Найкоштовніша перлина, звичайно, знаменитий наш Світязь, український Байкал. Порівняння не випадкове. Адже площа його 2,6 тисячі гектарів, заглибиною (місцями більш як 50 метрів) він не має собі рівних не лише в Україні, а й у Європі. Світязь глибший за Азовське море, карпатське озеро Синевир, прославлений угорський Балатон.

Вода ж у Світязі карстового, артезіанського, тобто підземного, походження і - поки що! - така чиста й прозора, що дно проглядається навіть на восьмиметровій глибині. Цю воду й досі можна пити (звичайно, не в літній сезон) - не знаю, чи є де ще в Україні, та й загалом у Європі, така водойма.

Зрештою, Європа цінність тої перлини вже давно зрозуміла. Програмою ЮНЕСКО "Людина та біосфера" 2002 року Шацький національний природний парк включений до Міжнародної мережі біосферних резерватів. Але чи зрозуміли це ми? Судячи з усього, поки що ні.

 Учора

Осушувальні роботи, меліорація в районі Шацьких озер у 60 - 80-х роках призвели до істотних змін у регіоні. Знизився рівень підземних вод, подекуди на Поліссі зникла вода навіть у колодязях, збідніла рослинність краю, висохли болота - ці акумулятори вологи, а відтак змінився у гірший бік навіть клімат.

Мене вразила фраза, почута недавно по радіо. Хтось, очевидно, із школярів, біля пенька на місці свіжозрубаного дерева - новоявлені нувориші нищили скверик для будівництва у Києві ще одного незугарного висотного "олівця" -поставив таку табличку: "Тут убили дерево". Вже, щоправда, давненько, довелося вперше побачити верхів'я Прип'яті, понівечене меліораторами. Замість мальовничого природного, привільного плеса - чорна випрямлена стріла каналу чи канави - річкою таке "освоєння" природи назвати язик не повертається. Саме тут годилося б поставити таку ж табличку: "Тут убили річку".

А хотіли ж убити у ті часи й унікальний наш Світязь, причому в сатанинський, притаманний тільки тодішній радянській системі спосіб. Уявіть собі над замріяним, ліричним, світлооким Світязем циклопічні будівлі атомної станції, похмурі обриси градирень, шум і гам великого, як на поліські масштаби, міста енергетиків... То все не хвороблива фантазія, не романтична уява. Все те мало набути абсолютно реальних обрисів за часів великого і всемогутнього Союзу. Про це пише у своїй книжці "З історії охорони природи на Волині" місцевий журналіст Валерій Мельник.

Але тоді проти виступили місцеві керівники. Хоч, як знаємо, в умовах радянської диктатури це було вельми ризиковано... Ось вам приклад, гідний наслідування нинішнім керівництвом на місцях, - рідко хто в часи недавньої всевладності й вседозволеності протестував проти надмірної і непродуманої злочинної забудови прибережної озерної зони. Чи не в тому нашому боягузтві й шкурництві, у страусовій позиції "моя хата скраю" головна причина всіх наших бід, в тім числі екологічних?

Сьогодні

Багато хто, мабуть, бачив кілька місяців тому телесюжети: найбільше і найчистіше озеро Світязь, що стає в наші дні всеукраїнською оздоровницею, атакують сучасні "круті" - на прибережну природоохоронну зону нахабно наступає новітня орда диких забудовників, хаотично, безсистемно засмічуючи незаймані береги своїми різнокаліберними, часто неоковирними "хатинками" з кількаметровими капітальними парканами.

Не можу сказати, що це набуло масового характеру, але можна твердити абсолютно впевнено: ще б кілька років існування старих владних порядків, отакого правового безміру (або, як кажуть росіяни, "беспредела"), оцього бізнесового бандитизму, коли гроші затьмарили все, тодішнього телефонного права, - і знамените озеро Світязь стало б звичайною величезною калюжею, його б спіткала незавидна доля багатьох наших знищених річок та озер. І шкода була б, очевидно, не менша, аніж від тої АЕС, яку тут у радянські часи збиралися будувати.

Про те, що проблема і серйозна загроза існує понині, свідчить той факт, що саме на початку відпочинкового сезону в обласній держадміністрації відбулася нарада якраз із проблем охорони та збереження озера Світязь і взагалі всього Шацького національного природного парку.

На нараді в голови Волинської облдержадміністрації один за одним виступали районні та обласні керівники. Серед них -голова Шацької райдержадміністрації, директор згаданого парку, представник облсанепідемстанції, керівник держуправління екоресурсів у Волинській області, начальник обласного управління містобудування та архітектури, інші посадовці. І майже кожен з них говорив про безсистемну, хаотичну, нерідко самочинну забудову в недавні часи водоохоронної прибережної зони озера, розорювання місцями прибережної смуги, відсутність науково обгрунтованої стратегії розвитку цієї території на найближче хоча б десятиліття, відсутність реагування судових органів та прокуратури на суттєві порушення природоохоронного законодавства тощо.

Видно, проблеми ці багатьом місцевим керівникам різних відомств сидять у печінках, коли один з них, підсумовуючи свій виступ, мовив з серцем: "Будуються одні прокурори". Звичайно, сказано з полемічною загостреністю, але в тих словах є чимала частка істини. Про мізерну дієвість вживаних заходів проти можновладних забудовників приозерної зони свідчить знову ж таки інший фрагмент розмови на згаданій нараді. Коли проти порушників вживають штрафні санкції, вони просто насміхаються з цього: просять наперед виписати їм штрафи, вони їх сплатять... і будуть будуватися далі. Отака дієвість нашого законодавства.

