 |
"Підземні" переживають найбільше Вже сім років поспіль перебуває під загрозою закриття і шахта "Надія", де видобувають якісне низькозольне вугілля. Ця шахта минулого місяця відзначила свій сорокарічний ювілей, колись мала запасів вугілля теж на сорок років. Отож її директору Миколі Криштопі вже тепер доводиться думати про створення нових робочих місць поза межами штольні. Перше, що спадає при цьому на думку, – швейний цех, де працюють двадцятеро жінок, здебільшого дружин шахтарів. На території основного виробництва розміщено також млин, пекарню, підсобне господарство. Шахтарські сім’ї мають по кілька соток землі на присадибних ділянках. Особливістю кадрової політики "Надії" є те, що майже всі її працівники (а це 950 осіб, з яких 550 – "підземні" працівники) мешкають поблизу шахтових родовищ у містечку Соснівка, в якому всього 13 тисяч населення. Закрити шахту "Надія" планують у 2005 році. Це при тому, що її вугілля експортують у Польщу і його не потрібно збагачувати на фабриках. Якісне чорне золото охоче приймають на Бурштинській та Добротвірській теплоелектростанціях. Це приємно. А ще приємніше те, що шахтарі вчасно отримують зарплату, щомісяця виконують план. Щоправда, у цьому році виробничі завдання у кілька разів зменшено, враховуючи те, що, згідно з геологічними дослідженнями, запаси вугілля через кілька років закінчаться. Такі плани накреслило Міністерство палива та енергетики України. Втім, міністерство планує на роки, а шахтарі видобувають, образно кажучи, свою зарплату вже зараз. За словами голови профкому шахти Валентина Вдовцева, до усіх проблем, які накопичилися з роками, додається ще й державне замовлення, яке потрібно виконувати, а от адекватного фінансування немає. Як шахтарям заробити, якщо держава лімітує Тому, за словами директора Миколи Криштопи, нині шахтарям, яким залишилося повноцінно відпрацювати на "Надії" кілька років, не треба заважати. Мовляв, поки шахтарі можуть самі на себе заробити – втручатися в їхнє виробниче життя не варто. До слова, середня зарплата на шахті "Надія" – 450 гривень. "Чи може статися так, що за рік-другий щось зміниться у технології видобутку вугілля або знайдеться якийсь інвестор, який погодиться розробляти нижчі шари грунту? – намагаюся задати оптимістичне питання голові профкому. І чую у відповідь: "На жаль, ні. Якщо на окремих шахтах ще можливо розробляти Візейський пласт (понад 600 метрів), то на "Надії" запаси вугілля вичерпуються. Дива не станеться". Проте порятунком для багатьох шахт Сокальського регіону й справді можуть бути інвестиції в застосування нових технологій видобутку вугілля. Кілька років тому австралійська фірма ССI планувала вкласти кілька мільйонів доларів у відкриття нової Любельської шахти, яка видобувала б на рік півтора мільйона тонн вугілля й одразу переробляла його на енергію. Однак потім інвестори передумали. На думку голови Львівської облради Михайла Сендака, інвестора можуть привабити спеціальні економічні зони на території холдингової компанії "Львіввугілля". Між іншим, 80 відсотків електровозного парку цієї компанії, за словами її директора Анатолія Заболотного, вже спрацьовано. Тільки так званих "підземних" працівників нараховується 7 тисяч 280 осіб, які чи не найболючіше сприймають процес закриття шахт. Якщо на початку 90-х років на території "Львіввугілля" працювало 100 діючих вибоїв протяжністю 117 кілометрів, то нині є всього 13 вибоїв (24 кілометри). За прогнозами спеціалістів, підземні запаси шахт холдингової компанії "Львіввугілля" становлять понад 100 мільйонів тонн вугілля. Цього вистачить ще не на один десяток років, якщо, звичайно, застосовувати сучасну техніку та технологію видобутку чорного золота. А для цього потрібні значні фінансові вливання у вугільну галузь регіону. |