Мінприроди готується до участі у 6-ій Конференції Міністрів “Довкілля для Європи”

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України здійснює підготовку до участі української делегації у 6-ій Конференції Міністрів „Довкілля для Європи”.

З цією метою створена робоча група з підготовки делегації України у 6-ій Конференції Міністрів, до складу якої входять представники Мінприроди та урядових органів у складі міністерства, представники Міністерства закордонних справ, Секретаріату Кабінету Міністрів України, неурядових організацій.

Вже відбулося декілька засідань робочої групи, на яких були прийняті рішення щодо організаційних моментів участі української сторони у міжнародному заході. Зокрема, вже визначено, в обговоренні яких саме стратегічних питань порядку денного будуть брати участь представники України, а також додаткові заходи конференції. Робоча група також вирішила звернутись до Секретаріату ЄЕК ООН з пропозицією включити виступ голови української делегації на відкритті конференції. Та головне завдання робочої групи – ретельние виконання Україною всіх домовленостей, досягнутих під час 5-ої Конференції Міністрів „Довкілля для Європи”.

Довідково:

Протягом десятиріч готувалося підґрунтя для міжурядової співпраці на рівні міністрів охорони довкілля, аж поки не було сформоване у програмі "Довкілля для Європи". Процес «Довкілля для Європи» охоплює діяльність країн, що входять до Європейської Економічної Комісії ООН (включає країни Євросоюзу, Центральної та Східної Європи, колишнього СРСР, Північної Америки). Основна мета процесу – досягнення сталого розвитку у країнах вказаного регіону. Діяльність в рамках “Довкілля для Європи” розпочалась з проведення 1 конференції на рівні міністрів у 1991 році. Результати, що були досягнуті свідчать, що цей процес є ефективним форумом багатьох зацікавлених сторін, який дозволяє координувати розробку екологічної політики та відповідних стратегій. Крім цього, “Довкілля для Європи” в значній мірі сприяє розповсюдженню позитивного досвіду щодо захисту довкілля на міжнародному рівні (чи не найкращим прикладом цього може бути Оргуська конвенція). В рамках «Довкілля для Європи»  проводяться регулярні конференції на рівні міністрів. Їх уже відбулося п‘ять: 1991 року в Добриші в Чехії, 1993 – у Люцерні (Швейцарія), 1995 – у Софії (Болгарія), 1998 – в Орґусі (Данія). У 2003 році – у Києві.

1 конференція (Добриш, Чеська республіка, 1991). Учасники – міністри екології 34 країн світу, представники урядових організацій. Обговорено шляхи зміцнення співробітництва заради захисту довкілля та покращення його стану. Також обговорювалась довгострокова стратегія щодо створення екологічної програми для Європи.

Досягнення:
 
– початок процесу «Довкілля для Європи»;
– розробка директив щодо пан-Європейської стратегії співробітництва;
– рішення про необхідність створення екологічної програми для Європи;
– рішення про проведення оцінки стану довкілля (Добришська оцінка).

2 конференція (Люцерна, Швейцарія, 1993).  Були присутні представники 45 країн Європи, а також Канади, Ізраїлю, Японії та США. Основні досягнення:
 
– ухвалено “Програму дій з охорони довкілля Центральної та Східної Європи” (EAP);
– створення робочої групи щодо виконання Програми, що працює у чотирьох основних напрямках:

а) допомога країнам Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) у розробці національних планів дій з охорони довкілля (NEAP),
б) проведення навчальних програм,
в) залучення представників приватного сектору,
г) покращення управління важливими природоохоронними територіями;
– прийняття звіту щодо елементів довгострокової Європейської програми захисту довкілля:

а) співпраця в галузі технологій,
б) контроль та запобігання забрудненню,
в) використання економічних інструментів захисту довкілля,
г) аналіз ефективності охорони довкілля на національному рівні,
д) доступ до екологічної інформації,
е) участь громадськості,
є) використання міжнародних правових інструментів.

3 конференція (Софія, Болгарія, 1995). Серед основних питань, що обговорювались: розгляд виконання “Програми дій з охорони довкілля Центральної та Східної Європи”; фінансування екологічних програм у країнах ЦСЄ; питання навколишнього середовища, охорони здоров‘я та транспорту.

Досягнення:

– прийняті Директиви щодо доступу до екологічної інформації та участі громадськості;
– Загальноєвропейська стратегія захисту біологічного та ландшафтного різноманіття;
– Прийняття загальної декларації міністрів країн-учасників;
– Продовження роботи з оцінки стану довкілля на загальноєвропейському рівні.

4 конференція  (Оргус, Данія, 1998)

Чи не найважливішим рішенням  конференції  було прийняття Конвенції про доступ до інформації, участі громадськості в прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля – надзвичайно важливої міжнародної угоди, яка гарантує основні екологічні права. Іншим важливим рішенням, прийнятим в Оргусі, було надання пріоритету в рамках «Довкілля для Європи» країнам колишнього СРСР, а також країнам Європи, що не залучені до інтеграції в ЄС.

Досягнення:

– Другий звіт Європейського агентства з охорони довкілля щодо стану довкілля у Європі;
– Угода про відмову від використання етильованого бензину в країнах ЄЕК ООН;
– Угода щодо спільної політики щодо енергоефективності;
– Протоколи щодо захисту атмосферного повітря;
– Спільна декларація міністрів країн-учасниць;
– Оргуська конвенція щодо екологічних прав громадськості.

5 конференція  (Київ, 21-23 травня 2003 року). Участь у її роботі взяли делегації 53 країн Європи, Америки, Кавказу та Центральної Азії, представники численних міжнародних і неурядових організацій. Міністри довкілля та інші політики обговорили шляхи посилення співробітництва з метою охорони і поліпшення стану довкілля, і яка підвела підсумок роботи минулих п’яти років. Окрім ухвалення вищезазначених протоколів і рамкової Конвенції щодо охорони та сталого розвитку Карпат, були розглянуті та підписані заяви з наступних документів:

– Стан навколишнього середовища в Європі (Київська оцінка);
– Відповідність і нагляд за виконанням багатосторонніх природоохоронних угод;
– Енергетична ефективність і цінова політика в енергетиці;
– Збереження біологічного і ландшафтного різноманіття;
– Освіта для сталого розвитку;
– Партнерства у сфері охорони довкілля;
– Майбутнє процесу “Довкілля для Європи”;

Це  була гарна нагода для України розвинути національну екологічну політику, гармонізувати її з вимогами природоохоронного законодавства Європейського Союзу та привернути увагу світової спільноти до українських проблем.