Вимирає селище, розташоване поблизу родовища світового рівня
Мешканці селища Степногірська, що на Запоріжжі, мають особливий привід для того, щоб пишатися своєю малою батьківщиною. Тут розміщуються рекордні запаси для промислового освоєння марганцевих руд. Потенціал Великотокмацького (найбільшого у світі) родовища – півтора мільярда тонн. Інша річ, що упродовж тридцяти років Україна використала родовище, як це належало, і не стала провідною у світі державою з видобутку марганцевих руд.
Усе відбувається з точністю до навпаки: у Степногірську – місті-супутнику Таврійського гірничо-збагачувального комбінату, масове безробіття і злидарювання тисяч "маленьких українців". За інформацією прес-служби Запорізької обладміністрації, з 3800 працездатних осіб на різних роботах зайнято близько 900 осіб.
За однією з версій, усі біди від недостатнього опікування влади проблемами комбінату, за полярною – якраз втручання найвищих посадовців держави уможливило регрес, а невдовзі – і закриття копалень (в усіх на вустах згадка про відвідини Степногірська Президентом України). Київ так "заглибився у проблему", що в 1995 році Мінпромполітики ініціювало консервацію шахти і ліквідацію гірничозбагачувального комбінату як нерентабельного (водою було затоплено двадцять три кілометри гірничих розробок). Ніби не було 1989 року, упродовж якого на-гора степногірці підняли 102 тисячі тонн руди. Науковці понад десяти науково-дослідних інститутів обгрунтували державну програму освоєння Великотокмацького родовища, і в разі її реалізації у недалекій перспективі п’ять копалень видавали б щороку дев’ять мільйонів тонн марганцевої руди, а в селищі мешкало б 60 тисяч гірників.
Лобісти рішення про закриття комбінату опікувалися, вочевидь, недержавними інтересами. Замовність цього рішення визнав, зокрема, екс-"губернатор" Запорізької області Олексій Кучеренко, котрий не поділяв позиції Києва і в питаннях приватизації місцевих обленерго, алюмінієвого комбінату. Змінювалися, як у регіоні, так і в столиці, можновладці, однак рекордним лишався потенціал родовища. Вірогідність солідного прибутку завдяки освоєнню запасів марганцю зацікавила бізнесові структури. Навесні 2000 року регіоном загуляли чутки щодо реанімації копальні. Коли ж облдержадміністрація подала до столиці проект реконструкції шахти, до копальні злетілися з гаманцями потенційні інвестори.
Вигідність проекту очевидна. Й справді, навіщо Україні імпортувати марганець з Австралії чи Габона, якщо на глибині 150-200 метрів лежить мільяд з лишком власних руд з вмістом марганцю, достатнім для рентабельного промвидобутку? Зрозуміли це і діловари з донецької фірми "Візаві", яка є представником інтересів "Індустріального Союзу Донбасу" (ІДС). Ця фінансово-промислова корпорація, у свою чергу, виділила 4,1 мільйона гривень до статутного фонду закритого акціонерного товариства. Звернімо увагу, що співзасновником цього ЗАТ стало держпідприємство селища, котре п’ять років тому реалізовувало замовний проект консервації шахти.
Те, що контрольний пакет акцій новоствореного ЗАТ належить донеччанам, занепокоїло амбітний консорціум "Металургія", і він також "засвітився" на степногірській "орбіті". Доки столиця узгоджувала акт передачі основних фондів ГЗК на баланс ЗАТ "Степнотехсервіс", консорціум у вельми загадковий спосіб одержав ліцензію Держкомгеології на розробку і видобуток марганцевих руд для Запорізького феросплавного заводу. Копальня та інші основні фонди було визнано власністю ЗАТ.
Тупик?.. Степногірці не виймають пера із чорнил, аби акцентувати увагу "губернатора" і столичних мужів на абсурдності ситуації. Мешканці селища б’ють на сполох ще й тому, що запоріжці мали намір задіяти неприйнятний для цієї місцевості спосіб гідровидобутку руди. Йдеться про закачування кислот у свердловини. А це може призвести до екологічної катастрофи.
