Автобус мчав по шосе, що веде зі столиці України через Гостомель на північний захід. Позаду залишилася Київщина, й ми потрапили на територію Житомирської області. Незабаром проминули райцентр Малин і, подолавши міст через річку Іршу, заглибилися у розташований трохи південніше лісовий масив…
Прощавай, таїно!
Нарешті дорога привела нас до огородженої ділянки посеред соснового лісу. Тут ми побачили двоповерховий будинок, біля входу до якого на табличці прочитали: «Технічна споруда № 1». То був один з основних підрозділів структури, що має назву Головний центр спеціального контролю Національного космічного агентства України.
Автор цих рядків приїхав сюди разом із групою іноземних фахівців з 12 держав Європи, Азії, Америки і Африки, що прибули до нашої країни для участі в тренінгу — навчальних курсах для технічного персоналу міжнародного та національних центрів інформації і операторів сейсмічних станцій, які займаються геофізичним моніторингом планети за Договором про всеосяжну заборону ядерних випробувань.
Тепер така наша відкритість не дивує. Але ще якихось півтора десятка років тому, не кажучи про більш ранні часи Радянського Союзу, потрапити на цей об’єкт не могли мріяти не лише іноземні, а й вітчизняні журналісти. Адже все, що стосувалося самого існування розгалуженої мережі таких структур, дислокації її ланок і специфіки діяльності, було суворо засекречено. Належала ця служба до системи Головного розвідувального управління (ГРУ) Генерального штабу Збройних Сил СРСР. Поштовхом для створення у тодішньому Союзі системи глобального контролю за різними сейсмічними явищами стали події, що відбулися наприкінці 40-х — на початку 50-х років минулого століття.
Коли 29 серпня 1949-го в СРСР на одному з полігонів було зроблено перший ядерний вибух, то через кілька днів про це довідалися у США завдяки спеціальній системі, що виявляла такі події шляхом аналізу проб повітря, взятих у атмосфері розвідувальними літаками. Отож, реагуючи на це, радянське керівництво поставило перед відповідними відомствами завдання: терміново розробити засоби, за допомогою яких можна було організувати безперервне стеження й оперативно виявляти зроблені потенційними противниками ядерні вибухи у будь-якій точці нашої планети і в різних її сферах — під землею й у повітрі, на землі й під водою.
Одним із місць у надрах країни, привабливих з цієї точки зору, стало таке природне геологічне утворення, як Український кристалічний щит, і, зокрема, той його віддалений від місць розташування великої індустрії район, що перебуває у межах західної частини Київщини й східної частини Житомирщини. Влітку 1977-го туди було переведено військову частину. Основним пунктом її дислокації стало закрите для сторонніх, утаємничене містечко, що отримало назву Макарів-1. Між іншим, на відміну від Макарова — райцентру в Київській області, Макарів-1 досі не позначений на жодній звичайній географічній карті України. Ще дві аналогічні військові частини спеціального контролю знаходяться в районі Кам’янця-Подільського на півдні Хмельниччини та у Балті, що на півночі Одеської області.
…Після того, як СРСР розпався й Україна, як і інші колишні союзні республіки, здобула державну незалежність та створила власні Збройні Сили, до їхнього складу увійшли згадані військові частини, що виконували спеціальні контрольні функції. Пізніше на цій базі Міністерство оборони сформувало 12-й центр спецконтролю, який мав кілька лабораторій та інших підрозділів. Їх апаратура призначалася для фіксації не лише ядерних вибухів, а й землетрусів, деяких інших аномальних геофізичних явищ. Інформація після її опрацювання надавалася зацікавленим міністерствам і відомствам. 1996 року 12-й центр передали із підпорядкування Міністерства оборони до сфери Національного космічного агентства. Незабаром він отримав свою нинішню назву — ГЦСК (Головний центр спеціального контролю) і постійно працює в режимі цілодобового чергування. Відтак діяльність цієї структури не тільки вдосконалювалася, включаючи різні фундаментальні й прикладні наукові дослідження, а й стала значно відкритою чи, як тепер говорять, прозорою для міжнародного нагляду й співробітництва.
