Згідно з невтішними прогнозами науковців, проблеми Стебницького державного гірничо-хімічного підприємства “Полімінерал” можуть стати причиною техногенної катастрофи на Львівщині – землетрусу.

А над  містами Трускавець, Стебник та деякими іншими населеними пунктами висить наразі далека, але прогнозована загроза провалитися під землю. Причина – порожнини в шахтах, які утворилися за десятки років роботи комбінату.

Відповідно до державної програми, спрямованої на покращання екологічної ситуації в Україні, одним з обов’язкових пунктів є екологічна реабілітація гірничодобувних районів. У Львівській області таких є декілька. Проте проблеми Стебника залишаються одними з найболючіших. Саме там вивчала ситуацію кореспондент “Газети”.

Уже чимало років у нашій державі на місцевому й урядовому рівнях говорять про проблему Стебницького державного гірничо-хімічного підприємства  “Полімінерал” і шукають шляхів виходу із загрозливої ситуації, яка склалася на шахтах успішного колись комбінату.

Нині з’явився шанс не лише вирішити екологічні негаразди, а й навіть відродити виробництво “Полімінералу”.

Три роки тому працівники та керівництво підприємства й науковці спільними зусиллями розробили комплексний проект розв’язання найбільш проблемних моментів. Однак одним із гальмівних чинників реалізації проекту є традиційна проблема держави – брак коштів, котрі насамперед потрібні для проведення необхідних протиаварійних робіт.

Почалося  з гарних перспектив

Стебницьке державне гірничо-хімічне підприємство “Полімінерал” остаточно сформували 1946 року на базі калійного родовища, багатого на унікальні поклади полімінеральних руд із запасами близько мільярда тонн. До 1988 року тут щороку видобували понад три мільйони тонн калійної руди. За роки роботи підприємства на декількох підземних горизонтах від 90 до 370 метрів утворилися порожнини об’ємом понад 30 млн. кубічних метрів і завдовжки десятки кілометрів. Над порожнинами розташовано житлові будинки, високовольтні лінії, залізницю, що з’єднує Трускавець із Києвом, автомагістраль, водогін, що живить водою Дрогобич, Стебник.

Фахівці кажуть, ніби проблема утворення пустот зародилася ще під час створення комбінату: видобуток солей здійснювали за застарілою технологією, що й спричинило утворення порожнин і так званого “хвостосховища”, де накопичувалися солеві відходи.

Першим сигналом, що на підприємстві почалися серйозні проблеми, був аварійний прорив поверхневих вод у підземні гірничі виробки внаслідок землетрусу в Румунії 1978 року. Відтоді вода заливає підземні порожнини, розмиває соляні опори – цілики – між горизонтами і виробками. Вода насичується, і вже соляні розсоли доводиться постійно відкачувати помпами.

Другою “болячкою” “Полімінералу” є згадуване вже “хвостосховище”, де 1983 року сталася аварія – прорвалася дамба, і в річку Дністер вилилося 4,5 млн. кубічних метрів солевих відходів. Народне господарство зазнало збитків на 72 мільйони рублів.

Ситуація переросла в катастрофічну

Доки комбінат працював – давав собі раду з усіма накопиченими за десятки років проблемами. Становище погіршилося після того, як повністю зупинили на реконструкцію збагачувальну фабрику та припинили видобуток руди в руднику №2. З початком занепаду підприємства екологічна ситуація на ньому ще більше ускладнилася – почали накопичуватися борги, загальна сума яких нині становить близько десяти мільйонів гривень. Із 1998-го ВАТ “Львівобленерго” почало періодично вимикати електроенергію підприємству-боржнику, внаслідок чого зупинялися насоси, які відкачують розсоли з порожнин, таким чином рятуючи їх від затоплення. Якщо розсоли розмиють опорні цілики, це спричинить землетрус потужністю до шести балів.

– Керівництво курорту Трускавця завжди просить, щоб ми не лякали людей землетрусами й обвалами, оскільки тоді вони не поїдуть сюди відпочивати. Але я нікого не хочу лякати. Є такий невтішний прогноз, що обвал земної поверхні при ударі може спровокувати техногенний землетрус. Там, де будинки, порожнини немає, але вони є в зоні, де розташовані всі важливі комунікації – залізниця, автомагістраль, лінії електропередач, водогін, – зазначив директор ДГХП “Полімінерал” Микола Яковлєв.

“Ми знімаємо із себе відповідальність”

Ще 2003 року Львівський інститут ВАТ “Гірхімпром” розробив комплексний проект, який передбачає вирішення всіх екологічних проблем Стебника, а також відродження виробництва на одній із шахт. Проект пройшов усі експертизи та погодження, і 2004 року його затвердив Кабінет Міністрів України. Розпорядженням Кабміну було передбачено фінансування проекту з державного бюджету впродовж восьми років. За словами директора інституту “Гірхімпром” Івана Зозулі, на реалізацію лише екологічної частини проекту потрібно 90 мільйонів гривень.

