Про скарби трохи згодом. Спочатку доречно уточнити: чи Україна ще вважається  великою морською державою? Щодо, як колись, "великої", то відповідь, на жаль,  негативна. І це ні для кого нині не таємниця. Як і те, що моря нікуди не  щезли. На відміну від суден, переважна більшість яких потихеньку  "розчинилася" у далекій імлі. Включно з науково-дослідними суднами, без яких визначитися із морськими надбаннями майже неможливо. А може, не треба і "хвилю" здіймати, бо, як кажуть, що було - те загуло, і скарбів тих, та ще й газових, таких вкрай необхідних нині державі, просто катма?

Оскільки пророків у своїй Вітчизні не буває, а у нас до того ще й звичка довіряти більш іноземному, ніж своєму, то давайте звернемося до досвіду зарубіжних країн. Ось найближча наша східна сусідка - Росія, яка не відчуває так, як Україна, нестачі вуглеводних енергоносіїв. Так от, за прогнозами російських геологічних організацій, запаси газу в газогідратах Чорного моря оцінюються у 25 трлн куб. м метану. Отож, зрозуміло, з якого це, вибачте, дива наш одвічний стратегічний партнер і конкурент так цікавився б чорноморськими надрами? 

Не менш далекоглядну енергетичну політику ведуть, наприклад, технологічно розвинені Японія та Індія. Вони вже започаткували реалізацію національних проектів розвідки морських родовищ гідратів метану, їх промислова розробка має розпочатися через три - п'ять років. 

Є чималий досвід у США і Канаді, які, здавалося б, мають достатню кількість диверсифікованих джерел енергопостачання. Але вони теж дбають про майбутнє своїх прийдешніх поколінь, хай і віддалене десятками років. 

У Китаї пішли ще далі: там навіть діє спеціальне управління з питань океанічних мінеральних ресурсів. Нещодавно воно завершило чергове дослідження з розвідки запасів гідратів. Прогнозні обсяги метану складають понад 1 (один) трильйон куб. м. Китайські фахівці розробляють тепер перспективні технології видобутку природного газу з морського дна.

А що ж Україна, вона чимось може похвалитися хоча б у цьому сенсі? Так, може. На частку чорноморського дна України припадає орієнтовно сім - десять трлн "кубів" метану, чого вистачить щонайменше років на 100. До речі, порівняймо із нинішніми обсягами власного видобутку у 19 - 20 млрд куб.м, збільшити які вельми проблематично. Власне, розвіданих сьогодні світових запасів природного газу, за оптимальними прогнозами, вистачить приблизно на 60 - 70 років, а у нас тут багатства - на ціле століття, і до того, що не менш важливо, забезпечується повна енергонезалежність, отже, і енергетична безпека країни. Таким чином, є всі підстави констатувати, що успішне вирішення болючої для нашої держави "газової" проблеми, по-перше, цілком реальне, по-друге, на наш погляд, пов'язане, у першу чергу, із чорноморською нафтогазовою "провінцією". Чого ж бракує?

Як завжди і в усьому, насамперед - коштів. Аби вирішити цю проблему, до президента Національної академії наук України, академіка НАН Бориса Патона звернулись з листом академіки В.Єремеєв, директор ІБПМ НАН, В.Старостенко, директор ІГ НАН, П. Гожик, директор ІГН НАН, які просять посприяти додатковому включенню в проект Держбюджету на 2007 р. 10 млн грн на цільове фінансування наукових програм і виконання експедиційних досліджень. А також нагадують про необхідні ще цього року 1,3 млн грн на впровадження в
експлуатацію науково-дослідного судна "Професор Водяницький" та першочергові експедиційні дослідження за проектами та програмами НАН України.

Звичайно, бюджет, як нам постійно втлумачують, не гумовий, але якщо хоча б трохи поміркувати над тим, задля якої мети високоповажні мужі просять у держави грошей, то навіть фахівцю стане зрозуміло: треба дати. Погодьтеся, у порівнянні з іншими, далеко не першочерговими видатками, ця сума - ну просто мізерна, бо, зрештою, йдеться про вирішення одного із найголовніших національних завдань. Бо ж не можна вважатися незалежною державою в умовах майже повної залежності від іноземних джерел постачання нафти та природного газу! Завдання, до речі, яке вже давно можна було успішно вирішити. Однак, коли в нашій країні йдеться про нафтогазову галузь, то суто державні інтереси далеко не першочергові. На жаль. 

