Два останні паводки на Закарпатті із жахливими наслідками дуже насторожили закарпатців. Почався пошук причин і справжніх винуватців цієї трагедії.
Різного часу було створено дві комісії з вивчення причин згаданих паводків, до складу яких увійшли провідні фахівці – біологи, гідрологи, геологи. Провели експертизи, виробили пропозиції щодо запобігання подібним катастрофам у майбутньому. Та головне питання: чи спричинені паводки масовими вирубками Карпатських лісів, – і досі залишається без відповіді.
По суті, всі чинники, що зумовили паводки, можна об’єднати у дві великі групи: природні, тобто ті, які безпосередньо не пов’язані з людською діяльністю, та антропогенні. Закарпаття, як відомо, належить до зливо-небезпечних регіонів Європи. Через специфічне фізико-географічне розташування Карпатської гірської системи на південно-західних макросхилах Українських Карпат випадає значна кількість опадів, яка в окремі періоди може становити 150 – 300 мм на добу (це дво-тримісячна норма), а їх сумарний річний обсяг – 10 – 15 млрд. кубометрів. Для карпатських гірських річок паводки різного походження та різної висоти характерні протягом усього року і можуть повторюватися 4 – 5 разів на рік. Інша річ, що їх потужність не повинна бути катастрофічна і непрогнозована. Статистика, починаючи з 1864 р., зафіксувала всього 25 руйнівних повеней.
Серед природних причин виникнення паводків найважливішими є гідрометеорологічні (інтенсивні й тривалі дощі на всій площі водозборів, характер надходження води до русел річок тощо), які в поєднанні з особливостями поверхні водозборів (крутизна схилів, незначна глибина залягання материнських порід, розчленованість рельєфу тощо) відіграють домінуючу роль у створенні умов для катастрофічних природних явищ. У листопаді 1998 р. та у березні 2001 р. спостерігалася висока попередня водність річок, а за добу випадали у ці дні 1,5 – 2 місячні норми опадів. У 2001 погіршило ситуацію миттєве танення снігів. У порівнянні з листопадовим паводком 1998 р. за три доби (3 – 5 березня 2001 р.) у гірській, центральній та східній частинах Закарпаття опадів випало більш як на 40 – 70 відсотків.
Однак однією з головних причин катастрофічних паводків, викликаних втручанням людини, є вирубка лісів. Адже саме дерева мають здатність своїми кронами стримувати четвертину опадів та вдвічі (порівняно з відкритою місцевістю) знижувати інтенсивність сніготанення, а головне – істотно підвищують водопроникність грунту. Таким чином гірські ліси здатні в чотири рази зменшувати інтенсивність, а у сухі сезони в 12 разів збільшувати наявність води в річках. І ще одна важлива функція лісу -транспірація, тобто випаровування. Так, багаторічні дослідження показали, що, скажімо, у Сваляві стиглі букові ліси затримують на кронах протягом року 25 відсотків опадів, на північному макросхилі Карпат, на стаціонарі Хрипелів, смерекові ліси затримують 36,9 відсотка опадів, які зворотно випаровуються у атмосферу.
Протягом останніх століть у процесі господарської діяльності лісистість Українських Карпат скоротилася майже наполовину: у горах – на 30 – 40 відсотків, на закарпатській низовині і в передгір’ях – на 80 – 90 відсотків.
Окрім цього, істотно змінився якісний склад наших лісів, понад 60 відсотків яких становлять молодняки та середньовікові деревостани, які регулюють водний баланс лише на 25 відсотків порівняно з пристигаючими та перестійними лісами. Останніми десятиліттями різко зменшилися площі дубових, букових та ялицевих лісів, натомість зросли площі смерекових насаджень, водорегулюючі властивості яких у 7 – 17 разів менші, ніж у букових пралісів.
Така жахлива ситуація склалася внаслідок нерозумної і нічим не виправданої діяльності людини. У повоєнні роки вирубувалися розрахункові лісосіки (на 50 – 94 відсотків вище норми). Не потребує коментарю той факт, що в 50-х роках на території Закарпаття працювало 107 підприємств, які вели лісозаготівлю. До 1975 року їх кількість зменшилася до 23, в 1994 р. ліс заготовляли лише 14 лісокомбінатів. Однак, починаючи з 1995 р., знизилися обсяги рубок лісу головного користування, але зросли так звані "санітарні рубки", тобто рубки догляду за лісом. Такі рубки, особливо суцільні, які лісогосподарники самі собі визначають і дозволяють, забезпечують вітчизняний та іноземний ринок деревосировиною. Тому і виходить, що офіційно зменшено головні рубки, а насправді вони зростають. Скажімо, 1990 р. розрахункова лісосіка була на 40 відсотків менша, ніж у 1995 р., тоді як санітарні рубки 1995 р. перевищили їх 1990 р. у кілька разів. По суті, за ці роки знищено ту водорегулюючу губку, яка затримувала і частинами віддавала воду.
