2007-04-13

Наша надія — Арабський Схід

Пошук нових джерел нафти для України — це проблема економічного виживання. В найближчі 5—10 років єдиним джерелом постачань нафти в Україну залишатимуться Росія та країни СНД. Але якщо поглянути хоча б на два десятиріччя вперед, то стане зрозуміло, що нас очікує жорстка боротьба за енергетичні ресурси в глобальному масштабі.

За прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, до 2030 р. споживання енергоресурсів у світі зросте на дві третини порівняно з нинішнім рівнем. Країни колишнього СРСР зможуть підвищити видобуток нафти до 2025 р. приблизно у 1,5 разу (з 9,5 до 14,7 млн. бар/день). Прогноз для країн ОПЕК дає приріст із 33,5 до 66,9 млн. бар/день, тобто вдвічі. Левову частку цих обсягів (52,1 млн. бар/день) дадуть країни Перської затоки. Тому прагнення України вийти на енергетичні ринки Арабського Сходу виглядає не просто логічним, а й украй необхідним.

Співпраця України з арабськими країнами в енергетичній сфері залежить від багатьох факторів. З точки зору можливих ризиків, можна виокремити 3 групи країн. Держави найбільшого ризику — це Ірак і Судан, внутрішньополітична ситуація в яких далека від стабільної. Країни відносного ризику — це Сирія, на яку поширені санкції Конгресу США і яка постійно перебуває під загрозою застосування міжнародних санкцій, та Алжир, який з 1990 р. перебуває у стані перманентної внутрішньополітичної нестабільності. Найменш ризиковані — це Єгипет, Лівія та країни Аравійського півострова.

Можемо, коли захочемо

Певні кроки задля закріплення України на арабському ринку вже зроблені. Ми співпрацюємо з низкою нафтогазових компаній, серед яких: «Al Jazirah» (ОАЕ), «Mahrucat» (Сирія), «Sonatrach» (Алжир), «Petropars», «Hіrbodan» (Іран) та ін. Спільно здійснюються розвідка, розробка та видобуток нафти й газу; розвідка в третіх країнах і постачання енергоносіїв до країн Заходу; будівництво та реконструкція НПЗ, інвестування нафтогазових проектів тощо.

У червні 2005-го Україна вперше здобула перемогу у відкритому міжнародному тендері на видобуток енергоносіїв у Єгипті. Нашими конкурентами виступали такі світові лідери нафтогазової промисловості, як Arabian (Саудівська Аравія), Apache (США), Santos (Австралія) та Sipetrol (Чилі). А 13 грудня 2006 р. у Каїрі відбулося підписання Концесійної угоди на 27 років між АРЄ, НАК «Нафтогаз України» та замовником тендеру — Єгипетською Генеральною нафтовою корпорацією «ЕGPC» — з метою пошуку, розвідки та розробки родовищ нафти й газу на території Алам Аль Шавіш у Західній пустелі Єгипту. Загальна площа блоку складає понад 900 кв. км. Видобувні ресурси нафти там становлять понад 73 млн. тонн, що еквівалентно 90% ресурсів суходолу України. У березні 2006 р. українські нафтовики почали розвідувальні та бурові роботи в Єгипті. Частка видобутої продукції НАК «Нафтогаз України» становитиме 15—19% від загальної, залежно від досягнутих обсягів видобутку. Першу комерційну продукцію на блоці розраховують отримати на четвертому році реалізації проекту.

