І Львів, і Миргород можуть претендувати на лаври осередків високого кулінарного мистецтва України. Хто з нас не куштував неперевершеної львівської кави та вишуканих львівських солодощів! Так само і Миргород знаменитий своїми галушками та смачним борщем, оспіваними Гоголем. Певна річ, застільні традиції цих двох міст відрізняються. Проте об’єднує їх те, що і львівські, і миргородські фірмові страви завжди готують з особливою любов’ю. А ще те, що на наших обідніх столах завжди було місце для смачної та корисної мінеральної води.

Мінеральні води Західного регіону та Полтавщини відрізняються між собою так само, як і кулінарні шедеври тамтешніх господинь. Наші води переважно гідрокарбонатні, тобто лужні, їхнє тривале вживання призводить до зниження кислотності. Така однобокість не завжди бажана. І щоб “утримати баланс”, варто ввести в щоденний раціон хлоридну воду, яка, навпаки, підвищує кислотність, стимулює моторику шлунка. Однією з найвідоміших хлоридно-натрієвих вод є “Миргородська”.

Глибоко-глибоко під розкошами Полтавського краю приховано справжній скарб – мінеральну воду. Підземне родовище почало формуватися близько 130 мільйонів років тому внаслідок надзвичайно цікавого геологічного явища – так званої “соляної тектоніки”. В результаті активних тектонічних процесів у земній корі утворилися величезні соляні склепіння. Їхня висота сягала за тисячу метрів, а площа такого штоку мінеральної солі становила сотні тисяч квадратних метрів. Сіль “росла”, а відтак проривала та вигинала породи на глибині 200-600 м від поверхні землі. Простіше кажучи, сіль сформувала земну поверхню та спричинила утворення Миргородського вигину. А вода, яка циркулювала під землею, обмивала соляні штоки та збагачувалася мікрокомпонентами. В результаті за 32 мільйони років накопичено 300 кубометрів мінеральної води. Її видобувають із шарів, які датують Палеозойською та частково Мезозойською ерами, зі свердловини завглибшки 701,5 м. Тобто звідти, куди не потрапляють промислові домішки й інші продукти людської діяльності.

Лікувальні властивості цих мінеральних вод випадково відкрили 1912 року. Це заслуга земського лікаря, статського радника Івана Зубковського. У місті тривали пошуки питної води. Вода з нової артезіанської свердловини виявилася теплою та солонуватою на смак. Зубковський відправив її зразки у Військово-медичну академію в Петербурзі. Згодом і Петербурзька академія, і Медична рада рекомендували цю воду для лікування захворювань печінки, стравоходу, серцево-судинної системи, зазначаючи, що її властивості не поступаються водам курортів Содена, Баден-Бадена й Аахена. Відтак в аристократичних колах стало модним їздити не на далекі зарубіжні курорти, а на наші. Так почалася “промислова” історія Миргородського родовища. 1927 року побудували Миргородський завод мінеральних вод.

Сьогодні “Миргородська” відома всім, їй надає перевагу кожен третій українець. Розливають воду відповідно до міжнародних стандартів ISO безпосередньо на родовищі. На відміну від деяких інших, вона не містить тих органічних речовин, які розпадаються, контактуючи з повітрям, тому не втрачає своїх корисних властивостей на шляху від свердловини до пляшки.

Споживання цієї мінеральної води стане доброю профілактикою для тих, хто любить смачно поїсти. Замість ковтати вранці пігулки, страждати від похмілля та важкості в шлунку, при цьому картати себе за хвилини слабкості, простіше поставити на святковий стіл пляшку “Миргородської”. Крім того, це значно зменшує ризик набрати зайві сантиметри на талії, оскільки хлоридно-натрієва вода підвищує чутливість клітин до глюкози, а відтак покращує енергетичний обмін і сприяє втраті ваги.

Ось так з абстрактного національного кулінарного розмаїття можна отримати конкретну користь для здоров’я.