2005-02-24

Остання підлість "проффесора Моріарті". Вугільна реформа відлунює смертями

Останньою (чи однією з останніх) підлістю уряду Януковича по відношенню до шахтарів було нічим не обумовлене ускладнення структури керування галуззю. Якщо раніше вона була триступеневою, то тепер кількість ланок важко й порахувати. Після виробничого об'єднання (державного підприємства) тепер іде обласного рівня вугільна компанія, потім — державна вугільна компанія, а потім — чи то Мінпаливенерго, чи то вугільний департамент міністерства. На Луганщині шахти з покладами коксівного вугілля локалізовано в Краснодонському регіоні. Їх об'єднали в ДП «Краснодонвугілля». Тому ситуація в області виглядає дещо простішою: Краснодонвугілля подарували структурам Ріната Ахметова, решту шахт і державні підприємства, де видобувають енергетичне паливо, загнали в так звану Луганську вугільну компанію.

      У Донецькій же області спостерігається певна паливна строкатість. Тут поля коксівного вугілля перемежовуються з полями вугілля енергетичного, причому іноді одна й та сама шахта видобуває обидва види. Отже, й обласні компанії створили дві. Одна опікується видобуванням коксівної сировини для металургійних заводів (які відомо кому належать), інша — видобуванням палива для теплових електростанцій і населення. Уряд «єдиного» спадкоємця Кучми поділив усі шахти на коксівні та енергетичні й підпорядкував їх, відповідно, двом обласним компаніям. Те, що, з точки зору теорії управління, така структура є неповороткою і малоефективною, можна пояснити занадто високим інтелектом «проффесора» економіки. А от підлість...

      Коли нагрянула реформа імені Тулуба—Януковича, вийшло так, що три добропільські шахти потрапили до коксівної, решта три — до енергетичної, а точніше, Державної вугільної компанії, офіс якої розташували чомусь у Макіївці. Цікаво, що поки позиції Кучми й Януковича видавалися міцними, ця реформа рухалася мляво й переважно на рівні листування між зацікавленими інстанціями. А от коли ці двоє видатних діячів остаточно відійшли в політичне небуття, зміни відбулися протягом січня. Формально Добропіллявугілля ще існує, а на практиці там уже не можна вирішити жодної проблеми. І от уявіть собі становище добропільців, яким за кожним папірцем слід їхати до Макіївки.

      Утім ситуація в Добропіллі ще потребує детального вивчення. А на Луганщині з першими наслідками «проффесорської» реформи вже зіткнувся голова обласної держадміністрації Олексій Данилов. Наприкінці минулого тижня він проводив нараду з вугільними «генералами» ввіреної йому області. Сам Данилов не є прибічником створення Луганської вугільної компанії, і в нього виявилися однодумці серед фахівців — зокрема генеральний директор ДП «Свердловськантрацит» Євген Горовий. Один з найуспішніших вугільних менеджерів області висловився в тому дусі, що Луганська вугільна компанія знищить галузь. А наступного дня він потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Сам Євген Павлович відбувся струсом мозку, а от його водія довелося госпіталізувати.

      На цьому ДТП на Луганщині не закінчилися. Наступного дня в ДТП загинув заступник генерального директора державного підприємства «Донбасантрацит» Олександр Колосов. А голова облдержадміністрації згадав іще й пожежу на одній із краснодонських шахт. У нього виникло з цього приводу багато запитань, якими він поділився з Прем'єр-міністром. Юлія Володимирівна, за його словами, під час їхньої зустрічі зазначила, що у випадковість таких пригод не вірить.

      Однією з прикмет сьогоднішнього дня Олексій М'ячеславович назвав існування певних структур, що контролюють вугільну галузь області, і саме вони сьогодні зацікавлені, аби ситуація якомога довше залишалася без змін. Що це за структури, він не уточнив, але плавно перейшов до питання заміни обласних керманичів силових структур. І, зокрема, висловив здивування, що за два тижні перебування його на новій посаді до нього жодного разу ще не завітав начальник управління внутрішніх справ області, хоча така зустріч мала б відбутися хоча б з огляду на правила етикету.