Сьогодні світ опинився на порозі нового перерозподілу, але не військово-політичного, а економічного, де головними гравцями будуть вже не держави і навіть не блоки країн. Новими фігурами цієї невидимої війни виступають провідні транснаціональні корпорації (ТНК) світу, а її ставками будуть нові ринки, технології та надприбутки.
Саме транснаціональні корпорації є головним структурним елементом економіки більшості країн світу, провідною силою їхнього розвитку та підвищення ефективності. Сьогодні глобальні тенденції щодо інтернаціоналізації виробництва і капіталу, приватизації, стратегічних альянсів та лібералізації зовнішньої торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку. Транснаціональні корпорації займають нині провідне місце в міжнародній торгівлі (дві третини світової торгівлі, а третину, що залишилася, становить їх внутрішньофірмова торгівля), закордонних інвестиціях, міжнародній фінансовій сфері, у проведенні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, військово-технічній сфері тощо. Враховуючи тенденції до глобалізації діяльності та подальшого перерозподілу світових ринків і сфер впливу, можна прогнозувати можливість появи найближчим часом міжнародних суперкорпорацій шляхом злиття, поглинання або об'єднання найбільших компаній світу.
Експансія транснаціональних корпорацій є одним з феноменів другої половини двадцятого століття. Особливо великих розмірів цей процес набрав в останні десятиліття. Маючи великі фінансові можливості, потужний економічний потенціал, корпорації впливають не тільки на розвиток економіки держав базування та приймаючих країн, де вони перетворилися на державу в державі, а й на політичний курс цих країн, є активними учасниками міжнародних відносин. Саме ТНК фактично вирішують питання нового економічного й політичного перерозподілу світу, стоять на межі створення світового наднаціонального уряду. Саме ТНК звикли розв'язувати свої проблеми без огляду на державні кордони у зв`язку з тим, що мають глобальні інтереси по всьому світу. Свідченням тієї ролі, яку відіграють транснаціональні корпорації у світовій політиці та економіці, є й створення ще в 1974 році при Організації Об'єднаних Націй центру та комісії ООН по ТНК, обговорення різних аспектів діяльності корпорацій, як і окремих країн, на рівні спеціалізованих органів ООН.
Інтереси транснаціональних корпорацій проглядаються за війнами та військовими переворотами в країнах на Близькому та Середньому Сході, в Латинській Америці, зміною урядів в Європі та Азії. А результати, які отримували при цьому транснаціонали, вимірювалися не десятками і навіть не сотнями мільйонів доларів, рахунок ішов вже на мільярди доларів. Так, шляхом залучення широкого арсеналу засобів впливу американській транснаціональній корпорації "Рейтеон" в 1994 році вдалося майже з-під носа французької компанії "Томпсон" вирвати півторамільярдну угоду на спорудження радарів у Бразилії. В тому ж році іншій американській корпорації "Боїнг" вдалося переважити на свою користь вже готову до підписання угоду щодо продажу Саудівській Аравії французьких пасажирських літаків на суму 4 млрд. доларів.
Сьогодні ТНК США за своєю чисельністю та масштабами торгово-інвестиційної експансії випереджають провідні промислові та фінансові компанії інших країн. Водночас цей розрив між ними поступово зменшується за рахунок посилення позицій ТНК держав Західної Європи та Японії, а також появи транснаціональних корпорацій країн, що розвиваються. Показники діяльності провідних ТНК світу свідчать про їхній великий потенціал та можливості. Так, ринкова капіталізація окремих з них становить 450-500 млрд. доларів США, а щорічні обсяги продаж перевищують 150-170 млрд. доларів. Найбільші корпорації отримують прибуток, що майже дорівнює українському бюджету на поточний рік. Кількість країн, де оперують філії та дочірні компанії деяких ТНК, перевищує кількість посольств, що їх мають за кордоном найбільші країни світу, а кількість осіб, чиє благополуччя тією чи іншою мірою залежить від діяльності тільки однієї великої корпорації, дорівнює населенню таких країн, як Словенія чи Македонія. Охорону різноманітних інтересів ТНК забезпечують численні служби безпеки. Так, чисельність осіб, що працюють у розвідувальних та контррозвідувальних підрозділах тільки однієї американської транснаціональної корпорації "Дженерал моторз", майже дорівнює штату Федерального бюро розслідувань США.
