Людству загрожує криза питної води. За даними ЮНЕСКО, у світовому масштабі вона може розпочатися 2020 poку. Здавалося б, нам, українцям, нічого хвилюватися: і річок у нас багато, і під землею потужні водні горизонти, і життєдайної вологи вистачить ще й далеким нащадкам. Втім, експерти кажуть, що це хибні стереотипи.
Тривалий час вважалося, що запаси прісної води невичерпні, адже вони мають здатність самовідновлюватися. Проте тільки одне століття інтенсивної господарської діяльності показало, що води, придатної для пиття, на планеті стрімко поменшало. Так, якщо в 1900 році людство використало лише 5 відсотків запасів прісних вод, то у 2005-му — аж 35, тобто більш як третину. Понад мільярд жителів Землі живуть нині в умовах гострого дефіциту питної води.
Що ж до України, то серед усіх країн Європи наша держава є однією із найменш забезпечених водними ресурсами: у середньому 1 тисяча кубометрів — на одну особу (у Швеції цей показник становить 2,5, Великобританії — 5, Франції — 3,5, Німеччині — 2,5 тисячі кубометрів).
Загалом в Україні налічують понад 63 тисячі річок. Серед них 9 великих (з площею водозабору більш як 50 тисяч квадратних кілометрів), 81 — середніх (від 2 до 50 тисяч кілометрів), решта — малі, кожна з яких може дуже легко зникнути з лиця землі. За роки бездумної меліорації така доля спіткала вже понад 100 блакитних жилок. Наші запаси підземних вод теж не надто великі, та ще й нерівномірно розподілені. У розрахунку на одного жителя найбільше підземної життєдайної вологи припадає на мешканців Чернігівської області — 5,54 кубометра на добу. На середньостатистичного дніпропетровця, одесита, донеччанина, вінничанина і навіть житомирця припадає від 0,28 до 0,43 кубометра на добу. Майже 100 населених пунктів нашої держави зовсім не мають питної води: її доправляють туди у цистернах.
Столиці поталанило найбільше. Місто напувають Дніпро, Десна, артезіанські джерела. Вода з кранів тече цілодобово і, як запевняє головний технолог ВАТ АК «Київводоканал» Інна Лавренчук, — відмінної якості. Хоча й досі діють нормативи колишнього Радянського Союзу, що рекомендують для контролю питної води лише 28 показників, «Київводоканал» уже 20 років керується регіональними нормативами контролю, що їх щорічно затверджує міська санстанція. Для артезіанської води це 64 показники, а для питної води, яку подають у кран з Дніпра та Десни, — 76. Серед них — пестициди, нафтопродукти, солі різних металів, біфініли, органічні й неорганічні сполуки. Протягом трьох років відстежували 150 показників, поки не переконалися, що переважна більшість їх — на рівні чутливості приладів. Інна Миколаївна розповіла, що і вона, і її сім’я без остраху п’ють воду з крана, а «шкідлива рідина», котру подають по трубах, — то газетні страшилки. У вільному продажу з’явився навіть коагулянт. Людям пропонують самим додавати його собі у воду, аби краще її очистити, і ні слова про те, що цей процес потребує дуже пильного контролю в лабораторних умовах. Адже залишки алюмінію, що можуть потрапляти в підготовлену таким чином рідину для пиття, здатні завдати неабиякої шкоди нашому здоров’ю. Широко розрекламовані іони срібла теж не такі безпечні. Вони хоч і мають бактерицидні властивості, але певною мірою токсичні. Про це йшлося на засіданні круглого столу «Вода — життєве джерело», організованого Київським міським будинком природи .
Стосовно бюветів, яких у Києві нині 209, то й там, як запевняють фахівці, якість води відповідає всім стандартам. Окрім «Київводоканалу», її постійно контролюють міська та районні санстанції і вибірково — Інститут колоїдної хімії та хімії води, Інститут гігієни. А ось схема їхнього розміщення часом викликає зауваження. Будували бюветні комплекси без чіткого попереднього плану, здебільшого за депутатські кошти. Народні обранці, аби сподобатися своїм виборцям, робили свердловини де кому заманеться. Як наслідок — деякі колонки, хоч і справно подають на поверхню найчистішу воду, залишаються незадіяними. Небагато охочих набирати питну воду, скажімо, в парку «Кинь грусть». Тут тепер миють машини. Чи не занадто велика розкіш? Повна зміна життєдайної рідини в атмосфері відбувається через 9 днів, річкова волога оновлюється в середньому 20 разів на рік, а для повної зміни підземних джерел потрібно не менше 8 тисяч років.
Четвертий рік діє у Києві єдиний в Україні Водно-інформаційний центр, чи, як його називають у народі, Музей води. Він розмістився в парку «Хрещатий», у реконструйованих спорудах першого централізованого водогону. Тут діти й дорослі можуть не тільки дістати цікаву теоретичну інформацію про воду і систему водопостачання, а ще й погратися з велетенськими мильними бульбашками, у басейні погладити ручних японських коропів, самостійно прокопати в піску русло «річки», зазирнути в каналізаційний колектор і сховатися від зливи й грози у карстовій печері. У цьому музеї навчають цінувати й берегти воду. Через несправну сантехніку непродуктивні витрати «аква віти» можуть сягати 50 відсотків. Якщо з крана повільно капає, то за добу в раковину виливається близько 20 літрів рідини. Краплі падають частіше — і в каналізацію стікає вже 100 літрів життєдайної вологи. Цівкою збігає — 380 літрів. Та найбільше збитків завдають змивні бачки. Ледь помітні струмінці за добу виносять без потреби аж 600 літрів чистої питної води.
Ощадливі англійці про таке марнотратство не мають і гадки. Натомість на державному рівні обговорюють питання зменшення об’єму туалетних бачків. Німці для цього додумалися опускати в резервуар цеглину. Шведи очищають туалет стиснутим повітрям з дуже малою кількістю води. А над раковинами вже подекуди встановлюють крани з фотоелементами. Підставив руки — вода полилася, відвів убік — перекрилася. Англійські науковці розробили технологію… раціонального миття посуду. Її, до речі, пропонують і в нашому Водно-інформаційному центрі для українських родин. Очищуємо тарілки від залишків їжі, закриваємо раковину пробкою і набираємо невелику кількість води. Додаємо мийний засіб і в цей розчин занурюємо брудний посуд. Кожну тарілку миємо і відразу споліскуємо під слабким струменем з крана за допомогою другої (чистої) мочалки. При цьому зайву воду поступово випускаємо. Витрати дорогої тепер «аква віти» можна скоротити на 25–30 відсотків, навіть не міняючи своїх звичок і старої сантехніки. Для цього в квартирі достатньо ледь прикрутити вентиль на стояку, цим самим зменшивши напір води у квартирі. (Звісно, треба, щоб була відрегульована водопровідна мережа всього будинку.) Настав час кожному серйозно замислитися над тим, як берегти й економити наше найбільше благо, багатство і джерело життя.