Вода – невід’ємна і найважливіша складова людського життя. На жаль, вже сьогодні деякі країни відчувають гостру її нестачу. В Україні, незважаючи на обмеженість водних ресурсів, їх поки що достатньо для гарантованого забезпечення потреб населення і галузей економіки. Одним з найпотужніших водосховищ країни є Київське. Віднедавна довкола нього точиться гостра дискусія. Одні фахівці наполягають на доцільності спуску водосховища, а інші застерігають, що таке рішення може призвести до непередбачуваних наслідків.
Прояснити ситуацію кореспондент "Урядового кур’єра" Зоя Краснодемська попросила інженера-гідротехніка, доктора технічних наук, професора, директора Інституту водогосподарсько-екологічних проблем Анатолія ЯЦИКА.
– Перш за все хочу зауважити, що ця проблема має неабияке значення і зачіпає інтереси майже 35 млн. чоловік (70 відсотків населення України), які проживають у басейні головної водної артерії держави – Дніпра. Після зарегулювання стоку річки водосховищами в її басейні опинилося 60 відсотків інфраструктури промислового й аграрного потенціалу країни. А через це проблема Київського водосховища, як і п’яти інших, має розглядатися зважено, без емоцій, на професійному рівні, грунтуючись на фактах і розрахунках, а не на домислах.
– А коли народилася ідея створення дніпровських водосховищ?
– З освоєнням земель півдня України виникла потреба зрошення полів для інтенсивнішого розвитку сільського господарства. Проекти почали з’являтися один за одним -1908, 1914, 1915 роки. Масові проектні і будівельні роботи на Дніпрі розпочалися в 1928 році, з початком спорудження Дніпровської гідроелектростанції, а з нею і цілого ряду гідровузлів. І до 1980 року річку від кордону з Республікою Білорусь до Каховки було перетворено на ланцюг водосховищ.
Зі створенням цього каскаду було розв’язано проблеми безперебійного забезпечення водою населення, промисловості та сільського господарства, збільшення об’ємів водоспоживання і рівномірнішого його розподілу протягом року. Це також оживило роботу гідроелектричних, теплових та атомних станцій, водного транспорту, рекреаційного господарства, поліпшило захист долини річки від катастрофічних повеней тощо.
– Усе це добре, але будівництво таких грандіозних споруд, як каскад дніпровських водосховищ з об’ємом зарегульованого стоку 43,69 млрд. м3, не могло не порушити екологічну рівновагу довкілля…
– Так, кожне таке втручання призводить до порушення встановленої природно-екологічної рівноваги. Завдання вчених, інженерів, будівельників мінімізувати негативні наслідки від реалізації проекту. Не вдаючись у філософію цього питання, висловлю свою, можливо, суб’єктивну думку. Людське суспільство зі своїм розвитком значно збільшило потреби в енергоносіях, природних ресурсах, підвищило рівень культури споживання, що пов’язане із різким збільшенням обсягів відходів, викидів. Світ вже давно почав працювати над розробкою і впровадженням мало- і безвідходних технологій. Ми ж пішли шляхом нарощування виробництва, часто не думаючи про те, що шкодимо природі, майбутньому дітей та внуків. Як наслідок – сьогодні стоїмо на порозі екологічної кризи за всіма показниками, а особливо у водогосподарській її складовій.
До попереджень вчених не завжди прислухались, та й тепер ті, хто безпосередньо має вирішувати водогосподарсько-екологічні питання, поки що займають споглядацьку позицію. А водні ресурси України досить забруднені. Створення водосховищ на Дніпрі призвело до затоплення значних площ, зміни гідрологічного, гідрохімічного та гідробіологічного режимів річки, а також інженерно-геологічних умов прибережних зон. Відбулось структурно-функціональне перетворення екосистеми з річкової на озерно-річкову з відповідним сповільненням водообміну і самоочищення вод, значними втратами води на випаровування та інфільтрацію. Усього дніпровськими водосховищами затоплено 709,9 тис. га земель.
– Які роль і місце тут Київського водосховища?
