В геоструктурному плані більша частина території Вінницької області розміщена в межах південно-західної окраїни Українського кристалічного масиву (щита), складеного архей-протерозойськими метаморфічними та магматичними породами: кристалічними сланцями, гнейсами, мігматитами, гранітами та більш специфічними утвореннями – чарнокітами, ендербітами, собітами, які залягають на незначних глибинах і часто виходять безпосередньо на поверхню. Винятком є південно-західна окраїна області – Наддністрянщина, розміщена на Волино-Подільській плиті, де породи кристалічного фундаменту перекриті відносно потужною товщею осадових і рідше вулканічних утворень. На породах фундаменту залягає специфічний проміжний верхньопротерозойський комплекс, складений осадовими (пісковики, глинисті сланці) та вулканічними (базальти, туфи) породами, а також збереглися крейдові та іноді палеогенові відклади. Майже на усій території області, за винятком річкових долин, поширені неогенові осадові відклади, серед яких у південно-західній частині області переважають вапняки, на решті території – глини.

До кристалічних порід фундаменту приурочені численні родовища гранітів та близьких до них за фізичними властивостями мігматитів, ендербітів, кристалічних сланців – сировини для виробництва будівельного і дорожнього щебеню, бутового каменю, а також блочного каменю для облицювальних та інших виробів із каменю.  

За запасами сировини для виробництва щебеню Вінниччина посідає одне з провідних місць в Україні. В області розвідано понад 80 родовищ буто-щебеневої сировини із сумарними запасами понад 440 млн м3. Освоєно близько 50 родовищ, велика частина з яких на цей час не розробляється. Неосвоєними залишаються розміщені поблизу залізничних колій та магістральних автомобільних доріг родовища гранітів з розвіданими запасами в 5 -15 млн м3, зокрема Володимирівське (12 млн м3, Жмеринський район), Кузьминецьке (15 млн м3, Немирівський район). Не розробляються розкриті кар’єрами родовища: Писарівське (16 млн м3, Калинівський район, Староживотівске (15 млн м3, Оратівський район), Малинівське (6 млн м3, Літинський район), Шуровецьке, (5 млн м3, Немирівський район) та інші. При цьому велика частина родовищ знаходиться поблизу намічених до будівництва міжнародних транспортних коридорів, три з яких пройдуть по території області.

Практично не розробляються і розвідані родовища облицювального каменю – сірих і темно-сірих до чорних гранітів, ендербітів і чарнокітів. Заслуговують вивчення й освоєння поклади блочних світло-сірих гранітів і габро-діабазів у Хмільницькому районі, темно-червоних гранітів і мігматитів у центральній частині області.

До гранітів приурочені унікальні родовища гранату – абразивного матеріалу. В Калинівському районі розміщене Слобідське родовище гранату з розвіданими запасами понад 0,5 млн тонн мінералу, неподалік від нього для виробництва щебеню розробляється Iванiвське родовище граніту,  вміст гранату в якому становить близько 25 %, а його запаси оцінюються десятками мільйонів тонн.

Прояви пегматитів та окремі відміни гранітів з низьким вмістом заліза (близько 0,5 %) та сумарним вмістом окису калію і натрію понад 8 %, зокрема в межах родовищ, розвіданих для виробництва щебеню, фактично являють собою пегматитову сировину для фарфоро-фаянсової промисловості, а за умови збагачення з них можна отримувати якісні польовошпатові концентрати.

З корами вивітрювання гранітів та інших кристалічних порід генетично зв’язані родовища каоліну, поклади титано-цирконієвих руд, прояви опалу.

Родовища первинних каолінів Вінниччини є одними з найбільших  не тільки в Україні, а і в Європі.  При цьому вони відзначаються високою якістю сировини, особливо щодо використання її для паперової промисловості. Розвідані за промисловими категоріями запаси Великогадоминецького родовища, розміщеного в Козятинському районі Вінницької та Бердичівському Житомирської областей, сягають понад 80 млн тонн, а сумарні оцінені запаси родовища – понад 220 млн тонн. Родовище досі не експлуатується, хоча якість каоліну є значно вищою ніж на розміщеному поряд Глуховецькому родовищі, яке розробляється уже понад 100 років. Крім цього, на території області виявлено перспективні поклади первинних каолінів, зокрема  Чубинський (прогнозні запаси понад 700 млн тонн), Гурінський (понад 180 млн тонн), Миколаївський (понад 100 млн тонн) та інші.

Історія видобутку високоякісних вторинних каолінів на Вінниччині сягає ХІХ ст., коли вони видобувалися як “вапно”, про що свідчить назва розміщеного поряд села та вузлової залізничної станції “Вапнярка”. На жаль з 30-х років ХХ ст. поклади цих каолінів майже не вивчалися.

