ВІД НЕЇ БУКОВИНА ЩОРОКУ ВТРАЧАЄ ПОНАД 17 МІЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ
Буковинські Карпати здавна були годувальниками не тільки для гуцулів, але й усього чернівецького регіону. З незапам’ятних часів і ще якихось років тридцять тому твердою валютою у цих місцях незаперечно був ліс. З вісімдесятих минулого століття заговорили про знайдену тут нафту. А щойно недавно — ще про одне неоціненне багатство краю — цілющі рекреаційні можливості карпатської землі. За умови умілого використання вони також можуть давати і заробітки людям, і відрахування у бюджет. Рекреацію, себто туризм, у буковинських Карпатах ще належить розвивати. Те, що вже розвивається, за логікою мало би приносити користь і самим людям, і цій благословенній території. Мало би… Проте історія з буковинською нафтою, що видобувається нині у Лопушні, свідчить протилежне.
Народження буковинської нафти
Історія лопушнянської нафти сягає 1982 року. Саме тоді й було виявлено її родовище, яке відкрили через два роки — у 84-му. Родовище залягало на значній глибині — продуктивні пласти розміщені на значних глибинах Приблизні його розміри — 4,8-5 км (по довгій вісі) на 2-2,5 км (по короткій вісі). Площа — 12 км2. Вже у 1986 році ДП "Надвірнанафтогаз" розпочало пробну експлуатацію родовища на основі розвідувальних свердловин №№ 3, 4, 8 та 11. Через десять років у стадії буріння знаходилося ще чотири свердловини. Велика глибина залягання продуктивних пластів та складна будова родовища спричиняють, як стверджують фахівці, значні витрати на буріння. У 1996 р., враховуючи складність фінансування, матеріально-технічного постачання та аварії, швидкість буріння в середньому складала 6 погонних метрів на добу. Тобто, одна свердловина бурилась в середньому до двох років, а її вартість складала майже 2 млн доларів США.
У 90-х так зване "вивчення" родовища проводилось за класичною схемою — Калуська нафторозвідувальна експедиція глибокого буріння ДГП "Західукргеологія" проводила геологічне вивчення та розвідку, а виявлені поклади нафти та газу передавалися спеціалізованій експлуатуючій організації — ДП "Надвірнанафтогаз" ВАТ "Укрнафта". Остання й переробляла вилучену в ході дослідно-промислової експлуатації нафту на Надвірнянському нафтопереробному заводі (НПЗ).
Нині родовище частково облаштовано: тут побудовано нафтосепараційний пункт, нафтоналивну естакаду із залізничною віткою, нафто- і газопроводи.
Історія нафтової війни між добрими сусідами
З кінця 90-х починається інша історія лопушнянської нафти — прихованого, а то й відкритого, протистояння території, у надрах якої вона знаходилася, і яку природно уособлювали вижницька районна та чернівецька обласна влади, з власне розробниками родовища — структурним підрозділом нафтовидобувного управління "Надвірнанафтогаз" ВАТ "Укрнафта". Позаяк в один момент гнані пошуком джерел наповнення місцевого бюджету буковинські державні люди помітили, що від золотих яєць (нафти та попутного газу), які несе їх лопушнянська курка, території не залишається навіть частина золотої шкаралупки. А все тому, що структурний підрозділ управління "Надвірнанафтогаз" розміщувався і відповідно був зареєстрований у сусідній Івано-Франківській області. У 1995 р., наприклад, при видобутку майже 61 тис.т. нафти за використання надр сусідами було сплачено якихось 32, 5 тис. грн. Це при тому, що на той час, за деякими оцінками фахівців, вартість видобутку однієї тонни лопушнянської нафти (враховуючи рентну плату за нафту) становила 69 з центами доларів США. Тоді ж влада констатувала й інші претензії до розробників — несплату інших передбачених Кодексом України про надра видів платежів: акцизного та ліцензійного зборів. З останнім взагалі вийшов казус — у середині 90-х "Надвірнанафтогаз" просто не мала ліцензії на дослідно-промислову експлуатацію та геологічне вивчення родовища, позаяк обладміністрація не давала на це погодження. Тоді ж у 90-ті вдарили на сполох й екологічні організації краю. З’ясувалося, що з північно-західної сторони родовище примикає до меж новоствореного у 1995 р. Вижницького національного парку. А буферна зона навколо нього (приблизно 300-500 м) так і не була встановлена.