– Київське водосховище є верхнім у Дніпровському каскаді. Спорудження гідровузла розпочалося в 1960-му, а в 1968 році вже запрацювали всі двадцять гідроагрегатів ГЕС. Щоб краще зрозуміти, з якою грандіозною спорудою ми маємо справу наведу її головні параметри: Київське водосховище за об’ємом зарегульованого стоку становить 3,73 млрд. м3, площа водного дзеркала – 92,2 тис. га (довжина водосховища 110 км, максимальна ширина – 12 км і максимальна глибина 14,5 м). Довжина берегів водосховища – 508 км. Проектні витрати води двадцяти гідроагрегатів ГЕС становлять 546 м3/с. Потужності Київської ГЕС і ГАЕС становлять майже 600 тис. кВт.
Треба зауважити, що при роботі ГЕС і ГАЕС не так важливий сумарний виробіток електроенергії, як можливість за дуже короткий проміжок часу різко збільшити потужність енергосистеми, оптимізувати її технологічні показники. Це дає змогу зробити лише гідроенергетика.
– Як можна оцінити екологічний стан водних ресурсів Дніпра?
– Господарський комплекс у басейні протягом десятиліть розвивався у напрямі зростання водокористування без урахування економічних і екологічних наслідків для України. Дніпро сьогодні забезпечує водою дві третини території країни, у тому числі 35 млн. чоловік, 50 великих міст і промислових центрів, понад 10 тис. підприємств, 50 потужних зрошувальних систем і чотири АЕС. Внаслідок цього склалася вкрай деформована галузева і територіальна інфраструктура промисловості, в якій переважають базові галузі паливно-енергетичного, металургійного, оборонного комплексів та важкого машинобудування, що призвело до гіпертрофічного розвитку промислових центрів Придніпров’я, великих міст і агломерацій.
Значний обсяг промислового виробництва з переважанням "брудних" галузей (металургійна, хімічна, вугільна), найбільші енергетичні об’єкти та масиви зрошувальних земель сконцентровані в басейні Дніпра, де місцеві водні ресурси значно менші від потреб. Внаслідок цього в більшості економічних районів склалася передкризова та кризова водогосподарсько-екологічна ситуація, коли самовідновлювальна здатність Дніпра і багатьох річок басейну вже не забезпечує відновлення порушеної екологічної рівноваги.
В останні роки забір води з Дніпра і річок його басейну значно зменшився, однак через втрату відновлювальної здатності та погіршення технологічних характеристик більшості водоочисних споруд якість дніпровської води помітно не покращилася. Існуючі технології очищення води для пиття передбачають використання хлору, а він, вступаючи в реакції з органічними речовинами, утворює велику кількість токсичних канцерогенних хлорорганічних сполук, що мають акумулятивну дію. Така питна вода є однією з причин збільшення кількості захворювань на рак, виразку шлунка, органів дихання, серцево-судинної системи тощо.
– Проблему спуску Київського водосховища потрібно розглядати в контексті його радіаційного забруднення. Як це вплине на екологічну ситуацію в басейні Дніпра та в Україні в цілому?
– За даними радіаційного моніторингу у Дніпровський каскад з аерозольним випаданням і річковим припливом надійшло не менше 6000 Кі цезію-137 і 5000 Кі стронцію-90. Екосистеми затримали майже 99 відсотків цезію-137 і 70 – стронцію-90. Основна частина (до 70 відсотків) затриманих радіонуклідів депонована у донних відкладах Київського водосховища.
При спуску водосховища концентрація забруднення збільшиться у десятки і сотні разів. Зараз радіонукліди сорбовані мінеральними й органічними компонентами грунтів і тому істотної небезпеки не становлять. На сучасний режим радіаційного забруднення в Київському водосховищі впливають головним чином надходження радіонуклідів із річковим стоком Прип’яті та верхнього Дніпра під час повені і паводків, де вони переважно й акумулюються. Більшість депонованих на дні радіонуклідів при спуску перейде у водні маси і забруднить усі інші водосховища, а це означає, що 35 млн. громадян України вживатимуть отруєну радіонуклідами воду, адже поки що не існує технологій очищення води від розчинених радіоактивних речовин ні хімічним, ні фізичним шляхом. Мул, який містить депоновані радіонукліди при висиханні буде розвіяний в атмосфері, і тоді радіоактивному забрудненню будуть піддані великі території України, і не тільки.
Побутує думка, що радіоактивний мул можна брикетувати і захоронити. Пропоноване брикетування в теоретичному і практичному аспектах не має реальної основи і якщо воно навіть було б можливе, то цього не витримає жодна економіка, оскільки в нашому випадку необхідно брикетувати 90 млн. м3. Орієнтовно це становитиме понад 300 тис. залізничних вагонів. А крім цього, брикети треба ж захоронити за умов достатньої захищеності та ізольованості.
