Наразі країни Європейського Союзу відчувають суттєвий дефіцит переробних потужностей і трубопроводів для подальшого транспортування. Про це пише The Economist.
«Більшість регазифікаційних потужностей Європи розташовано на півдні й заході; Британія й Іспанія мають приблизно половину. Країни, які не мають виходу до моря, на сході, відчувають труднощі. Відсутня інфраструктура для відправки газу туди, де він необхідний. Протягом останніх місяців два трубопроводи, якими Великобританія постачає газ у Європу, вийшли з ладу. У зв’язку з тим, що постачання СПГ продовжують надходити і його нікуди подіти, спотові ціни на газ у Британії впали», – пише видання.
Особливо від цього потерпає Німеччина, оскільки країна досі не має працюючих СПГ-терміналів. У травні німецький парламент ухвалив закон про прискорення будівництва терміналів, скасувавши деякі екологічні перевірки. Втім, будівництво наземних споруд вимагає часу.
«Одним із швидких рішень є оренда плавучих установок для зберігання і регазифікації (FSRU) суден, які перетворюють рідке паливо назад у газ. Уряд Німеччини планує найближчим часом встановити чотири установки, вартість яких становить майже 3 млрд євро. Перший проєкт у Вільгельмсхафені на Північному морі може почати роботу протягом кількох місяців і матиме потужність 7,5 млрд кубометрів на рік, що еквівалентно приблизно 8,5 % потреби Німеччини в газі», – зазначає видання.
Інші країни наслідують цей приклад. Польща планує відкрити один FSRU 2025 року й розглядає змогу встановлення ще однієї установки, що дозволить їй продавати більше газу країнам, котрі не мають виходу до моря, – Чехії й Словаччині.
Франція й Італія почали процес набуття власних установок. Італійська енергетична компанія SNAM 30 травня уклала угоду про купівлю судна за $350 млн.
У довгостроковій перспективі планується збільшення наземних терміналів. Німеччина просувається вперед із двома такими терміналами, які у поєднанні з FSRU дадуть їй імпортну потужність обсягом приблизно 53 млрд кубометрів на рік.