Що, власне, хотіла чернівецька влада, в особі тодішньої команди губернатора Георгія Філіпчука, від івано-франківських хлопців, які платили податки за місцем реєстрації, себто, у сусідній області? Не так вже й багато — більш-менш справедливого розподілу фінансових надходжень за багатства, видобуті з буковинських надр. Йшлося передусім про інтереси безпосередньої території видобутку нафти — Вижницький район, який мав би отримувати певний зиск від розробки родовища. Причому, тоді, у другій половині 90-х, чернівецька влада пропонувала іванофранківцям найрізноманітніші форми компенсації за його одноосібну експлуатацію.
Благородна ідея буковинців про нафтову справедливість тоді, проте, не матеріалізувалася. Кажуть, тому, що нафтове лобі воно, що у нафтовій Саудівській Аравії, що у російській Тюмені, а що у скупому на власні енергоносії Києві, всюди однакове — сильне, маєтне і впливове.
Другий похід за свою-несвою буковинську нафту ініціював уже інший губернатор — Теофіл Бауер. У середині 2000 року ОДА також відмовила у погодженні на одержання Калуською нафторозвідувальною експедицією ліцензії на подальше проведення робіт з геологічного вивчення Лопушнянського родовища нафти і газу. Тоді у серпні 2000-го у експедиції ДГП "Західукргеологія" також закінчувалася чергова п’ятирічна ліцензія, а ОДА заявляла, що "основна мета робіт заявником не досягнута. Проте на наступний термін заявляється під ліцензію значно більша територія — площею 41,75 кв.км, четверта частина якої (26%) знаходиться у межах національного парку "Вижницький". Відповідних погоджень Вижницької районної державної адміністрації, державного управління екологічної безпеки в Чернівецькій області, національного парку "Вижницький" немає. За ліцензією № 486 від 15.08. 1995 р. роботи розпочаті на двох ділянках. Достатнього фінансування робіт немає. Проведення їх здійснюється з порушенням вимог статей 24 і 25 Земельного кодексу України, статті 13 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", статті 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
Утім виглядає, що ці справедливі докори адміністрація Теофіла Йозефовича використала з іншою метою. Бо, на відміну від того ж Філіпчука, вона вже знала, чого хотіла, — товариства з обмеженою відповідальністю "Буковинський нафтогазовий комплекс", що мало саме займатися геологічним вивченням лопушнянської нафтоперспективної площі. А ще адміністрація хотіла нафтопереробний заводик у Берегометі.
І все було б нічого у цих планах, якби у ситуацію не втрутилилася буковинська громадськість. Їй, наївній, стало відомо не тільки про дивний склад (попри присутність там Берегометської селищної ради) засновників, серед яких був і громадянин Росії з села Хотілово-2 Бологоєвського району Тверської області, але й реальну загрозу Берегометської нафтової гуральні для унікальної карпатської природи. Словом, ситуацією зацікавилася Генпрокуратура. У документі № 07/2-1627-00 від 12.01.2001р. за підписом першого заступника Генпрокурора М.В.Гарника йшлося, зокрема: "встановлено, що виконавчим комітетом Берегометської селищної ради 23.03.2000 р. в порушення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і Земельного кодексу України прийнято ряд рішень про надання названому товариству земельних ділянок загальною площею 5,66 га, делегування права підпису установчих документів Вижницькій районній державній адміністрації. Крім того, виявлені порушення чинного законодавства в діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Буковинський нафтогазовий комплекс". Товариством проводяться будівельно-монтажні роботи на виділеній земельній ділянці без затвердженої у встановленому порядку проектно-технічної документації на будівництво нафтопереробного заводу у смт Берегомет, без дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на початок будівництва". Відтак після втручання прокурорів прудкі засновники комплексу кудись зникли, ліцензію на проведення робіт отримала "Західукргеологія". Буковинська Лопушна, де станом на 01.04.2000 р. вже було пробурено 10 пошуково-розвідувальних та 4 випереджувально-експлуатаційних свердловин, а у бурінні було ще дві, знову мусила працювати на бюджет сусідньої області.