Мандри у надра
Під час ознайомлення з різними службами Головного центру спеціального контролю НКАУ начальник ГЦСК Василь Гуков, його заступники Володимир Шапка і Олександр Суходуб, начальник науково-випробувального відділу Ігор Качалін та начальник відділу збирання інформації Віктор Герасимчук розповіли мені, що підрозділи цього центру забезпечують не лише безперервне збирання різної геофізичної інформації, а й її оперативну обробку в режимі реального часу. До цієї системи входять технічні засоби для кількох методів — сейсмічного, акустичного, радіотехнічного, аерозольного і магнітного. Так, сейсмоспостереження дають змогу контролювати сейсмічну ситуацію як на території України, так і по всій земній кулі. Акустичний метод — завдяки фіксації інфразвуку навіть на надвеликих (понад 10 тисяч кілометрів від його джерела) відстанях — дає змогу визначати параметри різних катастрофічних явищ на нашій планеті як природного, так і техногенного походження. За допомогою радіотехнічного методу реєструються електромагнітні імпульси, які (внаслідок потужних електричних розрядів) виникають у навколоземній атмосфері та космічному просторі. Застосування аерозольного (радіонуклідного) методу допомагає виявляти викиди радіоактивних речовин не лише в Україні, а й у інших державах Північної півкулі планети. Магнітометричні дослідження дають змогу провадити моніторинг різних природних і техногенних явищ у верхніх шарах атмосфери Землі, в її іоно- й магнітосфері.
…Невелика галявина, оточена огорожею з колючого дроту. Посеред майданчика-пагорб рукотворного походження, а в одному з його сторін — масивні сталеві двері. Вони відчиняються — і потрапляєш до верхньої «горловини» шахти. Господарі розповіли, що ця шахта, пробита свого часу гірниками у міцних гранітних породах, має 38-метрову глибину. Вона циліндрична за формою, а її стіни надійно закріплено металом, причому сталевих обшивок дві: більша і менша за діаметрами. Кільцевий проміжок між ними міцно забетонований. Всередині внутрішнього циліндра вниз ведуть металеві сходові марші на зразок корабельних трапів.
Спускаємося дедалі нижче. Останній етап — вертикальні, немов пожежна драбина, сходи. Говорять, що загальна кількість сходинок від земної поверхні до дна шахти — 185. Що ж до глибинного параметру, то шахта виходить приблизно як сучасний 14-поверховий будинок, тільки зведений не вгору над землею, а вниз, у її надра.
На дні шахти — одягнені в бетон камери-лабораторії з різними приладами. Все це, як і постійна температура повітря (близько +1Г), має уберегти чутливі датчики від усіляких сторонніх впливів, які могли б спотворити реальні параметри, що фіксуються тут апаратурою і передаються на поверхню — до самописців, які увесь час працюють в оперативних підрозділах центру.
«Колекція» шумів
Після того, як свого часу СРСР, США та Велика Британія домовилися про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, під водою та у космічному просторі, а згодом відмовилися й від наземних і підземних ядерних випробувань, на планеті стало значно тихіше.
Проте це, на жаль, не означає, що на Землі тепер спокійно, бо кілька держав, що володіють ядерною зброєю або прагнуть мати її, не виявили бажання приєднатися до договору, який забороняє такі випробування. Тож на карті світу, яку я побачив на стіні в одній з кімнат ҐЦСК, поряд із ядерними полігонами, що протягом тривалого часу «мовчать», позначено й місця на планеті, де час від часу випробування ядерної зброї все ще відбуваються, а також помічено країни, які становлять потенційну небезпеку в цьому розумінні.
За період з 1995 року засобами спецконтролю, які є у ГЦСК, зареєстровано всі зроблені на Землі ядерні вибухи: чотири — в Китаї, шість — виконала Франція на своєму полігоні у Тихому океані, два — відбулись у Пакистані та один-в Індії.Чутлива апаратура українського ГЦСК зафіксувала також сигнали від вибухів звичайних торпед,які в серпні 2000 року спричинили гибель російського атомного підводного човна «Курськ» у Баренцовому морі.
Оператори зареєстрували недавні вибухи боєприпасів на військових складах у Новобогданівці (Запорізька область) та відлуння поштовхів сильного землетрусу, який стався за багато тисяч кілометрів від України — під дном Індійського океану, що призвело до сумнозвісного руйнівного цунамі й спричинило великі людські жертви та руйнування у прибережних зонах кількох країн того регіону.
