Про Донбас кажуть, що це величезна комора природних скарбів. І справді, в його надрах представлені елементи всієї таблиці Менделєєва. Останнім часом геологи знаходять у регіоні алмази, поклади природного газу, прогнозують існування родовищ нафти на великих глибинах. Але найважливішими дарунками для людей цього краю треба вважати кам’яне вугілля і питну воду.
На превеликий жаль, безсистемна індустріалізація Донбасу і гіпертрофований розвиток гірничопромислового комплексу призвели до того, що досить обмежені ресурси питної води тут були істотно порушені. Підземні водоносні горизонти майже всюди підрізано шахтними виробками, а всі річки перетворено на об’єкти господарської діяльності. Отож регіон опинився перед проблемою жорстокого дефіциту питної води.
Друга половина минулого століття була періодом, коли на несміливі та нечисленні протести захисників природи держава не звертала жодної уваги. Більше того, незгода з політикою КПРС вважалася злочином. На Дніпрі споруджувався каскад недолугих електростанцій, у металургійних центрах вводились нові промислові об’єкти без жодних очисних споруд, на забрудненому промисловими та побутовими стоками Сіверському Дінці будується місто Сєверодонецьк з його надпотужним "Азотом". Це вже після того, як у річку потрапили викиди Костянтинівки, Дружківки, Краматорська, Слов’янська, Рубіжного, Лисичанська та інших міст і селищ. Лугань, Міус, інші річки, що течуть з Донецького кряжу, вже давно стали стічними канавами.
Якщо Донецька область майже п’ять десятиліть тому, збудувавши канал Сіверський Донець -Донбас, бодай частково, але вгамувала свою спрагу, то Луганщина такого подарунка долі ніколи не одержувала. Проблема водопостачання тут постійно загострювалася. Вирішити її за рахунок основної водної артерії східної України Сіверського Дінця можливості не було, бо на відтинку між Луганською областю та Ростовською областю Російської Федерації річка вважалася найбільш забрудненою і абсолютно непридатною для рибогосподарчого та питного користування.
Пік катастрофи припав на кінець 80-х років. Ситуація змінилася лише після того, як Донбас потрапив у смугу економічної кризи. Тобто, екологічних подвигів ні на Донеччині, ні на Луганщині ніхто не здійснював, – вода стала чистішою від того, що підприємства-отруювачі зменшили обсяги виробництва або припинили його.
Але економічна криза минула. Оживають все нові й нові підприємства. Всюди настало соціальне і економічне пожвавлення. Отож зараз щороку промислові об’єкти Луганської області викидають в атмосферу 450 тисяч тонн забруднюючих речовин, а у водні об’єкти скидається близько 420 мільйонів кубометрів відпрацьованих вод.
Управління екології і природних ресурсів постійно здійснює заходи, спрямовані на поліпшення стану довкілля у найбільших індустріальних містах області, таких як Алчевськ, Луганськ, Лисичанськ, Рубіжне та Сєверодонецьк. Покращився контроль за навколишнім середовищем, більше стало очисних споруд. Наслідки є. Зокрема, біля прикордонного села Попівка вже в кілька разів знизилися концентрації азоту амонійного, хлоридів, важких металів у воді Сіверського Дінця. Але, незважаючи на певну стабілізацію і навіть зменшення антропогенних впливів на природне середовище, навантаження на гідрогеологічну сферу ще залишається високим, що негативно позначається на якості питних підземних вод. А вони, власне, і покликані стати основним ресурсом водозабезпечення Луганщини, бо екологічне оздоровлення басейну Сіверського Дінця, схвалене розпорядженням Кабінету Міністрів, у зв’язку з величезними обсягами роботи може бути здійснене лише через деякий час. Як прагматики, ми повинні саме так і визначати свої шанси. Хотілося б, щоб справи пішли швидше, але і малі досягнення теж чогось варті, тим паче такі, які дозволяють нам віддалитись від водної катастрофи, що була вже зовсім поруч.
Система водопостачання Луганської області була створена в основному за кошти вугільної галузі, і зокрема за рахунок такої бюджетної статті, як "розвиток вуглевидобувних підприємств". Шахтарські селища брали питну воду з криниць, колодязів, а потім з невеликих місцевих водогонів. Сучасної ж централізованої мережі водозабезпечення не було. Майже десять років у Донбасі триває процес закриття так званих нерентабельних шахт. А копальня – то не лише вуглевидобуток і робочі місця. То ще й шахтарська лазня, то і витрати води на зрошування вибою, і транспортування пульки до шламонакопичувача, і таке інше. Через реструктуризацію, а простіше сказати – через бездумне закриття 43 шахт в області з підготованими вугільними запасами в 1,5 мільярда тонн обсяг споживання води зменшився за ці роки майже вдвічі -з 215 мільйонів кубометрів до 120 мільйонів. Значно погіршилась якість питної води, що видобувається.
Великі шахтарські міста, такі як Свердловськ, Ровеньки, Красний Луч, Антрацит, Кіровськ, не мають власних джерел водопостачання і змушені забезпечуватися життєдайною вологою з місць, віддалених від споживачів на десятки кілометрів. До того ж перелічені населені пункти (і ще десятки неназваних) перебувають у зоні екологічного лиха, спричиненого дестабілізацією роботи водовідливних установок закритих шахт. Підтоплені шахтними водами, що вийшли на поверхню, території налічують вже тисячі гектарів. До того ж високомінералізовані шахтні води засолюють грунт і роблять непридатною для пиття воду криниць і колодязів.
У Луганській області тільки 6 відсотків води відповідають санітарно-гігієнічним нормативам. На споживання решти існують лише тимчасові дозволи Міністерства охорони здоров`я України. Після гучних аварій в Краснодоні, коли через порвані водогонні мережі інфекційною жовтяницею заразилися сотні людей, в області була розроблена і затверджена програма реформування та розвитку водопровідно-каналізаційного господарства на період до 2010 року. Програму цю схвалив своєю постановою Кабінет Міністрів України.
На регіональному рівні було опрацьовано ще й програму "Питна вода Луганщини".
Ці документи, що мають насправді життєво важливе значення, передбачають використання і підземних вод ліквідованих вугільних підприємств після їх очищення за сучасними технологіями. Отож на допомогу тим нечисленним криницям і колодязям, що ще збереглися в Донбасі, має прийти велика вода з шахт.
Звичайно, для того, щоб докорінно змінити ситуацію, потрібні значні кошти, адже йдеться про новий рівень водозабезпечення територій, де живуть і працюють понад два мільйони людей. Стан справ потроху змінюється. Найактивнішу роль у цьому відіграє Луганська облдержадміністрація і її голова Геннадій Москаль. Він, зокрема, відзначав, що в проект Держбюджету-2006, який і зараз ще доводиться до кондиції, регіон вніс пропозицію про виділення 91,4 мільйона гривень для виконання затвердженої урядом програми реформування водопровідно-каналізаційного господарства Луганської області.
Юрій КОНОНОВ, начальник Державного управління екології і природних ресурсів у Луганській області