Росія направила міні-субмарину «Мир» для дослідження океанського дна під Північним полюсом, аби знайти підтвердження своїх територіальних претензій на володіння якнайбільшими арктичними територіями аж до «маківки» Землі. Як повідомляє Бі-Бі-Сі, до підводного човна приписані, зокрема, двоє депутатів Держдуми Росії — Володимир Груздєв та ветеран арктичних досліджень 69-річний Артур Чилінгаров. Цієї неділі човен із командою має зануритися на глибину 4200 метрів та... встановити на дні під Північним полюсом російський прапор. І не просто так, а в титановій капсулі, щоб триколор міг зберігатися сотні років.

Субмарині «Мир» у цій кампанії відводиться не так наукова, як пропагандистська роль. Загалом, крім цього човна, з Мурманська у складі експедиції вирушили дослідницьке судно «Академік Федоров», атомний криголам «Росія» із повним набором геологічних та гравіметричних приладів, двома гелікоптерами та літаком Іл-18.

Арктичні льодовики, які потроху тануть у результаті глобального потепління, розчищають дорогу до нових судноплавних маршрутів і роблять більш доступними для розробки багатющі родовища нафти, газу та інших цінних природних ресурсів. Москва вирішила не ловити гав і першою прибрати до рук те, що досі не належало нікому. Але на право володіння потрібні деякі формальні докази...

Було нічиїм, а стане московським

Згідно з міжнародним правом, жодна країна не є власником Північного полюсу. Натомість п'ять країн світу, чиї території прилягають до арктичних широт — Росія, США, Канада, Норвегія та Данія, мають тут свої економічні зони, які пролягають на 200 миль у північному напрямку від їхніх берегів. 20 грудня 2001 року Росія першою і наразі єдиною склала офіційне подання до Комісії ООН з питань лімітації континентального шельфу, в якому запропонувала встановити нові зовнішні кордони свого континентального шельфу — далеко за межами визначеної 200-мильної зони, але в межах російського Арктичного сектора. У разі задоволення цієї вимоги росіянам відійшла б більша частина Арктики, включно з полюсом.

У своєму зверненні до згаданої Комісії Об’єднаних Націй Москва посилалася на статтю 76, параграф 8, Конвенції ООН з морського права. Цим параграфом дозволяється розширення 200-мильної економічної зони в тому випадку, якщо країна доведе, що її морський шельф має структуру, наближену до континентального.

Тож ще шість років тому Москва почала доводити, що підводні хребти Ломоносова та Мендeлєєва, які тягнуться до Північного полюса, є нічим іншим, як підводним продовженням її «великої землі». А якщо так, то економічна зона Росії сягає до самого Північного полюсу, і поклади самої нафти в цьому велетенському арктичному трикутнику вчені оцінюють у 10 мільярдів тонн.

Розглянувши це подання, у 2002 році Комісія ООН не задовольнила, але й не відхилила претензії Росії, — просто порекомендувала провести додаткові дослідження і повернутися до справи пізніше.

Ідучи назустріч даті прийняття остаточного рішення (2007—2008 роки), Росія розробила програму під назвою «Міжнародний полярний рік». Згідно з цією програмою, будуть досліджені структура та еволюція арктичних околиць Євразії.

«Збір доказів», щоправда, відбувається не без проблем. Згаданий вище корабель «Академік Федоров», щойно вийшовши з Мурманська, подав сигнал SOS, але, поки прийшла допомога, впорався з проблемами сам.

Але це вже друга частина московської місії. Перед цим, у травні-червні, в рамках «Міжнародного полярного року» в Арктиці вже працювала група російських геологів, яка на криголамі досліджувала хребет Ломоносова. Російська преса розтрубила, що ця експедиція повернулася з «сенсаційними новинами»: хребет напряму з'єднаний із територією Російської Федерації. А це є додатковим підтвердженням претензій Росії на нові північні володіння.

Хоча, з іншого боку, хребет Ломоносова начебто з'єднується з Гренландією, тому Данія, якій належить найбільший острів, також могла б претендувати на виняткові арктичні території аж до полюса. А хребет Мендєлєєва з'єднується з хребтом Альфа, який є продовженням як азійського, так i американського континентів. Хто доведе, які кінці цих підводних пасем є «початком», а які — «закінченням»?..

Канада і США не бажають стояти осторонь

Сполучені Штати ще в 2001 році дуже негативно поставилися до спроб Росії «приватизувати» те, що має бути спільним набутком людства. При цьому Вашингтон не опустився до наступу, аналогічному російському, хоча Арктика є надзвичайно важливим регіоном зі стратегічно-військової точки зору. Ця крига мала б назавжди залишитися «нічийною територією» вже з огляду на недопущення чергової гонки озброєнь.

У канадського керівництва нерви виявилися не такими міцними, як у американського, тому воно влаштувало в регіоні Арктики свій військовий пост «Алерт» (у перекладі з англійської — «Пильність» чи «Тривога»). А після невдалої спроби Росії у 2001-му та відновлення активності цього року Оттава й собі почала заявляти про претензії на Північний полюс. Два тижні тому прем'єр-міністр Канади Стівен Харпер повідомив, що його країна збудує вісім військових патрульних кораблів із посадочними майданчиками для гелікоптерів та глибоководний порт, місце для якого ще підшукують, аби підтвердити суверенітет Канади над величезними арктичними територіями.

ДОВІДКА «УМ»

Назва «Арктика» походить від грецького «Арктікос», що означає «Країна великого ведмедя».

Штовханина навколо цього «ведмедика» стала можливою через те, що правовий статус регіону досі не врегульований жодною міжнародною угодою. Є лише дві теорії стосовно правового статусу цих теренів:

* теорія відкритого моря — на теренах Арктики панує свобода судноплавства, як і у відкритому морі;

* теорія секторів — країна, територія якої прилягає до арктичних теренів, зберігає за собою право на всі терени, що відкриті на цей час, так і в майбутньому, які розташовані в її секторі. Вершиною сектору у вигляді трикутника є Північний полюс, боковими катетами — прямі лінії від полюса і до крайніх східної і західної точок території країни.