне будівництво майбутнього уранового комплексу з видобутку та переробки дорогоцінної руди.
Навіщо нам уран
Якщо пригадати історію цієї проблеми, то ще в 1975 р. тут, у кіровоградських степах, геологи виявили значні поклади уранової руди. Дух "холодної війни" додавав імпульсу унікальному становленню галузі. Для прискорення процесів розвідки та будівництва шахт коштів не шкодували. Впродовж десяти років тривали активні роботи. А згорнули їх за часів горбачовської перебудови та Чорнобильської аварії. Вже тоді з високих партійних кабінетів лунало: навіщо Україні уран? Будівництво було зупинено. Й вийшло так, що з’явилася лише "зачіпка" – міні-шахта з двома стволами. Їх з’єднають підземним штреком, і на урановому родовищі запанує виробнича тиша, бо фінансування будівництва "погасло". Кошти трохи ще капали за інерцією хіба що на геологорозвідку. Щоб хоч якось залишалося "на плаву" ще вчора перспективне підприємство, розвідане уранове родовище з шахтою та спорудами у травні 1996 р. у складі Новокостянтинівського будівельного комплексу передали до Жовтоводського Східного гірничо-збагачувального комбінату (СхідГЗК).
Будова остаточно завмерла, бо СхідГЗК не знав, що з нею робити. Залити уранову шахту водою, застосувавши так звану мокру консервацію, чи зупинитися на сухій консервації. Був і третій варіант: знайти кошти та розбудувати уранові шахти вже в складі СхідГЗК. Проте тодішній українській владі було не до урану. Отож і зупинилися на сухій консервації в чистому вигляді: велось відкачування води, провадили невеликі експлуатаційно-ремонтні роботи, щоб шахта перебувала в робочому стані.
І тільки у 2000 році, за урядування Віктора Ющенка, було відкрито фінансування, і знову розпочалося будівництво підприємства. Розпорядженням уряду N 256-р від 9 червня ц. р. довгобуду дано новий старт. Утім, реальні кошти надійшли у 2001 р. – 9 млн. грн., наступного року урядовці обіцяли 19, а виділили – 1,5 млн. У 2003 р. – ні копійки. А у 2005 р. знову для СхідГЗК на уранове виробництво виділено з бюджету 30 млн. грн. Схоже, що нове українське енергетичне чиновництво усвідомлювало, що потрібен реальний акцент на відновлення стратегічної галузі, тобто створення ядерно-паливного циклу в Україні.
26 грудня 2005 р. наказом N 614 міністр палива та енергетики Іван Плачков розпорядився про створення спеціалізованого державного підприємства "Дирекція підприємства, що будується на базі Новокостянтинівського родовища уранових руд" – як відокремленого підрозділу. І призначив директором заступника головного інженера Українського науково-дослідного та проектно-розвідувального інституту промислової технології Віктора Жданова, фахівця з майже 34-річним стажем праці в українській урановій галузі.
На 2006 р. було віділено 99 млн. грн. -значну суму. Варто зазначити, що за всі роки цього будівництва (станом на 1 січня 2006 р.) тут освоєно аж 96 млн., включаючи 43,6 млн. тодішніх рублів за часів СРСР. Особливість фінансування та, що його ведуть з двох джерел: спеціального фонду держбюджету (48,6 млн.), а решта – з фонду створення ядерно-паливного циклу в Україні (є й такий).
А щоб жорстко діяла керівна ве
ртикаль, потрібен спеціальний орган. І його було визначено згідно з Указом Президента України від 27.12.2005 р. за N 1863 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 9.12.2001 р. "Про стан енергетичної безпеки України та основні засади державної політики в сфері її забезпечення". Це – державний концерн "Укратомпром", який мав би з’явитися ще торік, наприкінці літа. Але концерн так і не почав діяти.
