Готуючи замітку "Озеро-примара" ("Голос України, 16.03.2002 р.) про загадковість озера Ерцо, яке то зникає, то з’являється знову, оскільки вода періодично заходить у підземні канали, навіть не могла припустити, що це явище не поодиноке і що в Україні всерйоз займаються такими проблемами, до того ж на науковому рівні на прикладі Арало-Каспійського регіону.
І от у мене в гостях автор сенсаційного відкриття, кандидат технічних наук, академік Української академії оригінальних наук Ігор Кононов. Його дослідження почалися давно. Працюючи в Інституті гідротехніки та меліорації ще за часів Радянського Союзу Ігор В’ячеславович досконально вивчав цю проблему і зробив своєрідне відкриття: Арал і пониззя річок, що в нього впадають, за таким самим принципом, як і озеро Ерцо, періодично "зникають" у кадастрові утворення, щоб потім з’явитися знову. Але вся біда у тому, що часові параметри цього озера надто вже відрізняються від озера Ерцо. Це обумовлено його розмірами, висотою над рівнем океану тощо. А ще, як доводить учений, Арал своїми підземними каналами сполучається з найбільшим озером планети – Каспійським морем. Тому води Аралу потрапляють періодично в Каспій, тим самим підвищуючи його рівень і завдаючи величезних збитків оточуючому середовищу. До того ж канали, якими просувається вода, насищена всілякими хімічними елементами, солями, поступово звужуються. І можливий варіант, коли вода, "пішовши", не зможе повернутися. Тому наслідки такого природного явища можуть бути для планети катастрофічними. Природа може помститися аборигенам за те, що вони не вивчають історію і не роблять висновків.
А от історії відомі кілька таких коливань води в цьому регіоні. Учені Московського університету дослідили, що за минулі п’ять тисячоліть було сім таких "зникнень" Аралу. Є згадки, що в XVІ столітті спостерігалася схожа ситуація. А в XІX столітті двічі знижувався рівень Аралу. Тоді й з’явилася версія, що озеро висихає, а з ним і вся Середня Азія. Туди відрядили спеціальну експедицію Російської академії наук. До речі, ми її добре знаємо ще й тому, що в ній брав участь наш видатний земляк Тарас Шевченко. Але незабаром після цього вода повернулася, Арал почав підніматися. І проблема відпала сама собою.
Але дослідимо найближчу історію. До 50-60-х років минулого століття рівень Аралу був високий, а Каспійське море знижувалося. Та раптом Арал почав знижуватися. А сталося це тому, як стверджує мій співрозмовник, що вода, яку несли річки, що його живлять, пішла в підземний потік. А офіційна версія була такою: воду забрало зрошення земель Приаралля внаслідок ведення там інтенсивного землеробства.
А Каспій тим часом підвищується. Підтоплено чимало земель, руйнуються споруди. Мали місце випадки, коли вода розбивала навіть навфтовидобувні платформи. Рівень Каспію з 1960-го по 1995 рік підвищився майже на два метри, і збитки від такого наступу моря на суходол становлять мільярди доларів США. Наприклад, порту Дюбенди знадобиться два роки і 13 млн. доларів США інвестицій для відновлення розмитих каспійськими хвилями дамб, пірсів, модернізації технологічного обладнання причалів. У Каспій площею близько 390 тис. кв. кілометрів стихія перекинула 3/4 об’єму Аралу, що мав площу 60 тис. кв. кілометрів.
Як бачимо, люди двох регіонів переживають одночасні трагедії від протилежних явищ природи внаслідок міжрегіональної природної катастрофи трансграничного масштабу. Але найбільша небезпека цього явища полягає в тому, що за досягнення критичного напирання вода може знайти собі новий шлях. Адже Каспійське море нині нижче Світового океану на 27 метрів, а вода завжди прагне туди, де нижче, і це загрожує глобальною катастрофою. Ігор В’ячеславович не раз попереджував світову спільноту про це.
1995 року його доповідь, до речі, було дуже уважно вислухано на семінарі з перспективних досліджень у США, який проводила НАТО. Було багато запитань. Адже Каспій – це нафтові євро-американські інтереси. Зацікавлені люди радилися тоді з Ігорем В’ячеславовичем. І, мабуть, таки зробили свої висновки з відкриття українського вченого.
Наскільки мені відомо, нафтові інтереси на Каспії має і Україна. Поки що на офіційному рівні нікого не схвилювала перспектива затоплення Прикаспію і подальша неможливість видобутку там нафти.
Майже жодної реакції на відкриття нашого вченого не було й з Москви. Натомість, напередодні святкування 850-річчя престольної, коли до Москви на форум прибули 36 зарубіжних членів РАН – лауреатів Нобелівської та інших престижних міжнародних премій – на засіданні міжнародного "круглого столу" світову спільноту запевняли, що жодної небезпеки немає.
А даремно, адже, маючи всі розрахунки, знімки з космосу, графіки руху рівней води, вивчення послідовності та логіки сучасної Арало-Каспійської гідрологічної системи, можна було б узяти на озброєння і не допустити розвитку ймовірних сумних подій.
А поки що із вивчених явищ природи XІV та XX століть випливає, що Каспій поповнюється не лише з річок Європи, а й з річок Азії. Отже, водозбірний басейн Каспію поширюється на європейську та азіатську частини Євразійського континенту, тобто басейн Каспію належить до євразійської водної системи. Останнє є відкриттям у географії і на карті Євразії.
І у зв’язку з реалізованим природою підземним великомасштабним перекиданням і затопленням Каспію водами Аральського басейну, постає запитання, а чи не спрямує вона згодом в Каспій води Світового океану, рівень в якому вищий за горизонт води в озері, через найближчі моря – Азовське, Чорне, Перську затоку? Та це вже інша тема.