Чорне море іноді ще називають "чорною дірою". Здавалося б, його вже вивчили вздовж і впоперек, але одне з найбільших внутрішніх морів планети й досі залишається повним таємниць. Давно відомо, що життя в Чорному морі існує лише на глибині до двохсот метрів. Далі ідуть шари надзвичайно отруйного сірководню. На чорноморському дні містяться найбільші на Землі поклади твердого метану. При цьому експерти наголошують, що розвідані родовища можуть становити лише невеличку частку від тих запасів газу, про які наука тільки здогадується. З огляду на останні відкриття, дедалі переконливішою стає версія, що під час кримського землетрусу 1928-го року причиною загадкового займання моря – а полум’я тоді сягало висоти кількох сотень метрів – був не сірководень, як вважалося раніше, а газ метан, що вирвався на поверхню крізь розломи на дні. Локальний вихід метану постійно відбувається в багатьох районах Світового океану. Це природне явище має глобальний характер. Але масштаби виділення газу в Чорному морі викликають в океанологів як велику зацікавленість, так і занепокоєння.
"На глибині рівне мулисте дно Чорного моря чимось схоже на дно Балтійського або якихось інших морів. Але тут ви не побачите ні риб, ні крабів, ані водоростей. У цій сірій підводній пустелі, здається, відсутні будь-які ознаки життя," – Єнца Грайнрада, геолога кільського Інституту Лейбніца з вивчення морів, видовище безживного, рівного, як підлога, дна вразило так само, як і інших дослідників, що опускалися на двохсотметрові чорноморські глибини. А ще дивніший вигляд на цьому одноманітному тлі мали, так звані, карбонатні будівлі, які виникли в місцях інтенсивного викиду метану:
"На дні Чорного моря з карбонатів подекуди утворюються "димарі". З них, наче із заводських труб, у товщу води вилітають бульки метану. Верхній край такого "димаря" заселяють бактерії. Їхній шар буває завтовшки до 10 сантиметрів."
Ці бактерії є єдиними живими мікроорганізмами в сірководневих глибинах Чорного моря. Належать вони до розряду анаеробів, тобто, організмів, які здатні жити й розвиватися без вільного кисню за рахунок розщеплення хімічних сполук. У даному випадку – окислення метану. Підводні "димарі" та рифи інших форм є, так би мовити, побічним продуктом їхньої життєдіяльності. На одній із ділянок чорноморського дна, на захід від Криму, там, де викиди метану є особливо активними, група дослідників гамбурзького університету виявила колонію бактерій, яка побудувала карбонатний риф у чотири метри заввишки й один метр завтовшки. Загалом науковці сходяться на думці, що умови, за яких сьогодні на дні Чорного моря існують ці, певне, найдавніші організми на Землі, мають бути ідентичними тим, що панували в прадавньому Світовому океані три з половиною мільярди років тому. Але унікальні чорноморські бактерії цікавлять фахівців не лише як геоісторичні об"єкти. Здатність цих мікроорганізмів поглинати метан колись може бути використана для боротьби з потеплінням клімату: в утворенні "парникового ефекту" газ метан відіграє чи не активнішу роль, аніж двоокис вуглецю.
Метан виробляється в системі травлення корів і термітів, він утворюється на рисових полях і сміттєзвалищах. Багато цього "ворога атмосфери" сконцентровано під землею, зокрема, в вічній мерзлоті. В океані та морях метан існує у вигляді газових гідратів. Це білі тверді сполуки води й газу, які ще називають "гарячим" або "сухим" льодом. Утворюються вони в морських глибинах за низьких температур та високого тиску. Теоретично гідрати метану могли б розв"язати сучасні енергетичні проблеми як джерело природного газу. Над проектами розробки твердих підводних покладів уже давно наполегливо працюють у таких країнах, як США, Канада, Японія, Індія, Китай. За деякими оцінками, світові запаси кристалогідрату метану містять більше енергії, ніж усі розвідані поклади нафти, газу й вугілля разом. Якби при піднятті на поверхню твердий конденсат не танув так швидко, тобто, знову не розкладався б на метан і воду, то Україні, певне, судилося б стати "новим Кувейтом". Існують, щоправда, й куди скромніші прогнози, за якими "сухого" льоду як енергоносія людству вистачило б усього на кілька десятиліть. Така суперечливість висновків викликана тим, що фізичні властивості океанічних гідратів метану ще недостатньо вивчені. Думки коливаються в діапазоні від "енергетичного порятунку" до "екологічної катастрофи". У лютому в кільському Інституті Лейбніца зібралися океанологи з цілого світу. Тема зустрічі – "Гідрат метану та зміна глобального клімату". Бельгійський експерт Марк дю Баптист, координатор міжнародного проекту з вивчення Чорного моря:
"Головне питання – чи може велика кількість метану потрапляпати в атмосферу, проходячи крізь значну товщу води. Досі невідомо також, яку частку становить метан серед усіх інших викидів природних "парникових газів".
Океанологи встановили, що від семисот двадцяти метрів і глибше метан залишається лежати на морському ґрунті в твердому стані: у вигляді розсіяних крупинок або тонких шарів. У Чорному морі, наприклад, зустрічаються білі метанові шари до шести метрів завтовшки. І, що важливо, подекуди поклади гідратів метану розташовані тут на аномально невеликій глибині – близько ста вісімдесяти метрів. Геолог Єнц Грайнрад:
"Гідрати газу на морському дні нагадують крихітки льоду або снігу. Їх так і називають – "глибинний лід". Він може утворюватися з різних газів, але найчастіше – саме з метану. Цей "лід" лежить на багатьох ділянках дна Світового океану, проте в мертвій, анаеробній зоні Чорного моря для його накопичення створилися ідеальні умови. Тут немає доступу кисневі, який руйнував би ці кристалогідрати."
Лише в Чорному морі, вважають науковці, може зберігатися в сто разів більше метану, ніж його існує тепер в усій атмосфері планети. Проблема ж полягає в тому, що гідрати газу залишаються в стабільному, тобто, твердому стані тільки в холодній воді. Навіть незначне підвищення її температури спричинить розклад білих "льодових" крихіток. Єнц Грайнрад:
"Ця межа є дуже тонкою. Потепління водних мас усього на десяті частки градуса може мати фатальні наслідки. За підвищення середньої атмосферної температури вода в океані також стане теплішою. Це означає, що метан із кристалогідратів вирветься на волю. Тоді з Чорного моря в атмосферу за рік потрапить стільки руйнівного "парникового газу", що планета може зазнати справжнього кліматичного шоку."
Утім далеко не всі експерти згодні з такими апокаліптичними прогнозами. "Якщо метан з морського дна й підійматиметься на поверхню, десь на глибині в сто метрів він почне контактувати з киснем, а, отже, розкладатися", – вважає бельгійський океанолог Марк дю Баптист:
"Поклади метану в морях видаються непомірними. Але насправді в атмосферу потрапляє дуже невелика частка цього газу. За нашими оцінками, із загальної кількості наявного в атмосфері метану з морських глибин походить лише від 1 до 2% . І навряд чи ця цифра суттєво збільшиться, якщо температура води в океані зросте на десяті частки градуса. Однак, треба додати, що це теж усього лише припущення. Воно вимагає доказів так само, як і теорія кліматичного метановго колапсу. Спочатку потрібно встановити, скільки метану вже тепер виділяється з Чорного моря. Чергова міжнародна експедиція запланована на травень цього року."
За матеріалами німецької преси.