Як визначають аналітики, ХХІ століття стане століттям боротьби за енергоносії. Це пов`язано з тим, що теперішнього щорічного видобування нафти у розмірі 1,1-1,2 млрд. тонн не вистачатиме світовому ринку вже через два-три роки, тоді як потужності для її різкого збільшення дуже обмежені. Так, за даними аналітиків, запасів нафти в США залишилось приблизно на 8-9 років, газу - на 6-7 при сьогоднішніх щорічних рівнях їх видобутку відповідно у 370 млн. тонн та 550 млрд. куб. м. Водночас, за експертними оцінками, через 7-10 років для підтримання енергобалансу Сполучені Штати змушені будуть ввозити не 500 млн. тонн нафти, як нині, а близько 1,4 млрд. тонн. Саме тому найбільші енергетичні ТНК розгорнули сьогодні найжорсткішу битву за енергоносії Близького Сходу та Каспійського регіону. Головні позиції в цій боротьбі захопили американські транснаціональні корпорації. Ось чому навіть проведення США антитерористичної операції в Афганістані, крім боротьби з "Талібаном" та "Аль-Каїдою", мало й іншу, більш вагому стратегічну мету - забезпечити американській корпорації "Юнокал" умови для будівництва газо- та нафтопроводу із Туркменистану та Узбекистану через Афганістан до пакистанських портів на узбережжі Індійського океану, а також прикаспійської нафти - через Грузію і Туреччину - до середземноморськихпортів.
У разі здійснення цих планів американські ТНК і США в цілому отримають не тільки додаткові енергоносії, а й могутній важіль впливу як на країни ОПЕК через здешевлення нафти, так і на своїх європейських союзників шляхом максимальної мінімізації їхніх претензій на ресурси Каспію та прив`язування їх до участі в антитерористичній операції не тільки в Афганістані, а й в інших країнах - Іраку, Ірані, Лівії, де американські транснаціональні корпорації мають свої інтереси щодо енергоносіїв.
Процеси перерозподілу світового ринку проходять не тільки в енергетичній галузі, а й в металургічній та хімічній, машинобудуванні, транспортній та комунікаційній галузях. Ось чому найактуальнішим на сьогодні для України є питання: чим відповісти на виклик транснаціоналів, щоб не бути остаточно ними поглинутими? Відповідь тут може бути лише одна. Для того, щоб взаємодіяти з ТНК, як в Україні, так і на світових ринках, потрібно створювати власні, українські транснаціональні структури, як це зробили Китай, Росія, Індія, Індонезія, Мексика, Венесуела (не беручи до уваги промислово розвинуті країни, де існують сотні великих ТНК). Разом з тим, як передбачається, створити корпорації повного замкнутого циклу, які б займалися видобутком сировини, її переробкою, виготовленням з неї продукції та її продажем, Україна може лише в окремих галузях, що потребуватиме значного часу. Хоча перші кроки на цьому шляху вже зроблено. Так, 27 травня поточного року в інтерв'ю газеті "Факти і коментарі" Прем'єр-міністр України Aнатолій Кінах заявив про можливість створення в енергетичній галузі вертикально-інтегрованої компанії "Нафта України" на базі "Укрнафти", ЗAТ "Укртатнафта" і НПК "Галичина", яка контролювала б до 15 % ринку світлих нафтопродуктів країни.
Разом з тим цей процес можна значно прискорити у часі і поширити у галузевому спектрі шляхом залучення партнерів з інших країн. Для цього українські промислові компанії, що співпрацюють із закордонними фірмами на основі спеціалізації і кооперування, можуть створювати з ними спільні структури, вступати в стратегічні альянси шляхом створення міжнаціональних корпорацій. Як свідчить світова практика, випадки створення таких транснаціональних корпорацій непоодинокі. Так, вже кілька десятиліть існують й активно виявляють себе на світових ринках англо-голландські корпорації "Ройал-датч Шелл" та "Юнілевер", нещодавно шляхом злиття утворилася американо-німецька автомобільна ТНК "Даймлер-Крайслер" тощо.