Поганий мир краще доброї війни
Уже в новітньому тисячолітті область не припиняла спроб вплинути на поведінку на своїй території сусідніх нафтових колонізаторів. Ба, навіть домовитися з ними. Уже за губернатора Михайла Романіва чернівецькі податківці підрахували, що "внаслідок реєстрації бригади №2 (тієї, що добуває нафту у Лопушній — авт.) ЦВНГ №1 нафтогазовидобувного управління "Надвірнанафтогаз" у Івано-Франківській області, згідно з чинним законодавством, наша область втрачає майже 17,1 млн грн, в тому числі 8,5 млн грн податку на додану вартість, 5,0 млн грн рентної плати, 2,5 млн грн податку на прибуток, 1,0 млн грн збору за геологорозвідувальні роботи, 0,06 млн грн прибуткового податку". Скажімо, минулого року станом на 01.10.2004 р. бригадою №2 було видобуто 17,7 тис. т. нафти та 11151 тис. куб.м газу, а надходження до бюджетів складали всього 763,2 тис.грн. Деяке збільшення надходжень пов’язане, писали податківці, "не з покращенням розрахунків цим платником, а внесенням змін до діючого законодавства, зокрема збільшенням у 7 разів діючих нормативів плати за спеціальне використання надр".
Відтак з Чернівців до Києва у Держком природних ресурсів на ім’я голови терміново пішов лист зі скаргами на те, що НГВУ "Надвірнанафтогаз" ВАТ "Укрнафта" як надрокористувач не виконує обумовлені у ліцензії № 2797 від 16.10.2002р. Особливі умови. Ще раніше область пригрозила голові правління ВАТ "Укрнафта", що сесії Вижницької районної та Чернівецької обласної рад розглядатимуть питання про відкликання клопотання на отримання ліцензії "Укрнафті" в особі "Надвірнанафтогаз". Причини вказувалися більш ніж конкретні: "Надвірнанафтогаз" не звітує статистичним органам області про обсяги видобутку нафти і газу, з лютого 2003 р. припинило сплату податку на прибуток на території Вижницького району, не затвердило програми участі у соціальному розвитку населених пунктів району, не оформило гірничий відвід та оренду земельної ділянки тощо. На всі ці звернення нафтовики реагували мляво, з почуттям впевненості у власних силах і можливостях.
Як після таких кричущих порушень сусіди вижили на буковинській землі і не тільки вижили, а й продовжували качати буковинську нафту, можна лише дивуватися і трохи здогадуватися. В усякому разі Чернівцям, попри усі їх гнівні апеляції в столичні інстанції до Києва, не вдалося ані вирішити питання про реєстрацію легендарної бригади №2 з "Надвірнанафтогаз" та сплати податків на території області, ані (у випадку недосягнення такої згоди з "Укрнафтою") розірвати угоду з бригадою №2 на право землекористування у Лопушній.
Війна четверта. Остання?
Третього червня 2005 року прес-служба вже нової помаранчевого призову Чернівецької обладміністрації розповсюдила повідомлення, у якому серед іншого йшлося про те, що "ще однією проблемою, яка й досі залишається не розв’язаною, є діяльність нафтогазовидобувного управління "Надвірнанафтогаз" ВАТ "Укрнафта" у с.Лопушна. З 1998 року бригада №2 проводить видобуток нафти та газу на Лопушнянському родовищі. З січня цього року НГВУ "Надвірнанафтогаз" ВАТ "Укрнафта" припинило сплату податку на прибуток (7 років ВАТ "Укрнафта" не сплачує території області податок на додану вартість, рентну плату за видобуток нафти і газу, збір за геологорозвідувальні роботи), мотивуючи тим, що бригада №2 не є структурним підрозділом НГВУ "Надвірнанафтогаз". У результаті цього за 4 місяці поточного року зменшилася сплата податку на прибуток, в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, на 330,6 тис.грн.
