Прочинивши двері цього затишного музею бурштину, в одній із його вітрин впізнала знайомий почерк: вже трохи пожовкла від часу сторінка "Урядового кур’єра" запитувала: "Чи зігріє сонячний камінь українців?" Власне, саме вона й змусила ще раз задуматися над долею бурштину – цього філософського диво-каменю, що таїть у собі тиху сповідь віків.
Чимало проблем, порушених у тій публікації, сьогодні, так би мовити, відпало. Тоді, у 1997-му, працівники державного підприємства "Укрбурштин" Міністерства фінансів України, яке, до речі, на той час не мало власних виробничих потужностей, лише мріяли про створення музею бурштину: є ж, казали вони, "янтарная комната" в Санкт-Петербурзі, – чому ж у Рівному не може бути бурштинової зали?
Тепер бурштинова зала, що належить дочірньому підприємству "Бурштин" ДАК "Українські поліметали", є – та яка! У ній -весь шлях, який проходить цей диво-камінь, подарований людям матінкою-природою, – від самородків, що дивакувато приліпилися до струхлявілого дерева, до витворів мистецтва, котрі щодня народжуються з рук тутешніх майстрів: бурштин, поєднаний зі сріблом та золотом у незвичайної краси ювелірних виробах, сувеніри, писані "бурштином" портрети, картини на релігійну тематику…
Мелодія виробничого оркестру
– Здається, сьогодні ви вже можете догодити найвибагливішому замовнику?
Начальник виробництва Володимир Турчин на мить задумується і замість відповіді пропонує поспостерігати за технологічним ланцюжком, а одночасно познайомитися з творцями цієї неписаної краси.
… Мелодія виробничого оркестру. Як нечасто почуєш її сьогодні – чітку, злагоджену, життєствердну. Тут, на фабриці з обробітку бурштину, яка, до речі, стала до ладу в 1998-му, кілька років поспіль ця мелодія звучала в дещо іншій, мінорній тональності. А "доброзичливці" вже, було, назвали нову сучасну фабрику з обробітку бурштину "туристичним об’єктом", а ще – фірмою, що спеціалізується на виробництві портретів високопосадовців. Ніде правди діти: ще донедавна знекровлене борговими зобов’язаннями підприємство й справді "лежало".
Ситуацію врятувала державна акціонерна компанія "Українські поліметали", яка взяла під своє крило унікальне рівненське підприємство: спочатку тут створили філію дочірнього підприємства Львівського ювелірного заводу, а пізніше, з першого березня цього року, розпочало свою виробничу діяльність дочірнє підприємство "Бурштин", яке очолив досвідчений керівник Володимир Мединський.
– Нам передали частину основних засобів, а ще компанія надала фінансову допомогу та пільговий кредит, у такий спосіб допомігши нам з оборотними коштами. Адже ювелірне виробництво без оборотних коштів просто немислиме, – каже Володимир Мединський. – Ми зуміли раціонально використати ці кошти, отож уже за перших півроку роботи вдалося на 40 відсотків наростити обсяги виробництва, на 90 – обсяги реалізації готової продукції, на 30 відсотків зросла заробітна плата наших працівників, яку, до речі, вони отримують двічі на місяць. Окремо виплачуємо преміальні за якість виконаної роботи. Відтак матеріальне стимулювання, як і належить, відіграє сьогодні головну роль у виробничому процесі. До нас почали повертатися ті фахівці, які раніше з тих чи тих причин залишили підприємство.
Власне, у попередні роки причина відтоку кваліфікованих працівників була одна: необхідність вижити, прогодувати власні сім’ї. Як часто, в сніг і мороз, у спеку і дощ, стояли вони зі своїми виробами, отриманими в рахунок зарплати, на базарі, аби продати їх бодай за свідомо заниженими цінами…
Новий керівник зумів налагодити ефективне управління виробництвом. Насамперед розширили асортимент продукції, яким наситили власні магазини: є тут вироби дорогі й дешеві, ювелірні прикраси і сувеніри, картини та ікони, намисто шліфоване і, так би мовити, природне, яке, кажуть, зцілює від багатьох хвороб. Зі збиткових магазини швидко стали прибутковими, та й покупців від вітрин просто не відтягнеш.