Як стало відомо з офіційних джерел, лише 29 грудня 2006 р. Кабмін своїм розпорядженням N 1854 утворив Державний концерн "Укратомпром" – як господарське об’єднання державних підприємств та організацій – і відніс його до сфери управління Мінпаливенерго з відновленням платоспроможності державних підприємств "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" і "Цирконій". Енергетичному чиновництву прем’єр Янукович дав місяць для внесення пропозицій щодо передавання управління активами цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу. Почала працювати міжвідомча робоча група, створена наказом Міністерства палива та енергетики від 29 грудня 2006 року. Зокрема, вона вивчає ситуацію в Дніпродзержинську на колишьному виробничому об’єднанні "Придніпровський хімзавод" (ВО ПХЗ), де з 1948 до 1991 року діяло перше в СРСР виробництво з переробки урану. Після розпаду військово-промислового комплексу на території ВО ПХЗ було створено 22 підприємства різної форми власності, частина яких входить до програми створення ядрно-паливного комлексу. Така державна політика де-факто.
Перспектива… з адмінкривою
Здавалося б, перспектива розбудови української уранової галузі на Новокостянтинівському родовищі, нарешті, стає реальністю. Фінансування є, дирекція новобудови є, отже, вперед. Але тут стала на перешкоді ще й властиво українська традиція: адміністративно-географічна крива. Дирекція Східного гірничо-збагачувального комбінату розташована… на території Дніпропетровської області у м. Жовті Води, де колись вели видобуток урану. Нині там залишилася контора та гідрометалургійний завод із переробки уранової руди. І все. Якщо подивитися на географічну карту, то навіть заводське "хвостосховище" – Щербаківське – на території Кіровоградщини, не кажучи про уранові шахти, Інгульську та Смолинську.
Оце й є та адмінкрива, що зі всіх сил намагається сплутати, а, точніше, як кажуть у Олексіївці, "ожовтоводити" всю уранову галузь. А це означає, що видобуток руди, із забруднюючими викидами ведуть у Кіровоградській області. А дивіденди від продажу урану залишатимуться не їм. Керівництво Кіровоградської та Дніпропетровської облдержадміністрацій роблять усе можливе, щоб знайти золоту середину. І знову на заваді стає географія: якщо ми ведемо мову про український уран, то на Кіровоградщині його розвіданих запасів – 95 відсотків. Підпорядкувати Новокостянтинівський урановий комплекс під Жовтоводський СхідГЗК, а це – всі родовища Кіровоградщини, – дещо дивно.
Зрозуміло, що дирекція Новокостянтинівського державного підприємства є заручником нинішніх адмінгеографічних протистоянь і непорозумінь. Хоча директор Віктор Жданов категорично не погоджується з таким станом. Про це він говорить відкрито й чесно:
– Де здійснюють видобуток, переробку уранової руди, там мусить залишатися і левова частка прибутків, тобто вона має належати територіальній громаді Кіровоградщини.
Доки регіональні баталії тривають у владних кабінетах, на будівельному майданчику в Олексіївці – справжній бум.
– Інвестиційний проект будівництва сьогодні потрібно прискорити, щоб розпочати видобуток уранової руди у 2008 р., – каже Олександр Крившенко, генеральний директор Кіровоградського БМУ-5, найбільшого в області, що має неабиякі професійні надбання в спорудженні уранових шахт на Кіровоградщині ще з 50-х років. – Ми зберегли колектив, всю техніку й сьогодні понад 1100 робітників успішно трудяться на Новокостянтинівському підприємстві. У 2006 р. збільшили обсяги будівництва з 3 до 10 млн. грн. на місяць. Адже ми одночасно споруджували майже 60 об’єктів і здали до експлуатації чи не найголовніший об’єкт – установку з очистки шахтних вод, будівництво якої розпочалося ще п’ять років тому. До речі, за 2006 р. дирекція будівництва освоїла коштів більше, ніж за весь період будівництва – з 1976 р.