– Чи реально взагалі сьогодні здійснити спуск Київського водосховища?
– Підходити до проблеми спуску Київського водосховища треба без емоцій, популізму, грунтуючись на громадянській позиції та сучасних інженерно-екологічних досягненнях.
По-перше, де взяти до 600 тис. кВт потужностей, щоб компенсувати втрати Київської ГЕС та ГАЕС, а також зменшення виробітку електроенергії на ГЕС, розташованих нижче за течією? Щоб компенсувати 754,7 млн. кВт. год/рік електроенергії, що постачають станції в енергосистему України, ТЕС потрібно буде понад 255 тис. т умовного палива. Крім того, в Україні немає технології та величезних коштів на утилізацію десятків мільйонів метрів кубічних радіоактивного мулу з Київського водосховища. Де розмістити саркофаг і чи на часі взагалі ця проблема для економіки України?
По-друге, як запобігти новому спалаху радіоактивного забруднення на каскаді дніпровських водосховищ, воду яких споживає понад 70 відсотків українських громадян, і як будемо захищати території Києва і області, розташовані на пониззі, на випадок формування високих паводків і повеней верхнього Дніпра, Десни, Прип’яті, а також активізації екзогенних геологічних процесів?
По-третє, відновлення ландшафтної системи колись затопленої Київським водосховищем території триватиме десятки років, а цьому передуватиме екологічна катастрофа, яка виникне у регіоні водосховища і на значних прилеглих площах. Каскад дніпровських водосховищ справді потребує уваги з погляду безпечної експлуатації ГЕС, підвищення ефективності роботи всіх 93 основних гідроагрегатів за рахунок їх заміни чи реконструкції, збільшення інженерної надійності гідроспоруд, чіткого дотримання правил експлуатації та реалізації Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води.
І останнє. Спуск Київського водосховища поставить під загрозу водопостачання Київської міської агломерації насамперед через надзвичайну забрудненість води внаслідок порушення донних відкладів. Через деякий час до Київського та всіх дніпровських водозаборів почнуть надходити радіаційно забруднені грунтові води із Чорнобильської зони відчуження, які зараз підперті водами Київського водосховища. Стратегічним ресурсом в усьому світі вважають підземні води і ставлення до них особливе. Аналіз результатів проведених досліджень показав, що існують шляхи швидкої вертикальної міграції радіонуклідів у масиви шаруватих водоносних і малопроникних порід на великі глибини. Отже, необхідно зосередити увагу на запобіганні забрудненню глибоких водоносних горизонтів, оскільки їх очищення в природних умовах відбувається дуже повільно (сотні тисяч років, та й не всі закони підземної гідросфери поки що ми знаємо!).
– Як реалізуються державні та міжнародні програми щодо поліпшення водогосподарсько-екологічного стану в басейні Дніпра?
– Велика робота для поліпшення екологічного стану басейну Дніпра проведена в рамках українсько-канадської програми управління навколишнім середовищем у цьому басейні. Завдяки їй була розроблена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та підвищення якості питної води, а також законодавчо-правове і науково-технічне забезпечення її реалізації. Діяльність національного комітету управління програмою була прозорою і відкритою, починаючи з розгляду тендерних пропозицій і до затвердження 73 закінчених проектів. Це приклад надійного й ефективного співробітництва, яке ще потребує вивчення та поширення. Цього не можна сказати про міжнародну Програму ПРООН-ГЕФ екологічного оздоровлення басейну Дніпра, формування напрямків і завдань якої здійснювались без урахування напрацювань вітчизняних наукових закладів, давно сформованих пріоритетних ключових проблем для вирішення.
І насамкінець. Якщо наші попередники й припустилися помилки із створенням Київського водосховища, то ми не повинні знову піддавати природу стресу, спускаючи його. На мою думку, негативні фактори, які можуть проявлятися при спуску Київського водосховища, спричинять початок довгострокового регіонального екологічного лиха для народу та економіки України. Слід зауважити, що зросте навантаження на інші водосховища Дніпровського каскаду, наслідки якого у водно-екологічному та економічному аспектах передбачити надто важко. Можливо, якщо з часом з’являться нові технології утилізації радіоактивних відходів і ми навчимося раціональніше використовувати енергоресурси, дійде черга й до Київського водосховища. Адже будь-яке втручання в природу має бути обережним і добре зваженим.