Як приємно контрастує ця картина з картиною 1997-98 років, коли площі величезного торговельного центру "Бурштин" намагалися заповнити будь-яким нехитрим супутнім крамом, аби привабити покупців. Проте не вдавалося.
Тодішній керівник підприємства розповідав мені, як у їхньому торговельному центрі люди приміряли бурштинові вироби і просили знайомих сфотографувати їх "у цій красі". А потім… відходили вбік – не могли вони дозволити собі такої розкоші.
Сьогодні дедалі більше українців не просто дозволяють собі цю "розкіш" (до речі, ціни на вироби з бурштину порівняно з 1998-им не зросли – навпаки, знизились) – вважають, якщо хочете, правилом доброго тону мати в себе прикрасу чи сувенір саме з українського "сонячного каменю". Його, кажуть фахівці, не сплутаєш із прибалтійським чи калінінградським: унікальний жовто-зелений колір робить його впевненим законодавцем світової бурштинової моди.
У полоні "золотої сльози"
Виявляється, бурштин – природну скам’янілу смолу древніх хвойних дерев – люди відкрили для себе ще в епоху неоліту. Легкий, чудово забарвлений та придатний для обробітку крем’яним ножем, кістяним шилом чи навіть звичайною вовною, він швидко став сировиною для виготовлення різних за призначенням речей, прикрас, зображень богів.
Археологи й сьогодні часто знаходять бурштинові вироби серед решток матеріальних світів різних цивілізацій. У 1050 році Ібн Сіна (Авіценна) сказав, що бурштин лікує 99 хвороб – від серцевих аритмій до захворювань щитовидної залози. Древнім філософам, як правило, довіряєш. Особливо, коли знаходиш підтвердження їхнім словам у сучасних цивілізаціях. Посол Китаю в Україні якось розповів рівнянам, що в його країні з бурштину, який, до речі, завозять із Прибалтики, виготовляють лише ліки – а для прикрас, як ми, не використовують.
Та найцікавіше те, що бурштин ще й сьогодні залишається нерозгаданою до кінця загадкою для вчених.
Зате ні для кого вже не секрет, що цей камінь має цінні лікувальні властивості, а мікроклімат, який утворюється довкола бурштину, добре впливає на здоров’я людей і на предмети, які довго зберігаються.
Його величність майстер…
Ювелірне бурштинове ремесло рівненські майстри – а на підприємстві сьогодні працюють геологи, художники, обробники каменю, випускники вузівських факультетів декоративно-прикладного мистецтва – освоювали з чистого аркуша, набиваючи тут же, на камені, свої перші гулі. Все це етапи становлення рівненської ювелірної школи, про яку сьогодні, через дев’ять років виробничих злетів і падінь, можемо говорити на повний голос. Адже жоден навчальний заклад держави не готує фахівців з обробітку бурштину – от і пишуть вони всі премудрості цієї цікавої науки, як уміють.
А вміють, варто сказати, вже чимало: досвід і молодість сплелися в колективі воєдино і творять справжні дива…
Художниця Ольга Баранова, що народилася і виросла в російській глибинці, полюбила і Рівне, і цей дивний, на перший погляд, камінь.
– Бурштин непростий, багатоплановий, почасти несподіваний, – каже Ольга Миколаївна. – Раніше я працювала з деревом, воно давало мені наснагу, запалювало в серці те, що не згоряє, а тут – бурштин. Візьмеш його в руки – непоказний такий, а зріжеш на верстаті верхній шар – а він таку гаму кольорів перед тобою відкриє! Він, немов українська душа, яку я ось уже три десятиліття поспіль намагаюся пізнати.