Чи вживають якихось дієвіших заходів на місцях, чи скаржаться, наприклад, на злісних порушників, зокрема самочинних забудовників, до суду, прокуратури? Так, сказали мені в дирекції Шацького національного природного парку. У 2004-2005 роках до міжрайонної прокуратури у Любомлі було направлено матеріали про одинадцять фактів незаконного будівництва. І що далі? Керівництво парку розводить руками:

- Ми ж їх не можемо контролювати...

Так то воно так, але ж поцікавитись реагуванням правозахисних органів на такі злісні порушення все-таки можна і треба. Хоча як суд, прокуратура реагуватимуть на ті подання, коли - пам'ятаєте фразу на нараді? -"будуються одні прокурори". Тож, як бачимо, замкнене коло... Хто може і має його розірвати?

Доки хоч одного самочинного об'єкта не буде знесено, справи не поліпшаться, - такі кардинальні пропозиції лунали на згаданій обласній нараді.

Завтра

Навмисне тут наголошую на хаотичній і самовільній прибережній забудові - вона, та проблема, найболючіша і довго, мабуть, даватиметься взнаки.

Інші проблеми потроху вирішуються. По-перше, побудовано сховище твердих побутових відходів. Вартість його понад 500 тис. грн. Хоча, звичайно, якщо вимірювати європейськими мірками, то це вже вчорашній день. Сьогодні в Україні вже існують безвідходні технології утилізації сміття - наша газета писала про них і ще на цю тему збирається виступати, бо технології ті не спішать впроваджувати навіть у столиці.

Друге. У 2002 році здані в експлуатацію очисні споруди. Але вже сьогодні, якщо підключити до цієї системи всі існуючі бази відпочинку, потужностей у 200 куб. м буде недостатньо! Отже, вже тепер існує нагальна потреба розширення каналізаційної системи, точніше - будівництва другої черги очисних споруд. Для цього потрібно не багато не мало - до мільйона гривень.

А як бути з нормативами, з тими базами відпочинку, де в часи "пік" міститься утричі більше людей, ніж повинно знаходитись? Адже норма в рекреативних зонах - 140 кв. м площі на одну людину. Щоб можна було нормально оздоровитись і водночас не завдавати шкоди природі.

Більшість цих баз ветхі, збудовані 30-40 років тому. Знову ж таки - головний біль, насамперед для місцевого керівництва. Звичайно, з часом, у перспективі тут мають бути сучасні, цивілізовані відпочинкові комплекси, а не "собачі будки". Потрібен інвестор. У тім числі зарубіжний.

Але ж по-європейському збудовані пансіонати, будинки відпочинку, санаторії - і ціни будуть правити європейські... Як тут бути, коли на Шацьких озерах відпочиває здебільшого не дуже заможний люд, ті, що не мають можливостей поїхати на Канари, до турецької Анталії чи хоча б на Кримське узбережжя?

Існує й проблема з використанням надр у цій благословенній озерно-лісовій зоні, насамперед - піску на будівництво. Як тут не штрафуй, як не забороняй - чоловік, котрий будується (вже не кажу про "крутих"), не поїде за сто кілометрів по пісок, коли тут піщана місцевість. Отже, мають бути спеціально відведені місця, кар'єри, щоб забудовник офіційно міг купити той будівельний матеріал, не пошкодивши, знову ж таки, довкілля та й вкинувши до спільного коша свою копійку, яку можна потім використати на вирішення означених і неозначених тут (бо в газетну статтю всього не убгаєш) природоохоронних, рекреаційних проблем.

Скільки має бути, скажімо, на Світязі пляжів? Біля яких озер можна, не завдаючи шкоди природі, відпочивати? Має рацію начальник держуправління екології та природних ресурсів у Волинській області Ростислав Мігас: тут своє слово мають сказати науковці.

Безперечно, цей регіон, ці казкові місця з чистими водами, розкішними лісами, екологічно чистими й порівняно недорогими харчами, самобутньою культурою, щирими й душевними людьми має, гадаю, шалену перспективу. Отже, потрібна науково виважена програма його розвитку хоча б на найближчі десятиліття. Потрібні прогнози й розрахунки кваліфікованих фахівців.

І тут ми добираємось до головного. Ще в указі Президента України про розширення території Шацького національного природного парку (1999 р.) у пункті третьому значилось: Державному комітетові лісового господарства України забезпечити (цитую) "розроблення та подання на затвердження Кабінету Міністрів України у 1999-2000 роках Проекту організації території Шацького природного національного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів". Але, як мовиться, віз і нині там. Проекту в повному обсязі нема й досі. Хоч надворі вже 2005 рік. Чому не виконується указ Президента? Немає конкретики, нема генерального плану розвитку територій району: де, що, як будувати.

Можуть сказати - нема грошей, знайти ще якісь причини. Та, на мою думку, справа тут в іншому. Тягнучи таким чином гуму, можна ловити золоту рибку в каламутних озерних водах. Про це говорили й волинські природоохоронці. І оцей хаос і кримінал із забудовою - значною мірою наслідок відсутності такого важливого документа.

Як прогнозує директор Шацького національного природного парку Володимир Найда і як запевнили вже в Києві, у Держкомлісгоспі, є надія, що до кінця року цей документ таки з'явиться. Дай Боже нашому теляті вовка з'їсти...