На скільки років Україні вистачить запасів корисних копалин? Що вигідніше новій владі: фінансувати пошуки родовищ, вкладати кошти у їх модернізацію чи купувати за кордоном готову продукцію -золото, рідкісні метали, уран, нафту, газ? Чи правда, що Україна може мати власний видобуток дорогоцінних металів та енергоносіїв?
Про це ми вирішили запитати доктора геолого-мінералогічних наук, професора, завідувача відділу геології рудних та нерудних корисних копалин, заступника директора з наукових питань Українського державного геологорозвідувального інституту Олександра Борисовича Боброва.
ХТО КЕРУЄ НАДРАМИ?
– Олександре Борисовичу, днями Федеральне агентство з надрокористування Росії на засіданні уряду оприлюднило кінцеві терміни вичерпності всіх запасів корисних копалин у Росії. Скажімо, рентабельні запаси нафти вичерпаються там у 2015 році, золота у 2011-2015 роках і так далі.
Коли подібний прогноз оприлюднять українські геологи? Чи в нас надра невичерпні, бо… нерозвідані?
— Дуже хороше запитання! Чи не найголовніша мета ось таких заяв – провокувати керівництво країни на негайне збільшення фінансування геологорозвідувальної галузі. Бо що в Росії, що в Україні – абсолютний параліч у фінансуванні галузі! І така "кризова картинка" — лише щира реакція спеціалістів на реальний стан із запасами та розвідкою корисних копалин. Бо коли ми не нарощуємо запасів, не даємо щорічного приросту їх через брак фінансування, то на якийсь момент балансові запаси справді зникнуть. Після такої кризової заяви фахівців, як правило, природно сподіватися на реакцію керівництва країни. І Путін уже зібрав чиновників з цього приводу.
—А в Україні хтось уже склав такий прогноз?
— Його немає! Хоча Скласти такий — дуже просто. Гірше інше: немає системного прогнозу вичерпності тих чи інших корисних копалин і наслідків цього для економіки України. Підготовляти науково обгрунтовані прогнози має наш інститут. Нам під силу стежити за найменшими змінами кон’юнктури світових ринків на ті чи інші види мінеральної сировини. А це — передбачення завтрашніх цін на сировину, потреби в ній, а отже, й наших дій: чи консервувати, чи — навпаки — нарощувати потужності видобутку тих чи інших корисних копалин.
Ось де шлях до ефективного маркетингу. А ми й досі не маємо чіткого замовлення від держави на таку роботу. Що й не дивно, бо і керування галуззю немає.
— Як це немає?
— Україна вже чотири місяці від нового року не має структури управління галуззю і не буде мати ще якийсь час. Хочеться вірити, що цей час буде дуже короткий. А загалом геологорозвідувальна галузь України весь час реорганізовується. Вона функціонувала і у вигляді державних комітетів, і у формі головних координаційних управлінь, і як Державна геологічна служба. Була вона і в складі Міністерства природних ресурсів та екології, куди, до речі, знову повертається, згідно з указом Президента України від 21 квітня цього року. Правда, з указу не зрозуміло, у вигляді якого структурного елемента.
На мою думку, аж ніяк не можна об’єднувати формально близькі, але за своєю сутністю дуже далекі речі (воду, ліс, екологію довкілля, геодезією з картографією і геологію) й віддавати все цілком у відання Міністерства природних ресурсів та екології. Адже не просто так у СРСР було самостійне міністерство геолога. Саме на ці часи припадають найбільші досягнення наших геологів у світі та відкриття найбільших родовищ-гігантів.
Хочете прогноз? Доки управлінці не займуться окремо водою, окремо лісами і окремо — геологією, в Україні не буде розвиватися ні одне, ні друге, ні третє.
"За потенціалом Україна дуже скоро могла б стати однією з провідних країн із золотовидобутку в Європі та взагалі в усьому світі".
— Але чому ані попередня влада, ані нова не потребують фахового аналізу вичерпності та перспективної оцінки покладів корисних копалин України?!
—Та старій владі було невигідно щось видобувати! За державні гроші дуже добре імпортувати сировину, і на балансі реальної її вартості та непрозорого завищення цін — класти різницю в кишеню. Ми знаємо багату прикладів такого. Це простіше, аніж створювати інфраструктуру, готувати родовища до експлуатації, сушити голову над пошуком нешкідливих технологій збагачення руд.