Освоїти Аль-Фуджейру

А от постачання нафти з ОАЕ до України, хоча й принципово можливе, але економічно менш вигідне, ніж, скажімо, постачання з Саудівської Аравії, Іраку та Північної Африки. Це зумовлено вищою якістю еміратської нафти і, відповідно, її вищою ціною, а також більшою географічною віддаленістю ОАЕ від України. Втім, упродовж останніх двох-трьох років зв’язки наших енергетичних компаній з еміратськими значно активізувалися. Створено спільне українсько-еміратське підприємство «Naftogaz Middle East» із компанією «Al Jazirah Enterprise for Projects Development & Trading». Перший спільний проект передбачає масштабну економічну програму з освоєння родовища Аль-Фуджейра, реконструкцію нафтопереробного заводу та будівництво нафтопроводу. У січні 2005 р. «Naftogaz Middle East» одержала ліцензію на розвідку та видобуток енергоносіїв на території Аль-Фуджейри. Перспективні запаси родовища оцінюються в 1,7 млрд. т нафти, 87,4 млн. т конденсату і 190 млрд. м3 природного газу.

До речі, «Naftogaz Middle East» — друге велике вітчизняне підприємство на нафтогазовому ринку ОАЕ. Першим можна вважати зареєстровану в м. Дубаї компанію «Petro Gas», засновану низкою приватних українських інвесторів. Разом із еміратською нафтовидобувною компанією «Dragon Oil» вона займається видобутком у Туркменістані.

Лівія — ще один наш оптимальний партнер. Щоправда, тривалий час на лівійському напрямку була стагнація, хоча «Нафтогаз» і Національна нафтова компанія Лівії ще в 2003 р. під час візиту президента Кучми підписали Меморандум про співробітництво, яким передбачалося надання Україні в концесію 4-х лівійських нафтових родовищ. Згідно з меморандумом, українська частка у цих родовищах мала становити від 15 до 30% їх запасів нафти. Серйозний поштовх лівійсько-українські відносини отримали на початку 2007 р. («УіСС» писала про це в №8. — Ред.).

Залучити іракський уряд

У співпраці з Іраком не можна не згадати досвід минулих десятиліть. У 70—80-ті рр. в Іраку працювала низка українських нафтогазових підприємств і проектних організацій: «Укргазпроект», Інститут транспорту нафти. Ними спроектовано газотранспортну систему довжиною 760 км, збудовано сховище нафтопродуктів і нафтопровід Багдад-Басра довжиною 550 км, пробурені сотні свердловин. У середині 90-х АТ «Інститут транспорту нафти», провівши економічні розрахунки різних шляхів поставок близькосхідної нафти в Україну, визначив найоптимальнішим трубопровід Кіркук (Ірак)—Джейхан—Кірікале—Самсун (Туреччина) загальною довжиною понад 1600 км із наступним транспортуванням нафти танкерами з Самсуну до Одеського терміналу. Цей варіант дозволяє, крім поставок нафти в Україну, надавати послуги з транспортування нафти в Європу нафтопроводом Одеса—Броди й далі за маршрутом до Гданська. Договір із Туреччиною про спорудження нафтопроводу Джейхан—Самсун було підписано ще в червні 1996 р., а ратифіковано в грудні 1997 р. Однак тоді цей проект не вдалося реалізувати. Сьогодні Україна має всі можливості до нього повернутися. Вже досягнуто домовленості про підготовку техніко-економічного обґрунтування будівництва трубопроводу Джейхан—Самсун.

Ірак виявляє інтерес до українських труб і обладнання для транспортування нафти. Розглядається можливість участі «Нафтогазу» в тендерних проектах, оголошених Державною компанією з продажу нафти Міністерства нафти Іраку, а саме «Розробка газового родовища «Kormor» та «Постачання установок гідроочищення нафтопродуктів і установок каталітичного риформінгу на НПЗ «Koia» в м. Сулейманія».

Збудувати танкерний флот

Є й інші проекти, в яких готується взяти участь Україна. В Саудівській Аравії тривають перемовини з компанією «Jamjoom Company for Commerce & Industry Ltd.» щодо створення українсько-саудівського СП. В Алжирі обговорюється участь у міжнародному тендері з будівництва південної частини газопроводу «MEDGAZ», який повинен забезпечити постачання алжирського газу до Європи через Іспанію. (Єврокомісія цей проект віднесла до категорії пріоритетних.) У Сирії спільно з компанією «Hіrbodan» Україна задіяна у проекті з будівництва продуктопроводу Хомс—Адра, п’яти резервуарів, підземних газосховищ, компресорної станції та супутньої інфраструктури. Сирія зацікавлена у використанні досвіду України в галузі переведення автотранспорту з бензину та дизельного палива на скраплений газ та у будівництві газозаправних станцій. У Судані вивчається питання про створення СП для спільної розробки нафтогазових родовищ і будівництва нафтопроводу.