Нагадаємо: ще 1993 р. за ініціативою президії Національної академії наук Кабмін затвердив загальнодержавну програму "Газогідрати Чорного моря". І дослідження розпочалися. За кошт... самої академії. Ось так! Як мовиться, не мала баба клопоту... Деколи, щоправда, вдавалося "вибити" якусь дещицю грошей, проте їх не вистачило для запровадження вкрай необхідної програми. Їх так і не було реалізовано. 

Повністю припинено науково-дослідні роботи за Державною програмою "Про пошуки газогідратної сировини в Чорному морі, енергетичної сировини ХХІ століття", зірвано і виконання вкрай важливих для економіки України досліджень прилеглої до о. Зміїний акваторії Чорного моря. 

І тут варто віддати належне нашим науковцям. На "голому" ентузіазмі, всупереч несприятливим соціально-економічним умовам, вони все ж опрацювали великий обсяг геолого-геофізичної інформації, результати аналізу якої переконливо засвідчують, що справа дуже перспективна: через три-п'ять років цілком можна розпочинати освоєння величезних запасів підгідратного газу. 

До того ж, Україна має низку міжнародних зобов'язань, зокрема, щодо виконання комплексу фундаментальних і прикладних морських експедиційних досліджень в Азовсько-Чорноморському басейні та Світовому океані, що зумовлено Загальнодержавною програмою розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2010 року і Державною програмою досліджень в Антарктиці, програмами та проектами, які виконуються інститутами Національної академії наук України під егідою Міжурядової океанографічної комісії (МОК) ЮНЕСКО, Всесвітньої метеорологічної організації, ЄС, НАТО тощо. Слід також взяти до уваги, що, згідно з рішеннями ООН, 2007 рік оголошено Третім міжнародним полярним роком, а 2008-й - роком планети Земля. Заплановані великомасштабні дослідження усіх регіонів земної кулі під патронатом президентів країн. Ну і як ми будемо виглядати на світовому рівні, коли із власними проблемами впоратися не спроможні? 

Однак імідж іміджем, а рідна держава вже потерпає реально. Можна складати найефективніші концепції і програми, розробляти прибуткові проекти, гарно їх репрезентувати і, разом з тим, жодної ідеї не реалізувати. Що у нас зараз і відбувається. Наприклад, морські дослідження передбачають наявність відповідних плавзасобів, а сьогодні в Україні науково-дослідного флоту нема. Ні, він не щез безслідно. Взяти хоча б судна, які перебували на балансі НАН України (колись - Академія наук УРСР), наприклад, "Академік Вернадський", "Михайло Ломоносов", "Професор Водяницький", "Професор Колесніков", "Іхтіандр" тощо . Щороку кожне з них виконувало два-три рейси у різні регіони Світового океану. Де зараз ті пароплави? Та під "комерційними" прапорами борознять морські простори на благо орендарів! 

Колишній флагман наукового флоту України "Академік Вернадський" став нині такою собі комфортабельною "Глорією". "Професор Водяницький" перевозить вантажі і пасажирів, щоправда, орендарі залишили на судні наукове обладнання, навіть підтримують його у робочому стані. Але ось парадокс: істинний судновласник - НАН України "в особі" Інституту біології південних морів - для проведення досліджень може... орендувати це своє судно за таку добову плату, яка значно більша за суму, що отримує за його ж, підкреслюю, місячну оренду. Ото хазяйнуємо! 

А унікальне судно "Київ", яке спроможне було проводити повний комплекс океанографічних досліджень, де на ньому - єдиному! - знаходився автономний підводний апарат, який міг занурюватися до глибини понад 500 метрів з екіпажем у шість чоловік?! Продали корабель за кордон, і майже за бесцінь. Така ж доля спіткала "Михайла Ломоносова", "Професора Колеснікова"... А судна Українського наукового центру екології моря "Ернст Кренкель" і "Паршин" давно вже мертво стоять на якорі. Через брак коштів.

Однак годі вже, мабуть, про сумне, давайте хоч трохи про веселе. Ось хіба не смішно, що вартість оренди панамського судна під час 9-ї та 10-ї антарктичних експедицій (2004 і 2005 рр.) складала щодоби 11 тис. USD, а якби це був "Професор Водяницький", довелося б платити аж 20 тисяч... гривень?! Власне кажучи, сьогодні "Водяницький" - єдина надія вітчизняної морської науки, бо досягли домовленості щодо дострокового його повернення НАНУ. Оснащення судна надає можливості проводити комплексні експедиційні дослідження у будь-яких районах Світового океану і практично у всьому спектрі океанологічних завдань і наукових напрямів. 

Екіпаж, слава Богу, більш-менш зберігся. То, може, незабаром і скажемо йому: сім футів під кілем? Так, якщо цього разу державні інтереси нарешті переважать бізнесові чи вузькопартійні. Або те і інше - разом.