Прилади, встановлені у Головному центрі спеціального контролю НКАУ, протягом минулого року зафіксували загалом 47266 сигналів, із яких 43932 — сейсмічних, 2064 — магнітних, 710 — акустичних і 560 — радіотехнічних.Проаналізувавши статистику, фахівці ГЦСК торік встановили на земній кулі 5131 джерело сейсмічних коливань різної інтенсивнос му числі 192 — потужністк більше балів. Оператори також виявили 1222 сейсмічних джерела джерела штучного походження на території України.
Вахта «нон-стоп»
1997 року уряд України з метою підвищення рівня безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних районах держави ухвалив рішення про формування НССС- Національної системи сейсмічних спостережень. Однією з її найважливіших складових став НЦД-Національний центр даних,створений Головним центром НКАУ спільно з Інститутом геофізики імені С. Суботіна НАНУ. Названий центр, що міститься у тому ж Макарові-1 на Київщині, зосереджує в пам’яті своїх комп’ютерів величезні обсяги багатогранної геофізичної та іншої інформації. Її запаси постійно поповнюються, швидко опрацьовуються і видаються різним українським користувачам, серед яких — урядова інформаційно- аналітична система, Міністерство оборони, Міністерство закордонних справ, Національне космічне агентство, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій, а також деякі структури в інших країнах (Австрія, РФ, США, ФРН та ін.)
Головний центр спеціального контролю НКАУ бере участь у виконанні української програми досліджень в Антарктиді. ГЦСК виділив Національному антарктичному науковому центру комплекс сейсмоакустичної апаратури для геофізичних спостережень на українській станції „Академік Вернадський» (на острові Галіндез) і регулярно скеровує туди своїх фахівців.
Активно інтегруючись у міжнародну систему геофізичного моніторингу, Головний центр спеціального контролю НКАУ ще у другій половині 90-х років XX століття підключився до науково-технічної співпраці, здійснюваної відповідно до заходів, передбачених Договором про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ).
Унікальні можливості, пов’язані як із геологічною будовою надр регіону, так і з високим рівнем технічних можливостей Головного центру спеціального контролю НКАУ, спонукали включити у 2002 році цю нашу сейсмічну станцію — під позначкою Р5-45 — до числа основних, які складають первинну мережу Міжнародної системи моніторингу, котру координує Організація ДВЗЯВ.
— Цьому передувала модернізація нашої станції, що провадилась за участю американської корпорації «SАІС». До речі, і модернізація станції Р5-45, і подальше її утримання відбуваються за кошти, які надає для цього ДВЗЯВ,— розповідає начальник ГСК Василь Гуков.— Окрім приладів, що є на 38-метровій глибині у шахті, де ми з вами побували, інформацію до ГЦСК і Національного центру даних надають і понад два десятки НУПів (остання абревіатура походить від скороченого словосполучення російською «необслуживаемый усилительный пункт».— Авт.), апаратура яких міститься на глибинах від 80 до 120 метрів — у вертикальних свердловинах, пробурених у твердих породах Українського кристалічного щита в різних місцях Житомирщини.
Один із таких пунктів його господарі з ГЦСК продемонстрували під час поїздки автодорогою, що з’єднує Малин і Радомишль. Над свердловиною, розташованою неподалік від дороги, зведено порівняно невелику споруду, а над нею піднято спеціальний антенний пристрій, котрий передає у ГЦСК інформацію про сейсмічні коливання, яку збирає апаратура, опущена у надра. Обмін інформацією між об’єктами Головного центру спеціального контролю НКАУ та Тимчасовим технічним секретаріатом ДВЗЯВ відбувається за допомогою двох систем супутникового передавання даних. Через них український ГЦСК передає зібрану ним інформацію в Міжнародний центр даних й, відповідно, має змогу отримувати відомості з більше, ніж двохсот сейсмічних та інших геофізичних станцій в різних регіонах світу, що становлять єдину мережу глобальної комунікаційної інфраструктури Організації ДВЗЯВ.
Керівник делегації іноземних фахівців, що навчалися на курсах, про які згадувалося на початку цього матеріалу,— начальник управління сервісної мережі Тимчасового технічного секретаріату (ТТС) Організації держав — учасниць Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, американець Роберт Рікер у розмові сказав про велику користь співпраці в цій сфері не лише для підвищення рівня гарантій міжнародної безпеки, а й розвитку різних напрямів прикладного застосування результатів таких спостережень і наукових геофізичних досліджень.