А от що будівельникам робити, коли в 2007 р. заплановано закінчити спорудження 12 об’єктів, а належного фінансування не очікується. Їх не влаштовує, що аж у травні надійде фінансування, і почнеться будівельна гонка. А як утримати фахівців на робочих місцях, бо без грошей та зарплати нині ніхто не працюватиме на самих обіцянках? Не хотілося б думати, що в цьому році буде те саме, що в минулому, коли влітку та восени неймовірними зусиллями трудівники БМУ-5 підтягували весь фронт робіт року.
Врятує ядерно- паливний фонд
Організація дирекції будівництва є реалізацією "Програми розвитку уранового виробництва до 2030 року", що розробляється на основі енергетичної стратегії України", затвердженої Президентом України. Головною метою програми є визначення технічних рішень та обсягів капітальних вкладень для розвитку уранового виробництва і забезпечення випуску концентрату природного урану в обсягах, що забезпечать виготовлення ядерного палива для АЕС України. Йдеться про створення елементів ядерно-паливного циклу. Цю програму й реалізують сьогодні. Якщо нині потреби нашої держави менш як на 30 відсотків забезпечує СхідГЗК, то компенсування решти потреб покладено на діюче підприємство, що створюється на базі Новокостянтинівського уранового родовища. Таке стратегічне завдання. Видобуток першої тонни завжди був пов’язаний з певним етапом закінчення підготовчих робіт чи будівництва пускового комплексу, який надалі розвиватиметься і стане стартовим відрізком шляху до завершення пускового періоду.
– За нашими розрахунками, якщо в 2008 р. ми видобудемо 100 тисяч тонн уранової руди й розпочнемо її реалізовувати як готовий продукт, то за п’ять років вийдемо на обсяги видобутку, які майже на 70-80 відсотків зможуть фінансувати виробництво, – коментує ситуацію Віктор Жданов. – Саме тому дуже важливо в 2007 році одержати 100-відсоткове фінансування і вийти на ці рубежі, а затримка чи недостатнє фінансування відкидають нас щонайменше на рік. Це дирекції зараз заважає.
Будівництво та введення в експлуатацію Новокостянтинівської шахти є визначальним чинником, що забезпечує максимальне збільшення обсягів виробництва, створення умов для розвитку уранового комплексу. Пусковий мінімум плановано ввести в дію 2008 р., пусковий комплекс – 2011 р., а вихід на проектні обсяги – 2013 р. Невід’ємною частиною програми є збільшення обсягів видобутку та переробки уранової руди, використання нової техніки та новітніх технологій на базі свого гідрометалургійного заводу, облаштування сучасного блочного "хвостосховища", щоб воно відповідало діючим санітарним нормам на базі німецьких стандартів захоронення шкідливих речовин, ввести також ефективне провітрювання підземних шахтних виробок. Без цього ефективно працювати зі зниженням собівартості продукції не зможемо в ті терміни, що визначені президентською програмою.
У бюджеті-2007 будівництво фінансово "переполовинено". Набрані темпи підрядними організаціями так не фінансуватимуть. Тобто є небезпека, що будівельники почнуть згортати роботи, а це катастрофа для такої вкрай важливої для держави новобудови. Врятувати ситуацію реально може тільки фонд дерно-паливного циклу. У його програмі Новокостянтинівська новобудова – поряд із іншими підприємствами атомного промислового комплексу. До 2005 р. саме з цього фонду йшли кошти, доки не занесли рядок до держбюджету. Тому відновлення фонду є єдиним порятунком для продовження інтенсивного будівництва Новокостянтинівського родовища уранових руд за урядовою програмою.
І досі – секретний об’єкт
Загальні завдання з розвитку ядерно-паливного циклу передбачені ще урядовою програмою, затверджені постановою Кабміну 12.04.1995 р. за N269. Це перша постанова, яка зобов’язала підтримувати та розвивати ядерно-паливний цикл в Україні: діючі ГЗК, будівництво Новокостянтинівського родовища, створення підприємств з розробок та комплектації збірок в Україні, зокрема, цирконієве та неіржавіюче виробництва. Джерелом фінансування тієї комплексної програми відтоді був той-таки фонд ядерно-паливного циклу. Розраховувати на інвесторів не доводиться. Наприклад, основним чинником стримування для інвесторів є режимність Новокостянтинівського уранового підприємства.