Для кого тільки не виготовляла вона "бурштинових портретів"! Найвищі посадові особи України щасливі отримати такий самобутній подарунок.
А першою її роботою в портретному жанрі було зображення Тараса Шевченка: бурштинові пластинки, трикутнички, скалки так і просилися до рук – на полотні вони ожили, заграли. А потім вона вирішила поєднати бурштин з деревом – вийшло неперевершено! Назви до своїх робіт художниця придумує легко і невимушено – "Павук, закоханий у тендітну троянду", "Світ через рожеві окуляри", "Золоті ворота"… До речі, за її "Золоті ворота" високий гість із Києва їй руки цілував…
А ось самі роботи народжуються, як правило, в муках творчості. Коли художниця "входить в образ", тоді може "розмовляти з каменем" день і ніч…
Такі ж самі, одержимі в роботі, батько і син Ткачі, начальник дільниці з переробки бурштину Богдан Паньків, який, власне, розробляв саму технологію обробітку "сонячного каменю", головний інженер Володимир Цимбалюк, начальник дільниці виготовлення картин Віталій Корнійчук. Хоч які б нелегкі часи переживало підприємство, каже Ткач-старший, моральне задоволення від улюбленої роботи перемагало. А ще допомагала віра у кращі часи: не може, справедливо гадали рівненські ювеліри, цей диво-камінь бути незатребуваним у суспільстві, не буває в цивілізованій державі так, щоб красу зневажали або ж нею нехтували…
Цю свою переконаність передають досвідчені майстри молоді, яка життєдайним струмочком вливається в колектив і вносить у творчий процес неординарне бачення, новий поворот, який "оживає" спочатку на полотні, а потім і в обіймах "сонячного каменю". Нещодавно поєднали бурштин зі шкірою – сподобалося клієнтам, з олійними фарбами – теж. А поєднання з тканиною, з рогом – справжнісінькі витвори мистецтва, кожен з яких єдиний у своєму роді! А який, скажіть, державний діяч буде налаштований войовниче, якщо йому подарують, приміром… сонячну бурштинову булаву?
Ринок – річ уперта, частенько повторює Володимир Мединський. Він і замовляє музику на нашому підприємстві. Однак він не владний над творчим пошуком нашого колективу – творчість і економічна доцільність, навпаки, лише органічно доповнюють одна одну.
Ось вам приклад. Ринок диктує збільшення цін на сировину -підприємство, щоб здешевити собівартість продукції, змушене закуповувати породу дрібніших фракцій. Тобто, якщо раніше бурштин "підганяли під метал", то тепер навпаки – метал підганяють під природний шмат сировини. Виробничі втрати від цього значно менші, а от фактура і природна неповторність каменю зберігається. Якщо, звичайно, помножити все це на творчу енергію кожного працівника.
Схоже, "сонячний камінь" почав-таки гріти українців. Можливо, це ще не те потужне тепло, якого ми прагнемо (за півроку ефективної роботи всіх не обігрієш). Однак крига суспільного несприйняття цього каменю, який поліщуки століттями спалювали у власних печах, скресла. Насамперед тому, що його визнали і почали поважати ми самі.
Зі спеціалізованих виставок та ярмарків рівняни, як правило, повертаються з десятками взаємовигідних контрактів. А попит на портрети та картини на релігійну тематику навіть випереджає можливості виробництва. Днями, наприклад, відвантажили партію продукції в Польщу. Одне слово, хто шукає, той неодмінно знаходить свій ринок. Рівняни лише сподіваються розширити його на виставці "Ювелірекспо-2002", що пройде в Києві у жовтні. І, звичайно ж, не полишають думки про відкриття свого фірмового магазину в центрі столиці. Адже незабаром десять років, як працюють вони з бурштином. То буде десятиріччя нелегкого сходження на професійні вершини і десятиріччя утвердження прекрасного в українській ментальності.
Виявляється, й тисячолітня смола може стати диво-каменем, який дивує і зігріває не лише Україну, а й, без перебільшення, світ.