За кількістю імпортованої нафти Китай уже перегнав Японію і посів друге місце після США серед найбільших споживачів нафти у світі
Нині обсяг її видобутку лише на 1 млн барелей перевищує світовий обсяг споживання, що становить 81 млн барелей на рік. Тому стрімке зростання її споживання в Китаї викликає цілком зрозуміле занепокоєння. Цього року частка Китаю досягла майже третини від обсягу світового споживання нафти. Це більше, ніж у будь-якої іншої країни.
Індустрія країни поглинає величезну кількість нафтохімічних продуктів від виробництва добрив і до виробництва ляльок Барбі. Кількість автомобілів на дорогах Китаю вже досягла 20 млн і, як очікують, цього року збільшиться ще на 2,5 млн. Навіть якщо зростання валового внутрішнього продукту Китаю скоротиться з нинішніх 9,4 до 8 відсотків 2005 року, як пророкує Академія суспільних наук Китаю. Тепер країна стала постійним і основним гравцем у глобальному змаганні за нафту. "Понад мільярд китайців активно приєднується до нафтового ринку, – каже Бо Лін, фахівець з енергетики Азіатського банку розвитку. – Як при цьому ціни на нафту можуть знизитися?"
І точно так, як зростаюча потреба в нафті визначає стратегію зовнішньої політики США, на геополітичну стратегію Китаю дедалі більше впливатиме нездатність країни забезпечити свої енергетичні потреби виключно за рахунок внутрішнього виробництва.
Китай не завжди настільки залежав від імпорту нафти. Відкриття в 1959 році великого нафтового родовища в Дацині, розташованому в степах Маньчжурії, означало, що аграрна країна, якою був тоді Китай, зможе цілком забезпечити себе нафтою на довгі десятиліття. Уряд розцінив відкриття цього родовища як велику політичну перемогу.
Коли 1979 року було відкрите нафтове і газове родовище в затоці Бохай (Південно-Китайське море), здавалося, що Китай буде ще невразливішим до ударів нафтової кризи. І справді, до 1993 року Китай залишався великим експортером нафти. Але сьогодні її видобуток в чотирьох найкращих родовищах країни занепадає. За деякими оцінками, нафтові запаси країни висохнуть уже через 14 років. А законсервовані родовища неекономічні для експлуатації, навіть якщо ціна дорівнюватиме 50 доларів за барель.
Прагнучи уникнути краху енергетичної системи країни, Китай зосередив зусилля на пошуках поставок нафти з-за кордону. Наприклад, два роки тому компанія CNOOC підписала контракт з Індонезією на закупівлю нафти в обсязі 1 млн барелей нафти, а рік тому – на закупівлю газу в Австралії. У лютому президент Китаю Ху Цзиньтао зробив поїздку в Габон, сподіваючись домовитися про закупівлю нафти в Африці. У червні він відвідав Узбекистан, особисто очоливши делегацію китайських керівників нафтогазової індустрії, з метою забезпечити активну присутність Китаю в багатій нафтою і газом Середній Азії. Керівники нафтової галузі Китаю навіть почали загравати з Еквадором і Колумбією, сподіваючись домогтися закупівлі нафти на "задньому дворі США".
Провідні нафтові компанії материка вже двічі перешкодили Китаю придбати свою частку в експлуатації нафтових родовищ у Казахстані. Китай так і не забезпечив своїх прав на пайову участь в експлуатації нафтових родовищ у Середній Азії і на Близькому Сході. "Що стосується пайової участі Китаю в експлуатації нафтових родовищ за рубежем, то в цих проектах він зазнав найбільшої невдачі, – каже Джим Брок, консультант з питань енергетики, який працює в Пекіні. – За десять років китайці прагнуть осягнути те, на що провідним іноземним нафтовим компаніям треба було ціле століття".
Особливо засмучує лідерів Китаю відмова Москви починати будівництво трубопроводу з Росії до Дацина. Через відсутність трубопроводу сибірська нафта транспортується в Китай потягами й вантажівками, що пов’язано з додатковими транспортними витратами. Протягом багатьох років Пекін намагається схилити свого колишнього "комуністичного брата" до будівництва трубопроводу, який забезпечив би прямий зв’язок між нафтовими родовищами Росії і нафтопереробними заводами в Дацині. Трубопровід міг би забезпечити 15 відсотків імпорту нафти Китаю.
Прем’єр-міністр Вень Цзябао під час свого візиту в Москву повторив прохання Китаю, але так і не одержав конкретних обіцянок. Концерн "Юкос", який фактично був єдиним постачальником російської нафти китайцям, за кілька днів до прибуття Веня в Москву оголосив про припинення відвантаження нафти до Китаю. Здавалося, що цей жест був спрямований на те, щоб засмутити Кремль, але насправді він тільки ще більше підкреслив уразливість Китаю.
Тим часом будівництво трубопроводу, на яке так уповає Пекін, може бути перехоплене Японією – найголовнішим економічним суперником Китаю в регіоні Далекого Сходу. Японія пропонує покрити частину витрат на реалізацію цього багатомільярдного проекту, але з умовою, що трубопровід буде підведений до російського порту Находка, розташованого недалеко від Японії.
"Схоже, що Москва дедалі більше схиляється до того, щоб прийняти пропозицію Японії, а Китаю залишиться лише задовольнятися запевняннями у відданості з боку Росії", -каже Бернард Коул, експерт із питань китайського імпорту нафти.
"Tіme"