Стара влада в особі голови Держкомітету з природних ресурсів та його найближчого оточення переймалася зовсім іншими проблемами: обліком та контролем продукції "найапетитніших" родовищ. А сьогодні це залізо, марганець, графіт, бурштин, титан, цирконій, уран, нафта, газ, вугілля…
Нинішня ж влада мала б нарешті створити гармонійну мінерально-сировинну базу, всебічний розвиток якої відповідав би потребам галузей народного господарства країни, окремих підприємств. На сьогодні в Україні відкрито понад 20 000 родовищ та перспективних рудопроявів корисних копалин, — а це не тільки газ, уран, залізо, марганець, графіт, бурштин, титан, цирконій… Це близько 120 видів мінеральної сировини. 7929 цих родовищ підготовлені до експлуатації з чітко визначеною кількістю запасів корисних копалин і перебувають на балансі Державного комітету із запасів.
Але на сьогодні з цієї маси родовищ задіяно одиниці! І поки що влада не може зорієнтуватися, що їй треба від мінерально-сировинної бази. До слова, українські родовища, за різними експертними розрахунками, оцінено на суму від З,6 до 11,5 трильйона доларів. Вітчизняні фахівці-економісти оцінюють сукупний потенціал наших надр трошки скромніше — 7 — 7,5 трлн. доларів.
ЗОЛОТА І НАФТИ В НАС-НЕ-МІ-РЯ-НО?!
—Чи правда, що розвідані—в тому числі й з вашою, Олександре Борисовичу, участю—золотоносні родовища в Україні такі потужні, що ми могли б українським золотом обвалити ринок дорогоцінних металів?
— Правда. Але ми говоримо про це з 1991 року, а проблема не зрушила з місця. Хоча були цікаві розробки в плані освоєння золоторудних об’єктів. Якби ми їх зреалізували, то вже мали б свою мінерально-сировинну базу золота і два-три підприємства його видобутку.
В Україні відкрито низку перспективних золоторудних об’єктів, аналоги яких за кордоном — це великі та унікальні родовища золота. Таким є Сергіївське, Балка Широка та Балка Золота в Дніпропетровській області. Це група перспективних золоторудних об’єктів на стику Кіровоградської, Одеської та Миколаївської областей (родовище Майське та рудопрояви Квітка, Глибочек, Саранський, Чимерпільський та ін.), а також традиційний Карпатський регіон (у якому працює тільки Мужіївське родовище, а розвідане — Сауляк). Дуже перспективним є також регіон Донбасу, де видобували золото ще у XVIII – XIX століттях.
Як бачите, за потенціалом Україна швидко могла би стати однією з провідних країн із золотовидобутку — в Європі та взагалі в усьому світі. Для цього потрібне лише політичне рішення. Наразі ж золотовидобуток здійснюється лише на Мужіївському родовищі у Закарпатті, відкритому і розвіданому ще за часів СРСР. Причому не можна оприлюднювати даних про обсяги видобутку золота на ньому. Не з міркувань секретності. Цей видобуток настільки (м’яко кажучи) незначний, що за державу соромно!
— А це правда, що Україна така бідна на нафту, що ніяк не може за безпечити своїх потреб?
— Неправда! Але патологічно низький рівень забезпечення нафтогазовою сировиною ми відчуваємо щосекундно.
Уявіть собі, якою б ефективною була розмова прем’єр-міністра Юлії Тимошенко з російськими нафтотрейдерами минулого тижня, якби Україна мала ресурс забезпечення нафтою на рівні, скажімо, 25 — 30% власних потреб? А вона такий може мати! Тональність розмови була б іншою. Осьде не надумана, ареальна незалежність, ось де реальні чинники національної безпеки!
Подивіться, скільки в нас компаній, фірм та організацій різної відомчої підлеглості, які так чи інакше мають справу з нафтою й газом (у тім числі й такі "новаторські" структури, створені за часів Кучми, як національні акціонерні компанії (НАКи) типу нафтогазу чи надр України), їх понад півтораста! Вони б мали існувати виключно на позабюджетні гроші та ефективно працювати на залучення інвестицій. А що спостерігаємо нині? Активну участь їх вельми впливового керівництва в розподілі бюджетних коштів на користь того самого нафтогазового конгломерату. Які можна зробити висновки?
Спостерігається чи то відверта неприхована імітація діяльності в цьому напрямку (щоб легше було розкрадати державні кошти), чи то непрофесійна (через неефективність організації) діяльність нафтогазового комплексу України в цілому. Кому це вигідно? Якщо нова влада не вживе швидких та зрозумілих заходів для ліквідації цього хаотичного нагромадження структур на ринку нафтогазовидобутку, значить, відповідного профілю "барони" з оточення нової влади в цьому зацікавлені. І тоді це замкнене коло, розірвати котре ми спроможемося невідомо коли.
Окрім того, якщо найближчим часом нічого не зроблять для того, щоб створити в Україні замкнений цикл видобутку та переробки уранових руд, який закінчується виготовленням тепловидільних елементів (ТВЕЛів) для атомних станцій (ці елементи нам постачає все та ж Росія), то стан забезпечення енергоносіями в Україні на довгі роки так і буде катастрофічним, бо залежним.