Перспектива стати «обібраною» постала перед Запорізькою областю. На її території у різні роки (і навіть віки) геологорозвідка знайшла ареали гранітів, інших гірських порід, вапняків. Є на території області й поклади Нікопольського марганцеворудного та Білозерського залізорудного басейнів, промислові запаси графіту, апатитів і каолінів, лабрадориту, граніту і кварциту; в Азовському морі «причаїлися» нафта й газ…
Ресурсний потенціал регіону, вочевидь, не з мізерних. Поміж районів одним із найпривабливіших для інвестицій є Приазовський. Достеменно встановлено, що на його території є, приміром, родовище природного газу з запасами близько 5 мільярдів кубометрів. А ще — знаменита з ХVIII сторіччя гора Куксунгур (у перекладі на українську — «Кривава»: саме такого забарвлення набуває руда, коли окислюється на повітрі).
Куксунгур є частиною Приазовської магнітної аномалії, до якої належать також три «могили» — Бельмак, Кам’яна і Корсак. Прикметно, що залізорудні поклади Корсак-могили було відкрито ще у ХVIII сторіччі. У Приазов’ї функціонувало Бельгійсько-російське товариство. Зарубіжні фахівці використовували дешеву робочу силу, видобуваючи руду відкритим способом. Сировину вантажили на підводи і доправляли на станцію Єлизаветівка, потім — до Бердянська, звідки везли морем до Маріуполя. Кар’єр глибшав лише до 1917 року: залп «Аврори» надовго затримав розробку родовища.
До «сусідки» Корсак-могили, Кривавої гори, руки фахівців так і не дотягнулися. Родовище лише досліджували, щоразу підтверджуючи, що за обсягами воно є четвертим в Україні — його промислові запаси становлять 230—250 мільйонів тонн. До того ж куксунгурська руда належить до легкозбагачуваних залізних кварцитів, її можна видобувати відкритим способом (максимальна глибина залягання — 500—550 метрів). Якщо ж піднятися на верхівку Кривавої гори, то до покладів відстань становитиме максимум п’ять метрів, стверджує сільський голова Новоспаського Василь Сулименко. За словами старожилів, саме куксунгурська руда була основним будівельним матеріалом, з якого в селі спорудили церкву. Копали вручну, доправляли підводами — і вже років двісті стоїть храм. Навіть богозневажливих «совєтів» пережив.
Промислові магнати давно накинули оком на розташоване у Північному Приазов’ї родовище. Засилали своїх гінців-«розвідників». Однак місцева влада щоразу давала відкоша спритникам, захищаючи інтереси регіону. Поступливішими селяни стали з огляду на руйнацію виробничих відносин в аграрному секторі економіки. Ймовірні наслідки глобального втручання в природу відійшли на другий план з огляду на реалії безробіття і безгрошів’я сільських громад. Тільки на території Новоспасівської сільради мешкають майже півтори тисячі соціально зубожілих громадян, яким потрібна зарплата, не кажучи вже про такі сільські «делікатеси», як газ, вугілля, електрика. Відтак досить швидко люди почали шкодувати, що років чотири тому відмовили клопотальникам від Маріупольського металургійного комбінату. Тоді шалений спротив чинили передовсім фермери навколишніх сіл — Мар’янівки, Миколаївки, Манойлівки і, звісно ж, Новоспаського: адже зникнуть взяті у довгострокову оренду земельні паї! А що буде з довкіллям? Урешті-решт, сесія Новоспасівської сільради не дала згоди маріупольцям на «похід» до Державного комітету з природних ресурсів по ліцензію.
Маріупольський металургійний комбінат, звісно ж, має щороку вдосталь чистого прибутку, аби було чим звабити непоступливих мешканців села. Отож минулого року «донецькі» знову приїхали «на уклін». Із купою перспективних проектів. Сидите, мовляв, без роботи, перебиваєтеся з хліба на воду — а ми зорганізуємо півтори тисячі нових робочих місць; підвозитимемо людей із навколишніх сіл і навіть із райцентру до споруджуваного Приазовського гірничо-збагачувального комбінату. Перебирає на себе металургійний комбінат і фінансові клопоти з розвитку інфраструктури навколишніх сил, «соціалка» яких агонізує. Те, що в регіоні є потужний промисловий об’єкт, мінімізує також проблему збуту сільськогосподарської продукції: будівельників, а затим — і гірників потрібно буде годувати. На часі й створення потужного сільськогосподарського переробного комплексу.
«Добив» скептиків висновок експертів з питань охорони навколишнього середовища: майбутні копальні матимуть статус «першокатегорійних», тобто екологічно чистих. Отож селяни змінили гнів на милість, і сесія сільради з другої спроби таки задовольнила клопотання маріупольців. Гендиректор Маріупольського металургійного комбінату Володимир Бойко минулого року відвідав села біля підніжжя Кривавої гори, зазирнув у школи і крамниці, чим «дотиснув» мешканців навколишніх населених пунктів. Отримавши позитивне рішення сільради, маріупольці почали оббивати пороги тепер уже столичних відомств. Як результат, на початку минулорічної виборчої кампанії Держкомітет з природних ресурсів видав металургам ліцензію на розробку Куксунгурського родовища залізної руди.
Колишній голова Приазовської райдержадміністрації Микола Калаянов не бачить інших варіантів оздоровлення соціально-економічної ситуації, аніж розробка цього родовища. Донедавна, мовляв, влада робила ставку на освоєння грязевих лиманів Азовського моря — не вийшло. А от реалізація проекту маріупольців — солідне поповнення районного і сільських бюджетів. Утім слід зазначити, що це лише перспектива. До того ж якщо «донецькі» не забудуть про свої обіцянки. Бо ж далеко не все, оприлюднене під час усних перемовин, сторони задокументували.
За непідтвердженою інформацією, в останній момент до ініціативи приєдналися металурги Запоріжсталі: ніби ж незручно поступатися тим, що «під носом» лежить! Експерти визначили: покладів Куксунгурського родовища вистачить років на сто. Затим можна буде взятися за інші дві залізорудні «верхівки» — манойлівську і воскресенівську. Тутешні копальні функціонуватимуть щонайменше півстоліття. Спорудження першої, безпосередньо на Куксунгурі, розпочнеться вже влітку. Передбачається, що у 2008 році залізний кварцит попливе до домен. Проектна потужність майбутнього гірничо-збагачувального комбінату — 6 мільйонів тонн залізорудного концентрату щороку (проектувальники передбачили нарощування обсягів видобутку на чверть від стартового). Кошторис будівництва перевищує 150 мільйонів доларів.
Плани «донецьких» зрозумілі. Наскільки ж паритетним є участь Запоріжсталі у проекті? Чи вписуються наміри металургів у концепцію освоєння покладів, яку ще не оприлюднила нова влада? Держкомприродресурси, як відомо, повернув свої функції Міністерству з охорони навколишнього середовища. Родовища зростуть у ціні, і металургам доведеться платити за все сповна. Якщо, звісно ж, буде розвіяно певні сумніви у легітимності одержання ліцензії на освоєння багатств Кривавої гори.