Нині для великих вітчизняних господарюючих структур (станом на 01.01.2001р. в Україні налічувалось майже 35 тис. корпоративних акціонерних об'єднань) найпривабливішим варіантом створення міжнаціональних корпорацій може стати їхнє об'єднання з російськими галузевими партнерами, що, звичайно, не виключає можливості появи українсько-американських, українсько-канадських або українсько-німецьких корпорацій. Розгортання вітчизняних ТНК, у тому числі транснаціональних фінансово-промислових груп, за участю капіталу Росії та інших країн СНД, здатне стати визначальним фактором реінтеграції сегментів пострадянського економічного простору і має перспективи виходу на ринки третіх країн. Одночасно в Україні і Росії існує багато однопрофільних підприємств, що можуть, об'єднавши зусилля і можливості, усунувши паралелізм у роботі і конкуренцію між собою, створити могутнє корпоративне об'єднання, здатне зайняти серйозну позицію на зовнішніх ринках, конкурувати з іншими ТНК. Тому створення українсько-російських транснаціональних корпорацій послужить вагомим стимулом як для розширення виробничих потужностей структур, що входять до складу ТНК, так і для збільшення їхніх фінансових показників, що сприятиме подальшій диверсифікації виробництва, нарощуванню темпів і обсягів продукції, а також поглибленню двостороннього економічного простору, чого, скажімо, не вдасться досягти й підписанням десятків міждержавних угод та домовленостей.
Певні кроки на цьому шляху вже зроблено. Так, 1994 року було створено українсько-російські транснаціональні компанії "Укртатнафта" та "РУНО", в 1999 році - міжнародний консорціум "Середній транспортний літак". Нещодавно російський "Газпром" разом з Харцизьким трубним заводом створили концерн "Сталь-труби-газ". Обговорюються питання щодо створення українсько-російських транснаціональних компаній "Транснаціональна алюмінієва компанія" та "Міжнародні авіамотори", корпорацій з випуску титану та титанового прокату, вантажних автомобілів. Водночас слід зазначити, що становлення українських транснаціональних корпорацій, незважаючи на наявність відповідної правової бази, перебуває ще на початковому етапі, тоді як процес створення транснаціональних корпорацій набуває значних масштабів у сусідній Росії, де ряд провідних російських корпорацій в останні роки за показниками своєї діяльності займає високі позиції в рейтингу 500 найбільших ТНК світу.
Процесу створення сучасних українських ТНК спільно з компаніями країн СНД можуть сприяти Угода про сприяння у створенні і розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових і змішаних транснаціональних об'єднань, підписана у квітні 1994 року главами урядів усіх держав-учасниць Співдружності, а також Конвенція про транснаціональні корпорації (ратифікована Верховною Радою України в липні 1999 р.), яку підписали глави урядів Вірменії, Білорусі, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану й України. Позитивними моментами останньої є передусім те, що вона вводить у правове поле країн СНД поняття "транснаціональна корпорація", яке відповідає світовій практиці регулювання діяльності ТНК, стимулює формування корпоративних структур. Важливо й те, що Конвенція передбачає значний комплекс мір державної підтримки ТНК, що будуть створені.
Крім того, стимулюючим фактором для створення українсько-російських транснаціональних корпорацій може стати й можливість зменшення собівартості продукції у зв'язку з відсутністю необхідності сплачувати 20-відсоткове спеціальне імпортне мито, що було нещодавно введено в Росії і в Україні. А залучення до участі у спільних ТНК російських енергетичних компаній може зменшити тарифи на енергоносії, ціни на продукцію, що випускатиметься, сприятиме виходу цих міжнаціональних корпорацій на світовий ринок.
Таким чином, створення українських транснаціональних корпорацій дасть можливість певною мірою захистити національні економічні інтереси, сприяти інтернаціоналізації виробництва та капіталу, інтеграції України до світової економіки, її участі в глобальних трансформаційних процесах.