– На рік мали б виділяти приблизно 15 мільйонів гривень. На жаль, тепер виділяють лише 20-30% запланованого, що зумовлює відставання по сітковому графіку, яким передбачено виконання робіт у визначені терміни, – розповів Іван Зозуля. – Цього року, коли розподіляли кошти, Міністерство промислової політики запевняло нас, що на Стебник виділять додаткові суми з Міністерства з питань екології та природних ресурсів – десь близько трьох мільйонів. Свою лепту мало внести й Міністерство надзвичайних ситуацій. Але, на жаль, незважаючи на численні звернення і науковців, і обласної влади, за останні десять місяців Міністерство екології не виділило жодної гривні на цю проблему. Хоча є дані, що воно  має певні кошти.

Проект “Гірхімпрому” передбачає насамперед ліквідацію екологічних проблем, зокрема, хвостосховища, відкачування розсолів із хвостосховища на рудник №2, недопущення розмиву опорних ціликів і підтримку рівноваги на поверхні. На перспективному руднику №1, який не працює два роки, планують відродити виробництво.

Коли вдасться реалізувати заплановане – не відомо. Уже на першій стадії виконання робіт далося взнаки неналежне фінансування. 2004 року за потреби 27 мільйонів гривень держава виділила 5,7 мільйона. 2005-го необхідна сума зросла до 29 мільйонів, однак було надано 5,3 мільйона гривень. Ці гроші не дозволили виконати передбачений графіком план робіт.

– Це може спровокувати негативні наслідки, оскільки нині розсолами заповнено ІІІ і IV горизонти рудника №2, ширина ціликів якого 32 метри. Через п’ять місяців розсоли сягнуть виробок ІІ горизонту, ширина ціликів якого лише 12 метрів. Це доволі небезпечно, адже може статися розмокання солі, що здатне спричинити руйнацію, а потім і просідання земної поверхні, – резюмував Микола Яковлєв. – Нас турбує те, що графік виконання робіт зривається. Наука вже каже, що ми не вкладаємося в терміни. Але знімаємо із себе відповідальність. Скільки дали грошей – стільки ми зробили.

Держава не допомагає – допоможе інвестор

Одним зі шляхів вирішення фінансової проблеми для керівництва “Полімінералу” є пошук інвесторів. Як розповів директор підприємства, розглядають двох потенційних інвесторів – українську компанію “Фінанси і кредит” та російське ЗАТ “Мінеральна хімічна компанія “ЄвроХім”. Обидва пропонують створити спільне підприємство на базі рудника №1. Працівники української компанії цьогоріч сформували робочу групу, яка відвідала споріднені підприємства Німеччини й Австрії, щоб вивчити передові технології видобутку та виготовлення мінеральних добрив.

– Український інвестор “товчеться” на порозі Кабміну вже півтора року. Щоразу трапляються якісь підніжки – то в Кабміні, то у Фонді держмайна, – каже Микола Яковлєв. – Російський інвестор – це компанія, в якій працюють люди, котрі знаються на виробництві фосфорних і азотних добрив, а от калійних у них немає. Через те приглядаються до нас і до Калуша. Може вийти так, що ми проґавимо інвестора, а Калуш його “забере”. Якщо не визначимося з цими компаніями, то є ще місцеві бізнесмени, які могли б інвестувати кошти у справу.

Іван Зозуля натомість вважає, що з приходом інвестора значно менше коштів витрачатимуть на вирішення першочергових екологічних проблем, а насамперед на відродження видобутку руди. Вкладання коштів у певну справу привабливе передовсім перспективами повернення їх.

– Повірте мені, ніде не знайдеш інвесторів, котрі вирішували б усі екологічні проблеми. Хоча, звісно, якщо на рудник №1 прийде інвестор, то всі бюджетні кошти можна буде скеровувати лише на розв’язання екологічних негараздів, – вважає Іван Зозуля.

Україні потрібні міндобрива

Поки перспективне підприємство Стебника ледь зводить кінці з кінцями, а населення боїться екологічного лиха, держава потребує калійних мінеральних добрив. Як пише “Урядовий кур’єр”, сільськогосподарська галузь України щороку закуповує в Білорусі два мільйони тонн калійних добрив за ціною, в декілька разів вищою, ніж на стебниківському “Полімінералі”. Навіть за часів Радянського Союзу, коли ще всі підприємства працювали, Україна докуповувала калійну сіль в інших республіках СРСР.

То ж доки держава ходом черепахи ухвалюватиме рішення про допуск інвестора і шматками виділятиме бюджетні кошти, “стебницька проблема” тільки поглиблюватиметься, а український споживач купуватиме імпортні калійні добрива, поглядаючи на напівзруйновані та заіржавілі будівлі потужного колись “Полімінералу”.