2006-04-27

Смачна природна підземна <BR><I>Хто контролює якість мінеральних вод?</I>

Мінеральна вода — це один із найрентабельніших видів продукції. Власне, цим і пояснюється помітне підвищення темпів промислового розливу питних мінеральних вод і введення в експлуатацію нових родовищ, зокрема на Західній Україні. Водночас досі проблемним залишається питання контролю якості та впорядкування вітчизняного Реєстру мінеральних питних вод. Як правило, поточний контроль якості проводять виробники, оскільки практично кожен із них має у структурі виробництва власні атестовані лабораторії, забезпечені необхідним лабораторним обладнанням, хімічними реактивами, кваліфікованим персоналом. А от що стосується проведення повного хімічного аналізу, то тут ситуація дещо тривожна.

Скажімо, з 250 мінеральних вод західних областей, які занесено до державного реєстру, тільки 92 пройшли необхідні випробування. Тобто підтвердили стабільність фізико-хімічних, санітарно-хімічних, санітарно-мікробіологічних показників, що є обов’язковою умовою не лише дозволу на практичне використання мінеральної води, а й на експлуатацію родовища. Аналогічна ситуація по всій Україні. Торік Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології (Одеса) провів дослідження з моніторінгу якості згідно з вимогами ДСТУ 878-93 «Води мінеральні питні. Технічні умови» лише 219 зразків фасованих питних мінеральних вод, тоді як загалом до реєстру питних мінеральних вод внесено 705 найменувань вод з усіх регіонів України.

До того ж часто деякі виробники не можуть отримати від Державної геологічної служби ліцензію на експлуатацію свердловини, а це рівнозначно забороні існування самого виробництва мінеральних вод. Крім того, щоб зарахувати воду до класу «мінеральної», виробник повинен зібрати низку документів, а згодом ще й витримати довгу процедуру погодження їх, знову ж таки, з Українським науково-дослідним інститутом медичної реабілітації та курортології, який практично є монополістом у цьому сегменті ринку. Аби уникнути цього і заощадити час, виробники вигадують, наприклад, «воду питну додаткової обробки», що вводить в оману споживача.

Тому цілком виправдано те, що ми, фахівці, наполягаємо на необхідності в кожному регіоні визначити серед мережі атестованих лабораторій, випробувальних центрів, науково-дослідних інститутів одну спеціалізовану гідрохімічну лабораторію. Вона повинна мати передове аналітичне обладнання, затверджені методики досліджень і кваліфікований персонал. Саме такою є хіміко-бактеріологічна лабораторія філії ЗАТ «Трускавецькурорт» — гідрогеологічна режимно-експлуатаційна станція, акредитована Львівським регіональним державним центром стандартизації, метрології та сертифікації. Зусиллями керівництва Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики згаданій лабораторії надано спеціальний дозвіл від Міністерства охорони здоров’я України на проведення повного хімічного аналізу як питної мінеральної води, так і звичайної питної.

Актуальним залишається питання і впорядкування Реєстру питних мінеральних вод, що виготовляються в Україні. Щоправда, на заміну чинного стандарту структурами Держспоживстандарту України розроблено новий — «Води мінеральні природні фасовані. Загальні технічні умови», де всі ці нюанси враховано. Його вимоги поширюватимуться на природні підземні мінеральні води, фасовані у тару в природному стані (негазовані, природно газовані) або штучно насичені діоксидом вуглецю. Стандарт регламентуватиме правила приймання, транспортування, зберігання, пакування, методи контролювання, вимоги охорони довкілля; чітко зазначатиме властивості мінеральних природних лікувально-столових та лікувальних вод i враховуватиме протипоказання.

Василь ДРУЗЮК, генеральний директор Львівського регіонального державного центру стандартизації, метрології та сертифікації