Голова ОДА Микола Ткач особисто побував біля нафтовидобувних вишок Лопушна №3, Лопушна №35, Лопушна №10. Як було встановлено в ході огляду, видобуток нафти на Лопушній №3 не завжди належним чином контролюється. На момент перебування голови ОДА лічильники взагалі не працювали. Дороги, якими довелося добиратися до нафтовидобувних вишок, геть-чисто розбиті. Сільські жителі скаржаться на те, що власники НГВУ нічого не роблять для покращення стану доріг і для розвитку села, хоча й зобов’язувалися провести газифікацію району. Микола Ткач пообіцяв, що із питанням стосовно діяльності НГВУ "Надвірнанафтогаз" ВАТ "Укрнафта" на території Чернівецької області буде звертатися до прем’єр-міністра Юлії Тимошенко".
Відтак стало зрозумілим, що Буковина, незважаючи на зміну влади, не збирається просто так забувати тему Лопушнянського родовища. Але, виглядає, що для теперішньої обласної влади, яка досі не давала підстав сумніватися у своїй послідовності, питання набуло принципового звучання.
На те є кілька причин. По-перше, з січня цього року "Надвірнанафтогаз" припинила сплату податку на прибуток, мотивуючи це тим, що бригада №2 вже не є її структурним підрозділом. У результаті цього за чотири місяці поточного року зменшення сплати податку на прибуток у порівнянні з аналогічним періодом минулого року склало в області понад 330 тис.грн. Втрати ж бюджету до кінця 2005 р. з цієї причини очікуються у сумі понад 520 тис. Звісно, ніхто у Чернівцях не буде з цим миритися. По-друге, вже нині вимальовується фірмовий почерк нової команди у "будинку з левами", яка принципово береться за доведення до логічного завершення ключових для регіону справ, які влада попередня не могла чи не хотіла вирішувати. До того ж після Помаранчевої революції нова владна команда на Буковині має вагому підтримку серед населення. Відтак зрозуміло, що ідею наведення порядку з Лопушнянським родовищем буковинці підтримують однозначно. І справа тут навіть не у славнозвісному містечковому патріотизмі, йдеться ж бо про звичайний здоровий глузд. Позаяк важко назвати господаря розумним, якщо його мул возить до млина мішки сусіда. Причому, задарма. Зрештою, якщо погодитися на умови впливових хлопців з Івано-Франківська, за якими зі столиці видно кремезну статуру "Укрнафти", то нова крайова влада може створити цікавий прецедент, позаяк в області (про це, до речі, мало кому відомо), окрім Лопушнянського родовища, є ще інші перспективні нафтогазові карпатські та прикарпатські площі. Чи не тому на одній з останніх сесій обласної ради так несподівано голосно були озвучені плани створення власного нафтопереробного комплексу.
Треба думати, що новий уряд у Києві вже ознайомлений з ситуацією навколо лопушнянської нафти, з якої Буковина немає нічого, окрім головного болю та екологічних збитків на своїй території. Своя, але чужа нафта (якої лише за чотири місяці ц.р. вже було видобуто майже 12 тис. т.) у разі продовження Києвом старої практики ігнорування інтересів території, може дати енергійний імпульс для нетрадиційних, але таких модних сьогодні методів вирішення гордієвих вузлів. Наприклад, на недавній прес-конференції у Чернівцях популярний на Буковині народний депутат і соціаліст Михайло Мельничук вже заявив про готовність соціалістів вдатися до блокування автодоріг у районі Лопушної, на родовище якої з сусідньої області завозять усе включно з вахтами робітників. "Ми переможемо",— впевнений Михайло Васильович. Як ілюстрацію він навів приклад подібної акції з такої ж нагоди у Яворові. "У Яворові ми блокували 28 діб і перемогли. Якщо це треба буде зробити у Вижниці — ми це зробимо",— каже він. Поки що від такого кроку нардепа утримує надія на справедливість і мудрість прем’єра Юлії Тимошенко.