До порід верхньопротерозойського комплексу приурочені поклади флюориту (плавикового шпату), пісковиків – цінного будівельного каменю та мінеральних вод типу “Миргородська”.

Бахтинське родовище флюориту, з розвіданими за промисловими категоріями запасами понад 4 млн тонн і сумарними оціненими запасами близько 18 млн тонн, є найбільшим в Україні. Поклади флюориту пластового типу залягають на глибині 40 - 100 м серед пісковиків. Флюоритовий концентрат придатний для використання в чорній металургії, хімічній та інших галузях промисловості. Відходи збагачення – польовошпатовий та кварцовий концентрат – у керамічній і скляній промисловості. Родовище не розробляється. Флюорит в обсязі близько 100 тис. тонн на рік завозиться з Китаю, Ірану та інших країн.

Мілкозернисті протерозойські пісковики Ямпільських верств здавна використовуються як облицювальний матеріал та для виготовлення архітектурних деталей і монументальних виробів.

З поширеними в південно-західній частині області відкладами крейдового періоду пов’язані родовища фосфоритів і трепелу.

Запаси фосфоритового концентрату Жванського родовища оцінені в понад 5 млн. тонн.

Родовища трепелу – тонкодисперсної високопористої кременистої породи – розроблялися в околицях м. Могилів-Подільський ще у 20-30-х роках ХХ ст. Могилівський трепел відзначається низьким вмістом заліза та інших домішок, високою активністю та сорбційними властивостями. Запаси Шлишковецького родовища оцінені в понад 1 млн м3, а недавно розвіданих Немійського та Бушанського родовищ – відповідно понад 300 та 200 тис м3.

До наймолодших відкладів комплексу неогенового та четвертинного періодів приурочені численні родовища вапняків у південно-західній частині області, цегельних та керамзитових глин, будівельних пісків та гравію.

За запасами вапнякового каменю область займає провідне місце в державі. На Вінниччині розвідано понад 30 родовищ і ділянок вапняку-черепашнику, придатного для випилювання стінових блоків. Більшість із цих родовищ освоєні. Запаси окремих з них, наприклад Стінянського, яке на цей час не розробляється, становлять понад 50 млн м3. у разі потужності, придатної для розпилювання товщі каменю понад 30 м.

На Вінниччині, де розміщена найбільша кількість цукрових заводів, періодично розробляється тільки два родовища вапняку для технологічних потреб цукрової промисловості. Не освоєним залишається родовище “Вила” в Томашпільському районі з розвіданими запасами понад 25 млн тонн.

Вапняки з родовищ Вінниччини також придатні для виготовлення будівельного вапна, цементу та вапнякового борошна для вапнування кислих ґрунтів, які в Подільському регіоні сягають близько 70 % від загальної площі орних земель.

Найякісніші глини для виробництва керамічної цегли, черепиці та іншої стінової кераміки розвідані в Могилів-Подільському районі – Вендичанське та Вендичанське-2 родовища із запасами понад 10 млн м3. З близько 160-ти розвіданих родовищ цегельної сировини освоєно менше половини, фактично ж розробляється значно менша кількість.

Верхні шари глин Вендичанського родовища придатні для виготовлення керамзитового гравію, який виробляється із цієї сировини на Вінницькому керамзитовому заводі.

Піски для будівельних робіт зустрічаються на усій території області, найякісніші – на Наддністрянщині на древніх терасах Дністра, часто разом з покладами гравію та гальки. Тут також зустрічаються білі морські тонкозернисті кварцові піски, які можуть бути використані для виробництва теплоізоляційних виробів з пінобетону, сухих штукатурних сумішей, а за умови збагачення – також тарного та віконного скла.

На Вінниччині розвідано близько 50 родовищ і ділянок торфу із сумарними запасами понад 9,5 млн тонн. У промислових масштабах розроблялося тільки одне – Згарське родовище.

Далеко за межами області відомі радонові мінеральні води курорту Хмільник, мінеральна столова вода “Реґіна”.

Практично не освоєними залишаються Бронницьке та Садковецьке родовища хлоридно-натрієвої мінеральної лікувальної води типу “Миргородська”. Не використовуються  також унікальні високодебітні джерела мінеральних природних столових вод “Княгиня” в Піщанському, “Шумилівська” в Томашпільському, “Шипіт” у Чернівецькому районах та багато інших.

Іван УКРАЇНЕЦЬ,
Перший заступник начальника державного
управління екології та природних ресурсів
у Вінницькій області