Парадоксальна річ. З країн СНД, окрім України, все стосовно урану вже давно розсекречено. У Росії та Казахстані є чимало публікацій у пресі, й ви можете прочитати не лише в інтернеті про обсяги їхніх родовищ, яка місткість уранової руди, скільки її видобувають. А в нас інформацію про вміст руди не оприлюднюють, про обсяги запасів – теж. Найперше, інвестор хоче знати, куди він вкладає кошти і чи ефективний його проект. А звідси – потрібно знати, скільки урану в руді, які запаси його в родовищах.
Єдиним джерелом постачання палива для українських АЕС сьогодні є прямі поставки з Росії за "живі" гроші. Як стверджують фахівці, ринкова ціна за кілограм уранової руди в 2005 р. була 97, а в 2006 р. – понад 160 американських доларів. Росія готує нам паливні збірки до 2010 р. за довгостроковим договором за ціною 18 дол. за кілограм. Таку ціну визначено з урахуванням передавання їм ядерних боєголовок. Коли буде власний уран в Україні, тоді можна вести переговори і про вартість кілограма паливних збірок. Сьогодні Україна цілком залежить від одного постачальника паливних збірок для своїх АЕС.
І з газом, і з ядерним паливом це неминуче визначатиме й нову ціну. Ринкову. А в нас АЕС виробляють близько 50 відсотків загального обсягу електроенергії. Гаяти час – це працювати проти себе. Науковці б’ють на сполох: не забуваймо, що будь-яка країна, яка має АЕС, намагається забезпечити себе найперше створенням замкнутого ядерно-паливного циклу. А в нас і досі навіть його елементів немає. Хоча уранові родовища маємо, цирконієве та неіржавіюче виробництва маємо. Звідси – постає проблема, що реалізація цього задуму існує в довгострокових програмах, урядових постановах, а фактично – тільки на папері. Ціна кілограма урану нині така, що не лише дає можливість створювати елементи паливного циклу, а й мати в Україні замкнутий паливний цикл. Фахівцям відомо, що в сучасному світі є модулі, які переробляють природний уран шляхом конверсії на потрібне нам паливо. Такий модуль коштує приблизно 3 млрд. грн. Закупити б такий високотехнологічний урановий завод, перевезти, змонтувати, ввести його в дію -й буде в нас таке потрібне, але вже власного виробництва, паливо для АЕС. Нині Росія постачає майже 100 відсотків твелів для українських АЕС.
Чи є в нас наукові кадри та фахівці-практики? Це – справді проблема, бо за останні роки розбалансування уранової галузі втрати помітні. Вже тепер забезпечення Новокостянтинівського підприємства кваліфікованими фахівцями, насамперед з гірничих спеціальностей (гірничі майстри, енергетики підземні, маркшейдери, геологи), – величезна проблема. За часів Союзу їх готували винятково в московських вузах. Віднедавна тільки Севастопольський національний університет ядерної енергетики та палива готує експлуатаційників для ядерно-паливного циклу. Дирекція Новокостянтинівського підприємства навчає там фахівців із семи спеціальностей.
Тривають переговори з Кіровоградською філією Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна" про створення кафедри, де готуватимуть для дирекції Новокостянтинівського підприємства фахівців з підземного будівництва, управлінців з менеджменту та фінансів і кредиту. А от з технології видобутку уранових руд сьогодні в Україні здобути фах ніде. Якби програма уряду ефективно діяла, то вузи могли б організувати кафедри для підготовки спеціалістів і для уранової галузі. Хоча б у Дніпропетровській національній гірничій академії. Адже кадри, за відомим висловом, вирішують усе і в урановій галузі. Проте, схоже, ще не припекло, а як припече, то ми й на холодну воду дмухаємо.
Михайло СКОРИК.
Маловисківський район
Кіровоградської області.