Таким чином, у разі транспортування енергоносіїв із Близького Сходу до нашої країни виникне необхідність створити в портах Чорноморського узбережжя України власну мережу терміналів і потужний танкерний флот. (Сьогодні цей флот налічує всього лише два судна, які до того ж перебувають у приватних руках. — Ред.) Усі проекти з транспортування нафти та газу потребуватимуть значних капіталовкладень і не можуть бути реалізовані без серйозних інвестицій з боку європейських держав і потужних зарубіжних нафтогазових компаній.

Дмитро СЄРОВ, кандидат історичних наук


Альтернативна думка

Видобуток по-українськи

Чи не примарні наші шанси дістати арабську нафту? Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир САПРИКІН стверджує, що така можливість є. Але діяти треба за принципом «сім разів одмір, а раз відріж».

— Ідея видобувати нафту в інших країнах українськими компаніями сама по собі позитивна. Але при цьому слід мінімізувати кількість держав, у яких ми реально можемо й отримати ліцензії на ділянки, й розпочати нафтовидобуток. На мій погляд, такою державою може бути Лівія. На жаль, НАК «Нафтогаз України» за його нинішніх фінансових можливостей не в змозі здійснювати десятки проектів одразу. Отже, треба вибрати найперспективніші. Відзначу, це жодним чином не пов’язано з постачаннями до України видобутої нафти з країн регіону — будь то Ірак, Іран, Лівія чи хтось там ще — про що свого часу часто доводилося чути. Тобто не може йтися про купівлю або завезення цієї нафти до України з метою диверсифікації джерел її постачань. Це, м’яко кажучи, економічно недоцільно. Хоча свого часу Юлія Тимошенко стверджувала, що всі пристойні країни купують нафту в Саудівській Аравії. Річ у тому, що якщо й купують, то, по-перше, багаті країни, а по-друге, ті, що знаходяться поряд. Якщо нафту із Саудівської Аравії чи Ірану тягнути танкерами до України, це буде економічним злочином. Оскільки наш Чорноморський регіон має надлишок пропозицій по нафті. Понад те, доставка нафти танкерами із Саудівської Аравії чи Ірану економічно менш вигідна, ніж транспортування російської «трубою». А нам дешевше отримувати її саме «трубою». Лівійську ж ми можемо, видобуваючи, продавати там, на місці, але у жодному випадку не везти до України. Є й інший важливий момент. Наші нафтопереробні заводи налаштовані на сировину певної марки, а саме на російську Urals. І завезення сировини іншої марки вимагатиме їх переоснащення, перебудови всього технологічного устаткування на продукт з іншим вмістом сірки. Її може бути менше чи більше, в такій нафті можуть бути інші домішки тощо. Подібна модернізація НПЗ потребуватиме як грошей, так і часу. В цій ситуації, а також з урахуванням вищевикладених чинників, постачання російської нафти для нас економічно доцільніше. Отже, видобувати нафту в інших країнах можна й потрібно, але тягти її сюди — безглуздо, якщо не злочинно. З усіх країн того регіону нам на сьогодні найбільш економічно вигідно мати справу з Лівією. І тут я б поставив крапку. Можливо, варто подумати про подібні проекти в країнах-сусідах і державах СНД, оскільки ті ближче. Але кожному такому проекту має передувати всебічне техніко-економічне обгрунтування. Щодо іракської нафти, то, враховуючи, що в Іраку фактично йде громадянська війна, ми навряд чи зможемо взяти участь у тамтешньому нафтовидобутку.