Чергову трагічну річницю масштабної аварії на атомній станції в Чорнобилі Україна знову зустрічатиме узагальненням втрат, планом подальших дій та обіцянками подолати проблему наслідків найближчим часом.

Водночас з року в рік не вирішують двох ключових проблем: забезпечення соціального захисту постраждалих і побудови захисного саркофагу над станцією. Депутат Геннадій Руденко, який очолює Комітет ВР з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, не відкидає першочерговості цих завдань, однак наголошує на необхідності вдосконалити законодавство у сфері захисту чорнобильців, яке все ще діє “на радянських засадах”.

– Наскільки прийнятним є законодавство, котре регулює соціальний захист чорнобильців в Україні?

– Закон розробили 1991 року на базі радянського законодавства. Він передбачав потужну роботу всієї союзної системи стосовно подолання наслідків катастрофи. Зокрема, регулювання соціальних аспектів. Бюджет Радянського Союзу міг собі дозволити функціонування тих варіантів законів, хоча й тоді виконання плану не перевищувало рівня 57%. Що ж до нинішньої ситуації, то досі до кінця не прописано стосунки, тобто зобов’язання між ліквідаторами та постраждалими від аварії на ЧАЕС і державою. Остання залишається в боргу. Закон працює вибірково й не завжди концентрує увагу на найбільш незахищених. Найчастіше розпилює невеликі кошти серед загальної маси зарахованих до категорії “чорнобилець”.

– Попередні уряди не мали змоги виконати всі зобов’язання перед цією категорією. Щось може змінитися за часів Кабміну на чолі з Тимошенко? Помітні якісь передумови до покращання ситуації?

– Вважаю, що кожен уряд лише копіював своїх попередників, намагаючись лише збільшити фінансування на декілька відсотків. Це хибний крок. Навіть якщо профінансувати всі видатки на 100%, то ситуацію не вдасться змінити повністю. Адже умови, за яких створювали закон, не відповідають нинішнім. Уряд вдається до популізму, та не наважується на серйозну переробку “чорнобильського” закону. А однією з основних його вад є функціонування бюрократичного апарату, що, звичайно ж, не сприяє ефективності. Кабмін має зробити крок назад, щоб згодом ступити на два вперед. Крок назад – це переосмислення підходу до питання, основним результатом якого має стати формула: кого зачепило отруєння радіацією безпосередньо – той і має отримувати допомогу. Хто ж ні – нехай працює на загальних засадах. Звісно, це не популярно, зате виправдано.

– Якою є в цьому контексті співпраця з урядом?

– Комітет має доволі серйозну аналітичну базу, матеріали, дані та просить уряд про співпрацю. Однак той, на жаль, усю реформаторську роботу здійснює здебільшого за зачиненими дверима. І про результати комітет  дізнається з преси. Інколи ми спілкуємося з членами Кабміну під час днів уряду в парламенті.

– Які терміни дає пошкоджений реактор для завершення саркофагу укриття на ЧАЕС? Адже зволікання, очевидно, призведе до негативних наслідків...

– Дискусія триває, хоча ми вже підходимо до фінального етапу будівництва саркофагу. Є альтернативні точки зору, мовляв, варто повернутися й укріпити вже наявний або залити його бетоном і законсервувати проблему на наступні 200-300 років. У кожному разі ми не готові до другого етапу – розбору старого саркофагу. А це знову впирається в позицію уряду, яка наразі не сприяє вирішенню.

– У вас є дані, як нині наслідки катастрофи впливають на екологію в Україні?

– Як не парадоксально, але природа для цього робить значно більше корисного, ніж люди. Попередні прогнози виявилися більш песимістичними, ніж ті факти, які спостерігаємо сьогодні. Є території, які вже досить прийнятні для проживання. Якщо забезпечити екологічно чисте харчування – це можливо. А минуло лише 19 років.

– Чи доцільно та виправдано запускати в нашій державі нові атомні реактори?

– Усе потрібно робити з розумом. Така велика держава, як Україна, не може зосередитися лише на якомусь одному виді енергії. Потрібно розвивати видобуток атомної, гідро-, тепло-, вітрової, сонячної енергії. Щодо безпечності атомних станцій, то, якщо фінансувати всі заходи безпеки, то можна стверджувати, що атомні реактори не такі вже й небезпечні, як дехто хоче це показати. Якщо порівнювати з тепловими станціями, які наразі на 95% вичерпали свій ресурс, то вони певним чином більш небезпечні.

– Чи доцільно передавати ЧАЕС у підпорядкування Міністерства з надзвичайних ситуацій?

– Ви, напевно, вже знаєте, що є відповідний указ Президента стосовно деяких об’єктів, зокрема ЧАЕС, які переходять у підпорядкування пана Жванії. Це є прикладом того, що діалогу немає, члени уряду ухвалюють самостійні рішення. Недолік цього полягає в тому, що станція є майданчиком для здобуття досвіду всіма країнами світу, які також використовують атомну енергію. Основною вадою є те, що Міністерство з надзвичайних ситуацій не пристосоване до виконання всіх тих завдань, які ставить ЧАЕС. Крім того, напевно, стимулом для прийняття такого важливого об’єкта у свою структуру стали великі нулі, які супроводжують станцію.