Доки йшли закулісні торги, у селищі вимирав люд. У напівпорожньому Степногірську голодні мешканці почали харчуватися собачатиною. Місто полишили всі, кому вдалося працевлаштувалися деінде. У порожні квартири вселилися бомжі. Громада у відчаї. Ніхто не жахається повідомленнями на кшталт оприлюдненого газетою "МІГ": "У Степногірську, у квартирі N3, що по вулиці Радянській, 34, помирає Назарук Володимир… Він уже не встає… Сусіди телефонували до райради – нуль реакції… Місцева поліклініка також повернулися спиною. В облдиспансері сказали: "Привозьте, а на чому?.." За словами того таки Олексія Кучеренка, стосовно Степногірська було п’ять доручень Кабміну, два – глави держави. 19 березня 2002 року Леонід Кучма на прес-конференції у Запоріжжі пообіцяв посприяти створенню в Степногірську спеціальної економічної зони. Аналітики зауважують, що Президент "роздавав аванси", позаяк був певен: у боротьбі за Великотокмацьке родовище донеччани врешті-решт програють представникові консорціуму "Металургія", власники якого – з "обойми" Л. К. Чому б своїм не підсобити?.. Однак донецький холдинг "Візаві" виявився міцним горішком, і феросплавному не вдалося викупити бодай державний пакет акцій ЗАТ "Степнотехсервіс".
"Сьогодні було б доречно віддати державний пакет акцій в управління і фірмі "Візаві", – сказав кореспонденту "України молодої" голова Василівської райдержадміністрації В’ячеслав Бєльський – незадовго, до речі, до свого зміщення з посади. За його словами, інвестор був готовий вкладати капітал, але йому заважали. У розмові з паном Бєльським, крім того, з’ясувалася одна пікантна обставина. ЗМІ, у тому числі наша газета, свого часу інформували читачів про загадкове зникнення семи з лишком мільйонів, виділених Кабміном для злиденного (на мільярдах!) Степногірська. Ті кошти до селища так і не дійшли. Регіон, яким тоді керував Володимир Куратченко (нинішній голова Держкомрезерву і "учорашній" кандидат у народні депутати по Мелітопольському виборчому округу N82), "спустив" їх у вир своїх бюджетних боргів перед столицею. А степногірці й мас-медійники губилися в припущеннях, марно силкуючись вийти на слід рятівних для селища мільйонів. У губернії ж вперто не розкривали карти.
Навесні Президент знову пообіцяв підсобити Степногірську не лише СЕЗом, а й грошенятами. Тодішній Прем’єр-міністр Анатолій Кінах устиг навіть підписати розпорядження N418-р "Про затвердження заходів щодо розв’язання соціально-економічних проблем Степногірська Василівського району Запорізької області". Зауважу, що між цим "актом милосердя столиці" і березневою обіцянкою Леоніда Кучми відбулася низка акцій протесту степногірців, котрі у такий спосіб нагадували про себе Президенту – і таки змусили владу зважитися на реальний крок. Із резервного кабмінівського фонду було "відстебнуто" півтора мільйона гривень, аби ліквідувати надзвичайну ситуацію у житлово-комунальному господарстві Степногірська, повідомила прес-служба Запорізької обласної держадміністрації. У листопаді гроші надійшли в регіон.
У Степногірську сподіваються передусім на відновлення роботи Таврійського ГЗК. Які ж перспективи? На запитання запорізьких журналістів "Коли ж таки піде руда на-гора?" пан Кучма відповів: "Не можу сказати". Утім, згідно з інформацією компетентних джерел, феросплавники облишили домагатися монополії на Великотокмацьке родовище, і ліцензію на його освоєння донеччани таки одержали. "Індустріальний Союз Донбасу" може стати рятівною соломинкою для степногірців. Додамо: за помірних апетитів олігархів.