Сьогодні всі лісокористувачі так захопилися заготівлею та продажем лісу, що в гонитві за прибутками їм ніколи займатися збереженням і примноженням лісів. Це підтвердили перевірки в Берегівському, Мукачівському, Рахівському та інших лісгоспах, проведені в 2000 році. Через низьку якість лісогосподарських робіт ростуть лише низькоякісні породи та чагарники. Окрім того, промислові рубки проводяться з грубими порушеннями "Правил рубок головного користування в горах". Також важливим чинником, що сприяє виникненню катастрофічних паводків, є трелювання деревини по руслах річок та по схилах, яке спричиняє пошкодження і деформацію русел, ерозію грунтів.
Нічим не виправданою є й забудова заплав гірських річок аж до русел. А перевипасання худоби, особливо овець та кіз у водоохоронній зоні біля річок призводить до знищення лісового підросту, кори дерев, та й гострі ратиці тварин спричиняють порушення дерну і стимулюють ерозію.
Усі ці причини, викликані тяжкою економічною ситуацією, в якій опинилася країна, призвели до трагедії 1998 – 2001 років. Під час весняного паводку 2001 року загинуло 6 чоловік, постраждало 240 населених пунктів, зруйновано 124 будинки, 32699 підтоплено. Пошкоджено 14 ділянок доріг, повністю зруйновано три мости, пошкоджено 28 ділянок залізничної колії.
На території національного природного парку "Синевир" завдано збитків на 4 444 700 грн., Карпатському біосферному заповіднику – на 589 300 грн. В Ужанському національному природному парку зруйновано три мости та один кілометр лісовозного шляху. У зоні дії паводку зруйновано багато дамб та берегоукріплень.
Проблему паводків потрібно розв’язувати, беручи до уваги екологічний стан басейнів гірських річок, характер навколишніх ландшафтів, організаційну структуру водної мережі. У запропонованій системі протипаводкових заходів можна виділити 6 субсистем: гідротехнічну, лісогосподарську, природоохоронну, сільськогосподарську, організаційну та екоосвітню. Субсистема гідротехнічних заходів має пріоритетне значення для нормалізації гідрологічного режиму гірських річок і повинна здійснюватися у всіх зонах водозбірних басейнів. У верхів’ях потрібно будувати протипаводкові водосховища. Також настав час започаткувати програму ренатуралізації річкових екосистем – притоків Тиси, а також окремих ділянок Тиси.
Субсистема лісогосподарських заходів повинна базуватися на чітких наукових засадах, серед яких найважливішим є принцип неперервності лісу. Тому слід припинити суцільні рубки, збільшити площі дубових, букових та ялицевих лісів, відтворити екологічно обгрунтовану верхню межу лісу.
Субсистема природоохоронних заходів повинна бути спрямована на покращення водо- й грунтозахисних функцій лісових екосистем та інших типів рослинності. Слід щонайшвидше визначити шляхи і можливості рекультивації затоплених під час паводків земель для ефективного їх використання.
Субсистему сільськогосподарських заходів необхідно спрямувати на покращення водо- й грунтозахисних функцій гірських лук і пасовищ. У зоні інтенсивних опадів запровадити ефективні системи ведення луківництва і гірського землеробства для максимальної затримки поверхневого стоку.
Субсистеми екологоосвітніх і організаційних заходів підвищать рівень природоохоронних знань закарпатців щодо раціонального використання та відновлення природних ресурсів і збереження екологічного балансу в регіоні. Це створення, зокрема, експертно-інформаційних центрів, де проводитимуться наукові розробки господарювання у гірських, заплавних та аграрних екосистемах, ефективних математичних моделей виникнення зсувів та катастрофічних повеней. Доцільно закріпити окремі ділянки річок, що протікають через населені пункти за сільськими та районними органами самоврядування, які слідкуватимуть за елементарним порядком та інформуватимуть відповідні інстанції у разі виявлення небезпечних явищ.
Паводки з катастрофічними наслідками дедалі рідше турбуватимуть наші домівки лише за умов чіткого виконання цих заходів. Карпати знову зазеленіють лісами, а не вирубками, й нащадки не проклинатимуть нас за те, що залишили їм тільки згадки про минулі мальовничі лісисті гори й стабільну екологію. Отож можновладці і простолюдини, схаменіться: настав час діяти й об’єднати свої зусилля, бо вода не розбирає, чиї будинки зносити – лісового магната чи пересічного громадянина.
Віталій НІКОЛАЙЧУК, голова наукової комісії з вивчення причин паводку 4 – 8 березня 2001 р. у Закарпатській області та перспективних заходів з уникнення таких катастрофічних явищ у майбутньому, професор, доктор біологічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, декан біологічного факультету, завідувач кафедри генетики і фізіології рослин Ужгородського національного університету.