17 жовтня розпорядженням Кабінету Міністрів України було схвалено Концепцію Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року.

Розроблення стратегічного документу обумовлене необхідністю підвищення ефективності структури управління в сфері охорони довкілля на державному та регіональному рівнях. «За відсутності ефективної системи управління в галузі охорони довкілля, і в контексті повільніших, ніж очікувалося, структурних реформ та модернізації технологічних процесів, зростання економіки призводить до високих рівнів забруднення та підтримки старих неефективних підходів до використання енергетичних та природних ресурсів, що вимагає суттєвого підвищення дієвості та ефективності державної екологічної політики», - йдеться у Концепції, розробленої фахівцями Мінприроди.

Ухвалення Концепції – дійсно великий прорив у сфері нормативно-правового забезпечення екологічної політики держави. Подібний засадничий документ природоохоронної діяльності не приймався в Україні десятиріччями.

Метою стратегії національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення екологічного стану території України, шляхом утвердження національної екологічної політики, як інтегрованого чинника соціально - економічного розвитку держави, для забезпечення переходу до сталого (екологічно збалансованого) розвитку та впровадження екологічно збалансованої системи природокористування.

Головними принципами, на яких грунтується національна екологічна політика Концепція проголошує:

принцип рівноправності трьох складових розвитку держави (економічної, екологічної, соціальної) – вимагає орієнтуватись на пріоритеті сталого розвитку, враховувати екологічні наслідки прийнятих економічних рішень;
принцип екологічної відповідальності - вимагає запровадження відповідальності за будь - які порушення екологічного законодавства;
принцип попередження або запобігання - передбачає аналіз та прогнозування екологічних ризиків, які ґрунтуються на результатах проведення державної екологічної експертизи та здійснення державного екологічного моніторингу;
принцип інтеграції екологічної складової в секторальні політики – екологічні цілі секторальної політики мають знаходитись на тому ж рівні, що економічні та соціальні цілі;
принцип "Забруднювач та користувач платять повну ціну"- вимагає стимулювання забруднювача скорочувати рівень негативного впливу на довкілля, повної відповідальності користувача за стан наданих у користуванння природних ресурсів та прямий чи опосередкований вплив його діяльності (бездіяльності) на стан довкілля;
принцип міжсекторального партнерства та залучення до реалізації політики широкого кола зацікавлених сторін – наголошує, що лише завдяки залученню всіх секторів суспільства до вирішення спільних проблем можливо забезпечити реалізацію успішної екологічної політики.

Генеральними цілями національної екологічної політики Концепція визначає:

захист здоров’я населення від техногенного та антропогенного навантажень;
удосконалення системи інтегрованого екологічного управління щодо інтеграції екологічної складової до програм розвитку секторів економіки;
розвиток екологічно збалансованого використання природних ресурсів;
екологічна безпека, усунення зростання навантаження на навколишнє природне середовище у зв'язку з економічним зростанням;
регіоналізація екологічної політики;
припинення втрат ландшафтного та біотичного різноманіття, формування екомережі, розвиток заповідної справи;
розвиток громадянського суспільства, підвищення громадської екологічної свідомості;
Крім того Концепція декларує необхідність екологізації секторальних політик та, відповідно, виписує першочергові завдання у таких галузях народного господарства як промисловість, транспорт, енергетика, водні ресурси, сільське та лісове господарство.

Для кожної цілі Концепція виписує низку завдань та шляхи реалізації.

Інструментами екологічної політики виступають:

розвиток національної системи управління навколишнім природним середовищем, а саме визначення солідарної відповідальності держави і суспільства за стан довкілля, посилення ролі бізнесового екологічного управління, стимулювання виробників змінювати моделі ресурсоємного виробництва, підвищення ролі еколого-економічних інструментів;
укріплення інституційної спроможності системи управління навколишнім природним середовищем, а саме зміцнення системи державного контролю, посилення відповідальності забруднювачів через підвищення ставок діючої системи збору за забруднення довкілля до рівня, що стимулює суб’єктів господарювання скорочувати обсяги забруднення, розробка нових правил оцінки збитку, реформа системи видачі дозволів, розроблення системи технологічних нормативів на викиди, скиди, розміщення відходів;
розвиток екологічного законодавства, зокрема гармонізація його з європейським та світовим, прийняття «Екологічного кодексу України».

Щодо економічних та фінансових механізмів реалізації екологічної політики, то у Концепції, йдеться, що основним засобом тут має стати податково-бюджетне регулювання. Тобто доцільно збільшити в дохідній частині бюджету частку природно-ресурсних платежів, розвивати систему пільгового оподаткування екологічно безпечних видів продукції і послуг, удосконалити та зробити більш жорсткою систему платежів за понаднормативне забруднення довкілля.

Головним джерелом видатків на охорону довкілля в країні мають бути кошти підприємств - забруднювачів. Також сьогодні в Україні повинні бути створені фінансові механізми по залученню приватного капіталу в природоохоронну діяльність. Одним із таких потужних механізмів може бути лізинг, який у світовій економіці займає друге місце по обсягу інвестицій після банківського кредиту, та який відкриває широкий доступ до новітньої техніки і технології.

Для вирішення регіональних екологічних проблем важливо залучати також кошти місцевих бюджетів. Незадіяним в повній мірі джерелом коштів на потреби охорони довкілля є міжнародна технічна допомога та впровадження так званих гнучких механізмів Кіотського протоколу.

Важливим інструментом екологічної політики також визнається розвиток громадянського суспільства, підвищення громадської екологічної свідомості, а також  наукове забезпечення і розвиток міжнародного співробітництва.

Очікувані результати, які прогнозуються від реалізації Стратегії такі:

усунення прямого зв’язку між економічним зростанням та погіршенням стану навколишнього середовища;
впровадження дієвої системи інформування населення щодо збереження довкілля, екополітики та сталого розвитку;
підвищення обсягу видатків на природоохоронні цілі з державного бюджету до рівня 3% ВВП;
стабілізація та подальше зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря до рівня 4,9 млн. тонн на рік;
зменшення обсягів відведення забруднених зворотних вод до рівня 2,9 млн. м3 на рік;
досягнення водних Цілей Розвитку Тисячоліття;
зменшення обсягів утворення токсичних відходів до рівня 1,5 млн. т на рік;
збільшення показника лісистості до рівня 18%;
збільшення показника заповідності до рівня 10%;
створення розгалуженої екомережі та припинення втрат біорізноманіття.

Передбачається, що з метою реалізації розробленої Концепції буде розроблена та затверджена постанова Верховної Ради України «Стратегія національної екологічної політики України на період до 2020 року», в якій буде викладено цілі, головні пріоритети та завдання національної екологічної політики на найближчі 15 років. Передбачається також, що «Стратегія національної екологічної політики України на період до 2020 року» буде супроводжуватись розробленням Національних планів дій з охорони навколишнього середовища, які мають бути затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України. Перший Національний план дій з охорони навколишнього середовища буде охоплювати період з 2008 по 2011 роки. Після виконання першого плану буде розроблено наступний  план і так далі до 2020 року.

Схваливши Концепцію, Уряд доручив Мінприроди розробити та у тримісячний строк подати до Кабінету Міністрів України проект Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року.

Прес-служба Мінприроди